Постанова № 60022899, 30.08.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 серпня 2016 року № 826/10048/16

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Мазур А.С., розглянувши в скороченому провадженні адміністративну справу за позовом

Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Товариства з обмеженою відповідальністю “Кроналайн”

про

стягнення заборгованості у розмірі 31251,62 грн,

ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кроналайн” про стягнення заборгованості у розмірі 31251,62 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, та зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Кроналайн” повинно було працевлаштувати 6 інвалідів, проте відповідачем було працевлаштовано лише 4 особи, у зв’язку з чим до відповідача застосовано адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 29 894,92 грн. та донараховано пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 356,70 грн., що разом складає 31 251,62 грн.

Відповідною ухвалою суду, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відкрито скорочене провадження в адміністративній справі.

Представником відповідача через канцелярію суду подані заперечення по суті заявлених позовних вимог, в яких відповідач посилається на положення Господарського кодексу України, Кодекс законів про працю, Закони України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про зайнятість населення" та зазначає, що Товариства з обмеженою відповідальністю “Кроналайн” протягом 2015 року своєчасно подавало до Оболонського районного центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць, проте на підприємство не направлялися інваліди для їх працевлаштування.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Кроналайн” (код ЄДРПОУ 32645517) є юридичною особою та перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю “Кроналайн” 10 лютого 2016 року подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою та в порядку, встановленими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42.

Згідно вказаного звіту відповідач у 2015 році мав працевлаштувати 6 інвалідів, оскільки середньооблікова кількість штатних працівників у 2015 році складала 158 осіб, проте відповідачем було працевлаштовано лише 4 особи. Відповідно до звіту, розмір середньої річної заробітної плати Товариства з обмеженою відповідальністю “Кроналайн” становить 14 947 грн.

Таким чином, оскільки у відповідача не було створено 6 робочих місць для інвалідів й відповідно їх не працевлаштовано, то утворилась заборгованість за невиконання нормативу по створенню 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 29 894,92 грн. Також на відповідача накладено пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 356,70 грн.

Позивач вказує, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу призначеного для працевлаштування інвалідів у відповідності до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме не працевлаштовано 2- ох інвалідів, у той час коли в силу норм закону необхідно 6 осіб.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-XII)

Частиною другою статті 4 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (із змінами та доповненнями, далі – Закон № 875-ХІІ) соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють забезпеченню прав інвалідів щодо включення до суспільного життя нарівні з іншими громадянами (частина п’ята статті 4 Закону № 875-ХІІ).

Відповідно до статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць, відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина шоста статті 19 Закону № 875-ХІІ).

Згідно зі ст. 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з ч.ч. 2, 3, 4 ст. 20 Закону №875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Аналіз вищевказаних положень дає підстави для висновку про те, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов'язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону №875-XII.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 20.06.2011 у справі №21-60а11 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Продекспорт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та від 26 червня 2012 року у справі №21-105а12 за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Одеської залізниці про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Водночас, відповідно до п. 1.3 Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю “Кроналайн” подавалися щомісяця звіти за формою 3-ПН з переліком вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів до Оболонського районного центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на лист Шевченківського районного центру зайнятості №2294 від 10.05.2016 року, оскільки, як вбачається з витягу ЄДР , позивач зареєстрований в Оболонському районі м. Києва, а тому звіти за формою 3-ПН, подавались щомісячно саме туди.

Тобто, у відповідності до норм чинного законодавства відповідач створив робочі місця для інвалідів та надавав інформацію до місцевих центрів зайнятості.

Отже, враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем було вжито усіх необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

При цьому, суд зазначає, що обов’язок щодо працевлаштування інвалідів крім роботодавця також покладений й на центри зайнятості, а тому, враховуючи відсутність людей з обмеженими вадами, які б потребували роботи, запропонованої підприємством відповідача, наявність вакантних робочих місць для інвалідів не може бути підставою для відповідальності підприємства за їх непрацевлаштування.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Таким чином, для застосування до підприємства штрафних санкцій за незабезпечення працевлаштування інвалідів необхідно визначити, які обов’язки покладаються на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України", яка дія або бездіяльність можуть бути визнані незаконними та чи є вина підприємства у невиконанні покладених на нього обов’язків.

Виконання відповідними органами обов'язку працевлаштувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, здійснення заходів із створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав обов’язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для інвалідів, покладений на нього законодавством, повною мірою.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись та з огляду на те, що відповідачем створено всі умови робочих місць та виконано вимоги законодавства, що регулює основи соціальної захищеності інвалідів, відповідно відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 158-163, 167, 183-2 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кроналайн ” про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя А.С. Мазур