Постанова № 60017855, 11.07.2016, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/335/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі судді Лабань Г.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління МВС України на Південно-Західній залізниці, треті особи на стороні відповідача - професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України , Міністерство внутрішніх справ України про скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до Управління МВС України на Південно-Західній залізниці, треті особи на стороні відповідача - професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ України, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить скасувати наказ Управління 'МВС України на Південно - Західній залізниці №87 о/с від 09.09.2015 року про моє звільнення та прийняти рішення, яким поновити її на посаді помічника начальника ЛВ на станції Хмельницький із зв'язків з громадськістю Управління МВС України на Південно-Західній залізниці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 26.05.2011 року позивачка була прийнята на службу на службу в органи внутрішніх справ на посаду помічника начальника ЛВ на станції Хмельницький із зв'язків з громадськістю Управління МВС України на Південно-Західній залізниці. З вересня 2014 року позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку. Наказом Управління МВС України на Південно-Західній залізниці від 20.10.2014 року № 172 о/с з 25.09.2014 по 28.01.2015 ОСОБА_1 було надано відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами. 09.09.2015 наказом МВС України на Південно - Західній залізниці № 87 о/с позивача було звільнено у запас з органів внутрішніх справ України на підставі п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Вважає зазначений наказ протиправним та таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, оскільки виходячи з норм чинного законодавства, якщо ліквідується окремий підрозділ Міністерства внутрішніх справ України, підприємство мало не тільки повідомити позивача про звільнення, а й працевлаштувати на відповідні посади.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, направив суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, до суду надіслав листа, в якому зазначив, що просить розглядати справу без його участі. Також направив суду письмові заперечення в яких наголошував на правомірності прийнятого рішення та відсутності посади, на яку може бути переведено позивача.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином.

На підставі ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22 березня 2016 року Управління МВС України на Південно-Західній залізниці, зареєстроване 03 листопада 2010 року, перебуває в стані припинення з 10 липня 2015 року. Тобто, станом на день розгляду справи судом, Управління МВС України на Південно-Західній залізниці остаточно не ліквідовано із виключенням із відповідного Реєстру та може бути належним відповідачем по справі.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 26 травня 2013 року ОСОБА_1 була прийнята на службу в органи внутрішніх справ на посаду помічника начальника ЛВ на станції Хмельницький із зв'язків з громадськістю Управління МВС України на Південно-Західній залізниці наказом від 26.05.2011 року №139 о/с.

Пунктами 1 - 2 Наказу МВС України № 663 від 08.06.2015 року "Про ліквідацію Управління МВС на Південно-Західній залізниці", відповідно до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, п. 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, та на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ", наказано ліквідувати Управління МВС на Південно-Західній залізниці (ідентифікаційний код 08602997) і створено комісію з ліквідації.

Наказом МВС України від 22.06.2015 року № 741 "Про організаційно штатні зміни в підрозділах транспортної міліції" було скорочено Лінійний відділ на станції Хмельницький.

Відповідно до Наказу Управління від 20.10.2014 року № 172 о/с позивачу була надана допологова відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами з 25 вересня 2014 року по 28 січня 2015 року.

Наказом Управління МВС України на Південно-Західній залізниці від 20.10.2014 року № 172 о/с з 25.09.2014 по 28.01.2015 ОСОБА_1 було надано відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами. 09.09.2015 наказом МВС України на Південно - Західній залізниці № 87 о/с позивача було звільнено у запас з органів внутрішніх справ України на підставі п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, вислуга років станом на день звільнення у календарному обчисленні складає 6 років 9 місяців 13 днів, установлено виплату щомісячної грошової допомоги у розмірі окладу за спеціальне звання протягом 1 року після звільнення зі служби, підстава: наказ Управління МВС України на Південно-Західній залізниці від 09.07.2015 року №61 о/с.

Статтею 18 Закону України "Про міліцію" передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентується "Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ", затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі Положення №114).

Так, пунктом 64 "г" Положення №114 передбачено, що особи середнього, старшого і начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5 1 Кодексу законів про працю України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої вказаної статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі - Постанова №9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до статті 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю та прийнятих згідно з ним інших законодавчих актів України.

Звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі ліквідації підприємства передбачає розірвання трудового договору. За статтею 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Таким чином, працівник реалізує своє право на працю шляхом встановлення і припинення трудових відносин з власником або уповноваженим ним органом.

Відповідно частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, з частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України прямо вбачається, що власник або уповноважений ним орган не може звільнити працівниць зазначеної категорії, доки вони не будуть працевлаштовані. Тобто власник або уповноважений ним орган у першу чергу має забезпечити їх працевлаштування.

