Рішення № 60016950, 08.08.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2016 р. Справа № 911/1738/16

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УніКредит Лізинг

до Товариства з обмеженою відповідальністю Київське будівельне підприємство № 3

про стягнення 188228,26 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/д від 12.05.2016 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 07.07.2016 р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю УніКредит Лізинг (далі ТОВ УніКредит Лізинг, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Київське будівельне підприємство № 3 (далі ТОВ Київське будівельне підприємство № 3, відповідач) про стягнення 208171,21 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання ТОВ Київське будівельне підприємство № 3 зобов'язань за договором фінансового лізингу № 639-LD від 19.06.2008 р., у звязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача, 19770,06 грн. 3% річних та 188401,15 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за вказаним договором в розмірі 212299,87 грн., встановлену постановою Вищого господарського суду України у справі № 6/099-12, а також витрати зі сплати судового збору.

Розгляд справи відкладався.

08.06.2016 р. до господарського суду Київської області відповідачем було подано клопотання б/н від 08.06.2016 р. (вх. № 12052/16 від 08.060.2016 р.) про відкладення розгляду справи.

08.06.2016 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано клопотання б/н від 08.06.2016 р. (вх. № 12064/16 від 08.06.2016 р.) про долучення документів до матеріалів справи.

Окрім того, 08.06.2016 р. до господарського суду Київської області ТОВ «УніКредит Лізинг» було подано заяву б/н від 07.06.2016 р. про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач зазначає, що після звернення позивача до господарського суду Київської області з даним позовом від Вишгородського районного відділу Державної виконавчої служби надійшов лист про надання інформації на звернення № 6729 від 06.06.2016 р., з якого, зокрема, вбачається, що платіжним дорученням № 293 від 17.04.2015 р. позивачеві було перераховано грошові кошти в сумі 35133,42 грн. у рахунок погашення заборгованості, встановленої судом касаційної інстанції у справі № 6/099-12. Таким чином, станом на 07 червня 2016 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 177166,45 грн. (212299,87 грн. - 35133,42 грн.). У звязку з викладеним позивач просить суд стягнути з відповідача 18905,67 грн. 3% річних, 170005,92 грн. інфляційних втрат, а також судові витрати покласти на відповідача.

11.07.2016 р. до господарського суду Київської області відповідачем було подано заяву б/н від 11.07.2016 р. (вх. № 14282/16 від 11.07.2016 р.) про застосування наслідків спливу строків позовної давності. В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначає, що 19.06.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 639-LD, який в подальшому було розірвано, на ТОВ підставі якого «УніКредит Лізинг» у вересні 2012 року звернулось до господарського суду з позовом, в якому, згідно з подальшим уточненням, просило стягнути з ТОВ Київське будівельне підприємство № 3 3637963,67 грн. заборгованості, з яких: 496290,45 грн. боргу за несплату лізингових платежів, 49477,90 грн. 3% річних від простроченої суми та 92195,32 грн. інфляційних втрат. Рішенням господарського суду Київської області від 20.11.2012 р. у справі № 6/099-12, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 р., позов було задоволено. Постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2013 р. у справі № 6/099-12 зазначені вище судові рішення змінено та викладено резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 20.11.2012 р. у такій редакції: «Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство № 3» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» 212299,87 грн. боргу, 4246,00 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви».

Отже, як наголошує відповідач, право вимагати сплати 212299,87 грн. боргу та 4246,00 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, у ТОВ «УніКредит Лізинг» виникло 12.04.2013 р. Відтак, відповідач вважає, що перебіг позовної давності щодо вимоги про стягнення інфляційних витрат та процентів річних розпочався саме 12.04.2013 р., і, відповідно, сплив 11.04.2016 р., в той час як позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 26 травня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

11.07.2016 р. до господарського суду Київської області відповідачем було подано відзив на позовну заяву б/н від 11.07.2016 р. (вх. № 14281/16 від 11.07.2016 р.), за змістом якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у звязку зі спливом строку позовної давності з підстав, викладених у заяві ТОВ «Київське будівельне підприємство № 3» б/н від 11.07.2016 р. про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

