Постанова № 60017058, 15.08.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2016 р. Справа№ 910/16982/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Алданової С.О.

Зубець Л.П.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від прокуратури: Греськів І.І. посвідч. № 041072 від 03.02.2014 р.

від позивача: не з'явились

від відповідача-1: Уланов І.В. за дов. № 062/01/10-05 від 04.01.2016 р.

від відповідача-2: Іванів А.Р. за дов. б/н від 20.04.2016 р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-

ІНВЕСТ"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 20.10.2015 року

у справі № 910/16982/15 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в

особі Київської міської ради

до 1) Департаменту комунальної власності міста Києва

виконавчого органу Київської міської ради (Київської

міської державної адміністрації)

2) Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-

ІНВЕСТ"

про скасування наказу та свідоцтва, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі № 910/16982/15 позов було задоволено повністю. Визнано право комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на будинок по пров. Тараса Шевченка, 18/19 літ. А в м. Києві, площею 511,6 кв. м.. Визнано незаконним та скасовано наказ № 632-в від 06.08.2009, виданий Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про видачу свідоцтва на право власності товариству з обмеженою відповідальністю "Титан-Інвест". Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності №САС 249805 від 06.08.2009 року на нежилий будинок по пров. Тараса Шевченка, 18/19 літ. А в м. Києві, площею 511,6 кв. м., видане на підставі наказу Головного управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №632-в від 06.08.2009р. товариству з обмеженою відповідальністю "Титан-Інвест". Стягнуто з Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1827 (тисячу вісімсот двадцять сім) грн 00 коп., стягнуто з товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1827 (тисячу вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015р. у справі №910/16982/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позву відмовити.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 квітня 2016 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі № 910/16982/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Алданова С.О., Коршун Н.М. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" у справі № 910/16982/15 до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 31.05.2016 року.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 р. по справі № 910/16982/15 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку з перебуванням у відпустці судді (який не є суддею - доповідачем) Коршун Н.М.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 30.05.2016 р. для розгляду справи № 910/16982/15 було сформовано склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Алданова С.О., Зубець Л.П. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" у справі № 910/16982/15 до провадження колегії суддів у названому складі, розгляд апеляційної скарги призначено на 31.05.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 р. у справі № 910/16982/15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.07.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. у справі № 910/16982/15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 14.07.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 р. у справі № 910/16982/15 продовжено строку розгляду справи та відкладено розгляд справи на 15.08.2016 р.

15.08.2016 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан - Інвест" надійшли додаткові пояснення по справі № 910/16982/15.

15.08.2015 р. в судове засідання з'явились уповноважені представники прокуратури, та відповідачів - 1, 2. Представники позивача у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача.

Представник відповідача - 2 підтримав доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі № 910/16982/15, просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі № 910/16982/15 повністю і прийняти нове рішення про визнання наявності права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" на об'єкт нерухомого майна - нежилий будинок площею 511, 60 кв. м., який розташований в місті Києві по провулку Тараса Шевченка № 18/19 (літера А) та припинити дії територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), що порушують право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" на об'єкт нерухомого майна - нежилий будинок площею 511, 60 кв. м., який розташований в місті Києві по провулку Тараса Шевченка № 18/19 (літера А) або створюють загрозу його порушення.

Представник прокуратури та відповідача - 1 заперечували проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі № 910/16982/15, просять суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Київською міською радою 24.06.2004 прийнято рішення № 322/1532 «Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади м.Києва. які підлягають реставрації за залучені кошти», яким до складу об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що підлягають реконструкції за залучені кошти, включений нежилий будинок по пров. Т. Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві.

За результатами проведеного конкурсу із залучення інвесторів між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (правонаступником якого відповідно до п. 2 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням КМДА від 29.12.2012 № 2383, є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» та ТОВ «ТИТАН-ІНВЕСТ» 12.04.2006 укладено інвестиційний договір №13 про реконструкцію та будівництво нежилого будинку по пров. Т.Шевченка/пров.Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, на умовах, визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції будинків, затвердженого протоколом конкурсної комісії від 18.10.2005 №11.

