Постанова № 60018048, 09.08.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 серпня 2016 рокусправа № 804/12796/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Туркіної Л.П. Коршуна А.О.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

представника позивача: Хозяїнова Володимира Валерійовича,

представника відповідача: Атрошенко Вікторії Миколаївни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Енергопромбуд"

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Енергопромбуд" до державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне акціонерне товариство "Енергопромбуд" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом на підставі висновків викладених у акті перевірки від 10.07.2015 року № 1496/04-61-22-01/24446982 "Про результати документальної планової виїзної перевірки Акціонерного товариства закритого типу "Енергопром" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року" винесено податкові повідомлення-рішення від 31.08.2015 року № 0003381501 про зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 17371 грн., № 0003362201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 4 932 118,50 грн. та № 0003371501 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 096 555,50 грн. Позивач з зазначеними рішеннями не погоджується, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки здійснював господарську діяльність у відповідності до вимог податкового законодавства. Реальність господарських операцій підтверджена первинними бухгалтерськими документами під час здійснення перевірки.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем (Приватним акціонерним товариством "Енергопромбуд") подано апеляційну скаргу, згідно якої позивач просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що суд першої інстанції при вирішенні справи по суті не надав юридичної оцінки первинним документам: податкові накладні, видаткові накладні, договори, товарно-транспортні накладні та подорожні листи, платіжні доручення, які фактично підтверджують реальність фінансово-господарських операцій та оформлені належним чином. Свої висновки суд першої інстанції ґрунтував на Актах про неможливість проведення зустрічної звірки, складених на підставі перевірок інших ДПІ, які не досліджували первинної документації контрагентів позивача, а врахували лише факт відсутності підприємства-контрагента за місцезнаходженням. При цьому суд першої інстанції не врахував, що платник податків не несе відповідальність за дії своїх контрагентів.

Заперечень на апеляційну скаргу не надано.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Надав пояснення аналогічні, викладеним в апеляційній скарзі. Також зазначив, що дефектність первинних документів не встановлена судом, рух активів підтверджує здійснення господарських операцій.

Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Суду пояснив, що під час перевірки було встановлено, що правочини між позивачем та рядом контрагентів не спрямовані на реальне настання наслідків, фактично здійснення господарських операцій не відбулося. У зв'язку з чим занижено податок на прибуток та завищено податок на додану вартість. Прийняті податкові повідомлення-рішення, якими зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість; збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств; збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість.

Вислухавши учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом складено Акт від 10.07.2015 року № 1496/04-61-22-01/24446982 "Про результати документальної планової виїзної перевірки Акціонерного товариства закритого типу "Енергопромбуд" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року" (а.с. 11- 14, т.1)

Відповідно до висновків, викладених у вказаному акті, перевіркою встановлено порушення ПрАТ "Енергопромбуд":

1. п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.137.1 ст.137, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.5 ст. 138, п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, ПрАТ "Енергопромбуд" занижено податок на прибуток на загальну суму 3 288 079 грн.;

2. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.4, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України підприємством завищено податок на додану вартість всього на суму - 2 748 408 грн., у тому числі за січень 2014 року на суму - 354 442 грн., за лютий 2014 року на суму - 623 173 грн., за березень 2014 року на суму - 990 629 грн., за квітень 2014 року на суму - 508 433 грн., за травень 2014 року на суму - 84 660 грн., за червень 2014 року на суму - 16 122 грн., за липень 2014 року на суму - 55 995 грн., за серпень 2014 року на суму - 17 371 грн., за вересень 2014 року на суму - 8 333 грн., за жовтень 2014 року на суму - 67 537 грн., за листопад 2014 року на суму - 189 грн., за грудень 2014 року на суму - 21 524 грн., в результаті допущених порушень податкового законодавства.

3. п.51.1 ст.51, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України підприємство не відобразило в податкових розрахунках за формою - 1 ДФ за період, що перевірявся оподатковувані доходи, нараховані платником податку фізичним особам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і ОСОБА_4 по договорам оренди.