З огляду на вищевикладене, працевлаштування зазначених частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України жінок є обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Це підтверджується й пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів".

Статтею 141 Кодексу законів про працю України встановлено, що обов'язок неухильного додержання законодавства про працю лежить на власнику або уповноваженому ним органі.

Звільнення позивачки без працевлаштування є порушенням встановленого порядку звільнення, що спричиняє відповідальність винної особи згідно з чинним законодавством про працю (статті 265 Кодексу законів про працю України).

Така правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2010 року, справа №К-20339/10.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що наказом Управління УМВС України на Південно-Західній залізниці від 20 жовтня 2014 року №172 о/с позивачу була надана допологова відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами з 25 вересня 2014 року по 28 січня 2015 року.

В матеріалах справи містяться докази надання ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з народженням дитини, на підставі поданого позивачкою рапорту та свідоцтва про народження.

Таким чином, станом на день прийняття оскаржуваного наказу 09.09.2015 року позивач знаходилась у відпустці по догляду за дитиною.

В матеріалах справи міститься попередження про вивільнення з займаної посади помічника начальника ЛВ на станції Хмельницький із зв'язків з громадськістю Управління МВС України на Південно-Західній залізниці ОСОБА_1 від 25.04.2015 року.

Проте доказів виконання обов'язку щодо працевлаштування, відсутності можливості подальшого використання позивачки на службі в органах МВС, відсутності можливості перевести її в межах системи МВС на іншу роботу відповідачем надано не було, а тому суд приходить до висновку про недотримання відповідачем вимог законодавства щодо звільнення позивача з займаної посади під час перебування у відпустці по догляду за дитиною.

З системного аналізу матеріалів справи судом встановлено протиправність дій Управління МВС України на Південно-Західній залізниці під час прийняття наказу від 09 вересня 2015 року №87о/с щодо звільнення працівника, під час його перебування у відпустці по догляду за дитиною, без дотримання встановленого порядку працевлаштування такої категорії працівників, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ підлягає скасуванню.

Однак, згідно наказу "Про ліквідацію Управління МВС України на Південно-Західній залізниці" від 8 червня 2015 року №663, ліквідовано штатні посади в Управління МВС України на Південно-Західній залізниці, при цьому скорочуються всі посади, крім посад членів комісії з ліквідації Управління МВС України на Південно-Західній залізниці.

На час розгляду справи судом не встановлено, що існує рішення, яким визначено установу правонаступника відповідача, або факт проведення реорганізації, яка передбачає наявність особи, яка нестиме права та обов'язки установи, що ліквідується.

До складу комісії з ліквідації Управління МВС України на Південно-Західній залізниці посада позивачки не відноситься.

Відповідно статті 240-1 Кодексу законів про працю України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.

Отже, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про поновлення позивача на посаді, у зв'язку з проведенням ліквідації Управління МВС України на Південно-Західній залізниці, та не можливості працевлаштування позивача, у зв'язку з відсутністю штатних посад, суд у відповідності до норм статті 240-1 Кодексу законів про працю України визнає ОСОБА_1 такою, що звільнена за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з дня прийняття рішення у цій справі, а саме з 11 липня 2016 року.

У зв'язку із викладеним також підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення на користь позивачки сум грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Згідно до ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем належним чином не доведено правомірності вчинених дій та прийняття оскаржуваного наказу.

Проте, з урахуванням того, що суд з метою повного захисту порушеного права позивача, вийшов за межі позовних вимог, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління МВС України на Південно-Західній залізниці про скасування наказу задовольнити частково.

Скасувати наказ Управління МВС України на Південно-Західній залізниці №87 о/с від 09 вересня 2015 року в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 помічника начальника ЛВ на станції Хмельницький із зв'язків з громадськістю Управління МВС України на Південно-Західній залізниці з 09.09.2015 року.

Зобов'язати Управління МВС України на Південно-Західній залізниці працевлаштувати ОСОБА_1.

Стягнути з Управління МВС України на Південно-Західній залізниці на користь ОСОБА_1 грошові кошти за час вимушеного прогулу.

Визнати лейтенанта міліції ОСОБА_1 помічника начальника ЛВ на станції Хмельницький із зв'язків з громадськістю Управління МВС України на Південно-Західній залізниці такою, що звільнена з органів внутрішніх справ за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з 11 липня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Суддя/підпис/Г.В. Лабань"Згідно з оригіналом" Суддя Г.В. Лабань