Відповідно до п. 4.1 цього договору передбачалось, що після реконструкції зазначених об'єктів до комунальної власності передається площа нежилих приміщень в обсязі 600 кв. м, а решта площі нежитлових приміщень передається у власність Інвестору.

Пунктом 2.6.5 Договору передбачено, що Інвестор зобов'язується передати до комунальної власності територіальної громади міста Києва 600 кв.м. у реконструйованому будинку.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення Київської міської ради від 01.11.2007 №1113/3946 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ТИТАН-ІНВЕСТ» під реконструкцію нежилого будинку у пров. Тараса Шевченка / пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі міста Києва» між сторонами 10.03.2009 укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного договору № 13 від 12.04.2006, якою умови основного договору змінено шляхом виключення з нього обов'язку інвестора повернути до комунальної власності територіальної громади м. Києва нежилі приміщення площею 600 кв. м, а переданий для реконструкції будинок по пров. Т. Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, площею 511,6 кв. м. передається у власність інвестору після перерахування ним до міського бюджету коштів за цей об'єкт.

У подальшому Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) видано наказ № 632-в від 06.08.2009 (далі - Наказ) оформлення права власності на будинок по пров. Т. Шевченка/ пров. Михайлівському, 13/19 літ. А в м. Києві.

На підставі Наказу 06.08.2009 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) Товариству з обмеженою відповідальністю «ТИТАН-ІНВЕСТ» видано свідоцтво про право власності на будинок по пров. Т. Шевченка/ пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, площею 511,6 кв. м. (далі - Свідоцтво).

Відповідно до акту приймання-передачі, підписаного Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ТОВ «ТИТАН-ІНВЕСТ», загальна вартість спірних приміщень, визначена експертним шляхом станом на 26.12.2008, складає 5 785 774,8 грн. з ПДВ.

Пред'являючи позов Заступник прокурора міста Києва стверджував, що видача Наказу та Свідоцтва відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва виходив з зробленого ним висновку, що відчуження спірного комунального майна повинно було відбуватися виключно в рамках приватизаційної процедури в порядку, визначеному вказаними законодавчими актами та у спосіб, передбачений Державною програмою приватизації.

Так судом першої інстанції в обґрунтування його висновку зазначено наступне.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про приватизацію державного , майна» приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально- економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

За приписами ч. 4 ст. З Закону України «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» відповідно до цього Закону можуть приватизуватися підприємства, якщо вони відповідають вимогам ч.1 ст. 2 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону об'єктом малої приватизації, зокрема, є окреме індивідуально визначене майно.

Згідно з ч. 1 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки вона визначає основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна та відчуження комунального майна, групи об'єктів, які підлягають приватизації, орієнтовані завдання щодо обсягів приватизації державного майна та надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено висновок, що з аналізу вимог приватизаційного законодавства, окреме індивідуально визначене майно, що перебуває у державній або комунальній власності, може бути відчужене на користь фізичних та юридичних осіб виключно за рішенням органу приватизації прийнятим в порядку проведення приватизаційної процедури, встановленому Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, а перехід права на об'єкт приватизації до покупця відбувається лише на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації з додержанням вказаного порядку проведення приватизаційної процедури.

Крім того, суд першої інстанції додатково послався на рішення господарського суду м. Києва від 09.04.2013 у справі № 5011-25/17984-2012 за позовом прокуратури міста Києва, яким визнано недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 2 від 10.03.2009 до інвестиційного договору №13 від 12.04.2006 р..

Разом з цим, колегія суддів з вищезазначеними висновками суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ч. 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.06.2004 р. прийнято рішення Київської міської ради № 322/1532 «Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади м. Києва, які підлягають реставрації за залучені кошти», яким до складу об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що підлягають реконструкції за залучені кошти, включений нежилий будинок по пров. Т. Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві (спірний об'єкт).