4. п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168, п.176.2 ст.176 з урахуванням пп.170.1.2 п.170.1 ст.170 Податкового кодексу України, що призвело до несплати податку з доходів фізичних осіб, за період, що перевірявся, в сумі 6 507,20 грн.

31.08.2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003381501, якими ПрАТ "Енергопромбуд" зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 17371 грн., № 0003362201 про збільшення підприємству грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 4 932 118,50 грн. в т.ч. за основним платежем в розмірі 3 288 079 грн. та за штрафними санкціями - 1644 039,50 грн. та № 0003371501 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 096 555,50 грн. в т.ч. за основним платежем в розмірі 2 731 037 грн. та за штрафними санкціями - 1 365 518,50 грн.

Натомість, з висновком суду першої інстанції про можливість відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів апеляційної інстанції погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції при вирішенні справи по суті не надав юридичної оцінки первинним документам, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій: податковим накладним, видатковим накладним, договорам, товарно-транспортним накладним, подорожним листам, платіжним дорученням.

Даючи оцінку первинним документам, наданим до матеріалів справи та обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити певні норми податкового законодавства.

Так, згідно п.п.138.1.1. п.138.1 ст.138 ПК (в редакції на час дії спірних відносин) витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статтей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до вимог п.138.2, ст.138 ПК (в редакції на час дії спірних відносин), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 138.8. ст. 138 ПК (в редакції на час дії спірних відносин) визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п. 139.1.1 п. 139.1. ст. 139 ПК України до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Відповідно до вимог п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК (в редакції на час дії спірних відносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Матеріали справи підтверджують, що за контрагентами ТОВ «Проф-Єтрой», ТОВ «Електротехсервіс», ТОВ «Валстройсервіс», ПП «Терометхніка», ТОВ «КС А», ТОВ «Русобіт-М Україна» позивачем надано первинні документи, належним чином оформлені: податкові накладні, видаткові накладні, договори, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, платіжні доручення. Зазначені документи містять усі реквізити первинних документів, визначених законом, та підтверджують реальність поставки товарів, їх транспортування, вибуття грошових коштів від позивача до контрагентів.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що ані податковим органом при проведенні перевірки, ані судом першої інстанції при розгляді справи по суті, первинні документи не спростовані, не встановлено їх дефектність чи неналежність як доказів здійснення господарської діяльності. Отже, при реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, позивач мав право на включення вартості товарів, робіт, придбаних у названих контрагентів, до складу валових витрат, мав право на формування податкового кредиту.

Натомість, у податкового органу та у суду першої інстанції фактичне виконання контрагентами господарських операцій з поставки товарів викликало сумнів. Такий сумнів ґрунтувався на даних Актів про неможливість проведення зустрічної звірки у зв'язку з не знаходженням контрагентів позивача за місцем реєстрації, порушення ними податкової дисципліни. Однак, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції не врахував, що платник податків не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів. Не виконання норм податкового законодавства контрагентами позивача не може бути підставою позбавлення права позивача на формування податкового кредиту.

З цього приводу слід звернутися до практики Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03) платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини повинна використовуватися як джерела права.

У вищеописаних рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що покупець-платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо платник не знав про такі порушення і не міг їх знати. Матеріали справи не містять доказів, які б давали можливість стверджувати, що позивач знав або міг їх знати про такі порушення своїх контрагентів.

Таким чином, якщо суб'єктом господарювання здійснена законна господарська діяльність і за її результатами правомірно сформовано податковий кредит по ПДВ та видатки по податку на прибуток, такий суб'єкт має право на отримання відшкодування з ПДВ і зменшення прибутку, що підлягає оподаткуванню, на здійснені видатки.

Стосовно податку на додану вартість слід виходити з того, що право платника ПДВ на відображення податкового кредиту не залежить від виконання постачальниками цих товарів в ланцюгу поставок своїх податкових зобов'язань. Лише у випадках встановлення в судовому процесі факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару в ланцюгу поставок від виконання податкового обов'язку таке може і слугувати підставою для коригування податкового кредиту платника податків.

У даному випадку, вирішальним є той факт, що в результаті перевірки неправомірно та незаконно встановлено відсутність у позивача об'єкту оподаткування ПДВ по операціям з контрагентами і відсутність поставок товару між позивачем та контрагентами.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК (в редакції на час дії спірних відносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК (в редакції на час дії спірних відносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК (в редакції на час дії спірних відносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК (в редакції на час дії спірних відносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи із приписів наведеної норми закону, лише відсутність податкової накладної (митної декларації чи іншого документа, передбаченого п. 201.11 ст. 201 ПК) або оформлення податкової накладної з порушенням вимог ст. 201 ПК України (про що жодним чином не йдеться в Акті та в Постанові) позбавляє платника податку права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що усі податкові накладні по відносинам з контрагентами належним чином оформлені. Таким чином, позивач не занижував податок на додану вартість по взаємовідносинам з вищевказаними контрагентами, а відобразив дані відповідно до податкового законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що при обґрунтуванні відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновком податкового органу щодо відсутності можливості у контрагентів залучення інших осіб до виконання підрядних робіт за відсутності в них достатньої кількості персоналу, технічних засобів тощо (оскільки в умовах договорів не зазначено про можливість залучення інших осіб для виконання умов договорів).

З цього приводу слід звернутися до норми ст. 838 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до ч. 1 якої «підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник». Отже, законодавчо визначеними нормами надано право суб'єкту господарювання вирішити питання про можливість виконання певних дій самостійно чи за допомогою інших осіб.

Натомість, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про неможливість виконання контрагентами позивача підрядних робіт, зазначених в актах прийняття-здачі виконаних підрядних робіт.

Отже, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про нереальність фінансово-господарських операцій позивача із відповідними контрагентами виключно з підстав відсутності (начебто встановленої іншими податковими органами) в них достатнього персоналу, технічних засобів тощо. Однак у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (наприклад, на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо). Підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності трудових ресурсів, технічних засобів слугувала податкова звітність відповідних контрагентів позивача. Однак суд першої інстанції не врахував, що згідно статті 61 Конституції України передбачено індивідуальний характер відповідальності, яка розповсюджується в тому числі і у вигляді персональної відповідальності кожного платника за ведення податкового обліку.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК (в редакції на час дії спірних відносин) податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Якщо податковим органом встановлено неналежне виконання контрагентом позивача своїх податкових обов'язків, відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання повинно нести саме це підприємство.

При цьому судом встановлено, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридична особа та як платники податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за такими договорами у позивача не було.

Окрім того, позивачем використано результати робіт, виконаних підрядниками, у своїй господарській діяльності для виконання робіт на підставі відповідних господарських договорів. Всі ці операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача, у податковому обліку відбулися зміни у власному капіталі підприємства на суму отриманого прибутку.

Для встановлення реальності господарських операцій слід з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів. імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Так, рух активів у процесі здійснення господарської операції підтверджено позивачем первинним документами, зокрема договорами, актами виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт/витрати/, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За фінансово-господарськими операціями з виконання підрядних робіт та поставки товарів з первинних документів вбачається:

- вибуття від ПРАТ капіталу (грошових коштів), що підтверджується платіжними дорученнями, договорами, актами виконання будівельних робіт з замовниками, та не заперечується в Акті,

- отримання за виконання будівельних робіт від замовників капіталу (грошових коштів), що підтверджується Актом,

- фактична реалізація договорів з контрагентами (тобто зв 'язок між фактом придбання товарів (послуг. робіт), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку) - проходження усіх етапів з погодження проектної документації для забезпечення виконання підрядних робіт, безпосередньо прийняття виконаних будівельних робіт, фактична реальна наявність збудованих об'єктів нерухомості, фактичне транспортування товарів, що підтверджується актами виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних будівельних робіт/витрати/, проектною документацією, затвердженою у встановленому законом порядку, свідоцтвом про право власності на збудований об'єкт нерухомості, товарно-транспортними накладними та подорожніми листами.