За результатами проведеного конкурсу із залучення інвесторів між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (правонаступником якого відповідно до п. 2 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням КМДА від 29.12.2012 р. № 2383, є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» та ТОВ «ТИТАН-ІНВЕСТ» 12.04.2006 р. укладено інвестиційний договір №13 про реконструкцію та будівництво нежилого будинку по пров.Т.Шевченка/пров.Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, на умовах, визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції будинків, затвердженого протоколом конкурсної комісії від 18.10.2005 №11.

Рішенням Київської міської ради від 01 листопада 2007 р. №1113/3946 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ТИТАН-ІНВЕСТ» під реконструкцію нежилого будинку у пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі міста Києва» вирішено передати товариству з обмеженою відповідальністю "ТИТАН-ІНВЕСТ" під реконструкцію нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва у пров. Тараса Шевченка / пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі м. Києва площею 511,60 кв. м за умови компенсації вартості, визначеної звітом про оцінку вартості цього нежилого будинку, на підставі цього рішення доручено Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підписати акти приймання-передачі у власність товариству з обмеженою відповідальністю "ТИТАН-ІНВЕСТ" нежилого будинку комунальної власності територіальної громади м. Києва у пров. Тараса Шевченка / пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі м. Києва та списано в установленому порядку з балансу нежилий будинок комунальної власності територіальної громади м. Києва у пров. Тараса Шевченка / пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі м. Києва.

При цьому, судом взято до уваги те, що вказане рішення прийнято на виконання пункту 2 рішення КМР № 322/1532 від 24.06.2004 року «Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади м. Києва, які підлягають реставрації за залучені кошти» (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу та свідоцтва) Київською міською радою, згідно якого було вирішено Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) забезпечити передачу у власність нежилого будинку після перерахування інвесторами коштів до бюджету міста Києва відповідно до експертної оцінки».

Як встановлено судом, відповідач сплатив вартість об'єкта та за актом приймання отримав право власності на нього.

У подальшому Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) видано наказ № 632-в від 06.08.2009 (далі - Наказ) оформлення права власності на будинок по пров. Т. Шевченка/ пров. Михайлівському, 13/19 літ. А в м. Києві.

На підставі Наказу від 06.08.2009 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) ТОВ «ТИТАН-ІНВЕСТ» видано свідоцтво про право власності на будинок по пров. Т. Шевченка/ пров. Михайлівському, 18/19 літ. А в м. Києві, площею 511,6 кв. м. (далі - Свідоцтво).

При цьому, судом відхиляються посилання на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р. у справі № 5011-25/17984-2012, яким було визнано недійсною додаткову угоду № 2 від 10.03.2009 до інвестиційного договору №13 від 12.04.2006, оскільки як підтверджується матеріалам справи, вказане рішення законної сили не набрало та оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що в межах справи № 5011-25/17984-2012 судом надавалась правова оцінка обставинам справи, іншим судом, що виключало наявність підстав у суду першої інстанції посилатись на таку праву оцінку як на преюдиційні факти в межах даної справи.

Водночас, судом встановлено, що рішення Київської міської ради № 322/1532 «Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади м. Києва, які підлягають реставрації за залучені кошти», рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 р. №1113/3946 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ТИТАН-ІНВЕСТ» під реконструкцію нежилого будинку у пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі міста Києва» є чинними та в судовому порядку недійсними не визнавались, не скасовувались.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи додатку до наказу від 06.08.2009 р. про оформлення права власності на спірний об'єкт за відповідачем-2, до переліку документів, на підставі яких оформляється право власності включено рішення V сесії V скликання Київської міської ради від 01 листопада 2007 р. №1113/3946 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ТИТАН-ІНВЕСТ» під реконструкцію нежилого будинку у пров. Тараса Шевченка/пров. Михайлівському, 18/19 літ. А у Шевченківському районі міста Києва».

Враховуючи викладене, відповідач на сьогоднішній момент є законним власником, та володіє спірним майном на відповідній правовій підставі. В свою чергу наявність правової підстави володіння повністю виключає можливість застосування ст. 387, 388, 392 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23.12.2014 р. у справі №5011-74/9393-2012 (3-191гс14).

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Так, відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Видача свідоцтва про право власності передбачена у п. 6 цього Тимчасового положення, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти.

З аналізу вказаних норм вбачається, що видачу свідоцтва про право власності не можна ототожнювати з державною реєстрацією такого права; і свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином або актом, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

Відповідно до пунктів 1, 2 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (зі змінами та доповненнями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Враховуючи, що свідоцтво про право власності є похідним документом, який не містить ознак акту органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов'язки, а є лише посвідчувальним документом і видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, то без скасування такого рішення у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідного свідоцтва про право власності недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.07.2013р. у справі №5024/1698/2012.

Крім того суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскільки свідоцтво про право власності лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, тобто воно не є актом в розумінні ст. 12 ГПК України, який може бути оскаржено до господарського суду або правочином в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, який є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При зверненні з позовом у даній справі про визнання недійсним наказу та свідоцтва про право власності, яке видане, позивач не зазначив норму закону, що передбачає захист цивільних прав та інтересів вказаним способом.

Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Вищого господарського суду України від 12.11.2014 р. у справі № 910/4619/13.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що дії прокурора щодо спірного майна суперечать вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо недопустимості непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Крім того, Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. "Стретч проти Сполученого Королівства" майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, навіть якщо припустити, що при укладенні договору, прийнятті рішень, і мали місце порушення з боку державних органів, при цьому винних дій відповідача-2 не встановлено, то це не може бути підставою для визнання договору чи правочину недійсним.

Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07, постанові Вищого господарського суду України від 21.07.2010 р. № 8/19пд, від 03.02.2014 р. у справі № 901/1239/13.

Оцінюючи заяву відповідача-2 про застосування строків позовної давності, колегії суддів приходить до висновку про її обґрунтованість з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з даним позовом в липні 2015 року.

При цьому суд відхиляє твердження позивача про те, що строк позовної давності підлягає обчисленню з моменту прийняття рішення господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. у справі № 5011-25/17984-2012, оскільки як було зазначено судом, вказане рішення станом на момент розгляду даної справи судом апеляційної інстанції законної сили не набрало у зв'язку з його апеляційним оскарженням.

Крім того, позов у даній справі про скасування наказу та свідоцтва, визнання права комунальної власності, пред'явлено з підстав порушення порядку вибуття спірного майна з володіння позивача, з огляду на, що строк позовної давності підлягає обрахуванню з моменту, коли позивачу стало відомо про порушення його прав.

Виходячи з обставин справи, колегія суддів вважає, що строк позовної давності в даному випадку підлягає обрахуванню з моменту прийняття спірного наказу та оформлення свідоцтва, на підставі яких відповідачем зареєстровано за собою право власності.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з даним позовом лише в липні 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таку правову позицію сформулював Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 р. № 3-23гс14, від 02.09.2014 р. № 3-82гс14, від 23.12.2014 р. № 3-194гс14, від 30.09.2015 р. № 3-374гс15, від 17.02.2016 р. № 6-2407цс15.

Відповідно до п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Враховуючи підтвердження матеріалами справи обґрунтованість доводів заявника щодо неможливості подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у зв'язку з відсутністю доказів належного повідомлення відповідача-2 про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, суд приходить до висновку про наявність підстав у відповідача-2 для за явлення заяви про застосування строку позовної давності у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ТИТАН-ІНВЕСТ" підлягає задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 року у справі №910/16982/15 має бути скасоване з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні вимог Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 року у справі №910/16982/15 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з прокуратури міста Києва (03150, м.Київ, вул. Предславинська, 45/9) на користь Товариства з обмеженою відповідальність "ТИТАН-ІНВЕСТ" (01103, м.Київ, вул. Кіквідзе, буд. 13, код ЄДРПОУ 32982363) 4019,19 (чотири тисячі дев'ятнадцять гривень 19 коп) судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/16982/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді С.О. Алданова

Л.П. Зубець