Окремими доказами, що підтверджують здійснення господарської операції окрім тих, що вказані в Акті, є: ліцензія ПРАТ «Енергопромбуд» серії АЕ №524373 від 07.10.2014 р. на здійснення будівельних робіт, договір суборенди відкритого майданчика від 31.01.2014 р. №14/30 (склад), штатні розклади позивача, номенклатуру основних засобів (додаток 2.8. до Акту)

Таким чином, вбачається, що позивач надав належні докази на підтвердження руху активів у процесі здійснення господарської операції. установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів. придбання підрядних робіт, спорудженням основних фондів. понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Слід взяти до уваги, що усі контрагенти позивача, зазначені в Акті, на момент здійснення фінансово-господарських операцій з позивачем, були зареєстровані як юридичні особи, були зареєстровані платниками податків, зокрема, були платниками ПДВ, усі особи, що підписували первинні документи мали достатній обсяг повноважень для цього.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про нереальність отримання будівельних робіт, зазначених у долучених до матеріалів справи актах виконаних будівельних робіт, від ТОВ «БК КОНСУЛ», ТОВ «МІЛЛЕНІУМ БІЛД», ПП «ПРИМА БУД КАПІТАЛ», ТОВ «БУДКАПІТАЛГРУП», ТОВ «ВІРА ЛЮКС СЕРІС», ТОВ «УКРТРЕЙДБУД», ТОВ «ТБ ПРОМТЕХСТРОЙ», ПП "БМК ДНІПРОВЕНТСЕРВІС", виходячи з аналізу кількості людино-годин, вказаної в таких актах. Однак, з таким висновком колегія суддів апеляційної інстанції погодитись не може

Так, в Постанові відносно контрагента ТОВ «БК Консул» суд зазначив (стор. 4 Постанови): «Згідно акту виконаних робіт (послуг) за лютий 2014 року (загальна сума виконаних робіт 300 000 грн., в т.н. ПДВ 50 000 грн.) кількість людино-годин, які відпрацьовані робітниками-будівельниками становить 23 026, кількість людино-годин, які відпрацьовані робітниками, що обслуговують машини (механізми) становить 835. Згідно звітності за формою 1ДФ ТОВ «БК Консул» має чисельність 6 співробітників, тому враховуючи значні обсяги виконаних робіт, вказані роботи не могли фізично бути виконані працівниками ТОВ «БК Консул». Враховуючи те, що в договорах не визначається можливість ТОВ «БК Консул» наймання субпідрядних фірм для виконання відповідних будівельних робіт, вказане свідчить про те, що ТОВ «БК Консул» немало змоги виконати зазначені в актах роботи.».

Однак, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції не врахував, що незазначення в договорі права підрядника залучати інших субпідрядників до виконання робіт не є порушенням норм законодавства та не має наслідком неможливість фактичного залучення інших осіб, оскільки статтею 838 ЦК України встановлена така можливість. Судом першої інстанції не прийнято до уваги можливість наймання підрядником осіб для виконання будівельних робіт (як фізичних, так і юридичних осіб).

Податковим органом в Акті перевірки зроблено розрахунок людино-годин виходячи із графіку роботи позивача. Натомість, не зрозуміло з яких підстав податковий орган прийняв до уваги графік роботи позивача при здійсненні аналізу можливості виконання робіт безпосередньо ТОВ «БК Консул». Податковим органом також не враховано при розрахунку, що будівельні роботи, як правило виконуються не тільки в будні дні, а й у вихідні дні (суботи) та у декілька змін, що взагалі спростовує обґрунтованість зробленого розрахунку податковим органом розрахунку. Також, податковий орган при розрахунку не прийняв до уваги період виконання будівельних робіт. Так, за актом виконаних будівельних робіт за лютий 2013 р. роботи виконувались не в лютому 2014 р., а в період з 22.11.2013 по 28.02.2014 р. Тобто податковий орган невірно визначив розрахункову кількість днів. Крім того, податковий орган в Акті бере для розрахунку тільки акти приймання виконаних будівельних робіт, в яких найбільші суми вартості виконаних будівельних робіт, таким чином збільшуючи у розрахунку кількість людино-годин. Так, в актах приймання виконаних будівельних робіт за січень, липень 2014 р. ТОВ «БК Консул» фактично виконано роботи - «Розробка проекту ППР на підставі проекту КМ 01-07/4-1 КМ-1 по реконструкції об'єкта реконструкції логістичного комплексу розташованого за адресою:Київська обл.., Броварський р-н, с.Красиловка, пер.Димеревский 4». Однак, податковим органом взагалі не досліджено питання можливості виконання саме цих робіт ТОВ «БК Консул». З наведених причин невірними та необґрунтованими є й усі інші розрахунки кількості людино-годин, здійснених податковим органом в Акті, з якими погодився суд першої інстанції.

Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції невірно оцінив докази у справі та невірно встановив обставини справи, що призвело до прийняття необґрунтованої та незаконної Постанови.

Слід зазначити що судом першої інстанції зазначено: «Під час розгляду справи позивачем не надано пояснень, яким чином ним було встановлено ділові стосунки з ТОВ «БК Консоль», ТОВ «Мілленіум Білд», ТОВ «Проф-Строй», ПП «Прима Буд Капітал», ТОВ «Будкапіталгруп», ТОВ «Віра Люкс Сервіс», ТОВ «Укртрейдбуд», ТОВ «ТБ Промтехстрой», ТОВ «ЕТС», ТОВ «Валстройсервіс», ПП «Техмотехніка», ТОВ «КС А», ТОВ «Русобіт-М Україна», ПП «БМК Дніпровентсервіс» з ким саме контактував позивач при прийнятті товару та підрядних робіт на об'єктах, оформленні зазначених первинних документів тощо. Однак, даний висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та не узгоджуються та суперечить інформації з первинних документів. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, зазначення судом першої інстанції такого твердження є суто формальним. Так, в договорах із зазначеними контрагентами чітко вбачаються особи, які встановлювали стосунки - це директори товариств. З видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, з актів виконаних будівельних робіт - чітко вбачаються особи, з ким саме контактував позивач при прийнятті товару та виконаних підрядних робіт на об'єктах, оформленні зазначених первинних документів тощо.

Колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги, що в оскаржуваній постанові судом першої інстанції зазначається, що у контрагентів ТОВ «БК КОНСУЛ», ТОВ «МІЛЛЕНІУМ БІЛД», ПП «ПРИМА БУД КАПІТАЛ», ТОВ «БУДКАПІТАЛГРУП», ТОВ «ВІРА ЛЮКС СЕРІС», ТОВ «УКРТРЕЙДБУД», ТОВ «ТБ ПРОМТЕХСТРОЙ», ПП "БМК ДНІПРОВЕНТСЕРВІС" згідно звітності за формою 1-ДФ відсутня достатня кількість персоналу, що обумовило висновок про фізичну неможливість виконання будівельних робіт. Однак, такий висновок суду першої інстанції не узгоджується з нормами законодавства. Так, згідно ПКУ звітність за формою 1-ДФ є документом податкового обліку, що оформлюється безпосередньо платниками податків. Тобто в даному випадку позивач до цих звітів не має будь-якого відношення, як і до відповідальності за можливих порушень при її заповненні. Звітність за формою 1-ДФ не може бути доказом наявності чи відсутності у платника податків трудових ресурсів. Такими доказами можуть бути лише первинні документи: трудові чи цивільно-правові договори, накази по підприємству тощо. Однак, ці документи не були досліджені.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав усі підтверджуючі документи, що засвідчують факт реального виконання укладених договорів.

Оскільки суд першої інстанції не всебічно дослідив всі обставини справи, то постанова суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.

Керуючись п. 3 ч.1. ст. 198, ст. 202, 205, 207 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну Приватного акціонерного товариства "Енергопромбуд" - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року - скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0004762201, №0005762201, №0006762201 від 31.08.2015 року, винесені Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: Л.П. Туркіна

Суддя: А.О. Коршун