22.07.2016 р. до господарського суду Київської області ТОВ «УніКредит Лізинг» було подано пояснення б/н від 22.07.2016 р. (вх. № 15272/16 від 22.07.2016 р.), за змістом яких позивач заперечує проти заяви відповідача про застосування у даній справі позовної давності та відзиву на позов, оскільки, на переконання позивача, за наявного невиконання на даний час судового рішення у справі № 6/099-12 ТОВ «УніКредит Лізинг» має право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати кожного дня, аж до повного погашення заборгованості. Відтак, позивач має право заявити до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за період з 27.05.2013 р., тобто за три роки до звернення до суду з позовом у даній справі.

Також 22.07.2016 р. до господарського суду Київської області ТОВ «УніКредит Лізинг» було подано заяву б/н від 22.07.2016 р. (вх. № 15271/16 від 22.07.2016 р.) про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач наголошує на тому, що останній має право заявити до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за період з 27.05.2013 р., тобто за три роки до звернення до суду з позовом у даній справі, у звязку з чим просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 18773,94 грн. та інфляційні втрати в сумі 169454,32 грн., нараховані за період з 27.05.2013 р. по 22.07.2016 р. на суми заборгованості, а також судові витрати покласти на відповідача та винести ухвалу про повернення з Державного бюджету зайво сплаченого судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

За вказаних обставин суд здійснює розгляд позовних вимог в редакції поданої позивачем заяви б/н від 22.07.2016 р. про зменшення розміру позовних вимог, а саме - про стягнення з відповідача 18773,94 грн. 3% річних та 169454,32 грн. інфляційних втрат.

25.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника позивача було подано клопотання б/н від 25.07.2016 р. (вх. № 15319/16 від 25.07.2016 р.) про продовження строку розгляду справи на 15 днів в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволено ухвалою суду від 25.07.2016 р.

08.08.2016 р. представником позивача було подано до господарського суду Київської області додаткові пояснення б/н від 03.08.2016 р. (вх. № 16148/16 від 08.08.2016 р.) щодо відзиву на позовну заяву у даній справі.

У судовому засіданні 08.08.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача заперечував проти позову, підтримував подані у справі відзив і заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності та просив суд застосувати при вирішенні спору позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 3-563гс16 від 15 червня 2016 року, яка є обовязковою для застосування судами в аналогічних правовідносинах.

У судовому засіданні 08.08.2016 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

19.06.2008 р. позивач (лізингодавець) та відповідач (лізингоодержувач) уклали договір фінансового лізингу № 639-LD, на виконання умов якого позивач придбав у обраного відповідачем продавця предмет лізингу і передав його в користування відповідачу за актом приймання-передачі від 19.06.2008 р.

У п. 1.4 договору сторонами було погоджено, що строк лізингу починається з дати передачі - підписання акту приймання-передачі та закінчується в останню дату платежу.

Розділом 7 договору сторонами було передбачено складові першого, другого та періодичних лізингових платежів, зазначено про те, що суми та дати їх сплати визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до договору, а також встановлено формулу для коригування сум лізингових платежів, що належать до сплати, і сам порядок їх сплати.

Згідно з п. 12.3 договору, якщо позивач проголошує всі несплачені суми належними до сплати і у разі невиконання відповідачем зобовязання по сплаті вищезазначених сум у строк, зазначений у письмовому повідомленні позивача, останній має право відмовитись від договору та вимагати повернення предмета лізингу відповідачем, а також утримати всі суми, що вже були сплачені відповідачем за договором, як одноразову оплату за користування предметом лізингу відповідачем.

За умовами п. 12.4 договору позивач має право розірвати договір та вимагати повернення предмета лізингу відповідачем у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо відповідач не сплатив лізинговий платіж згідно з додатком № 2 до договору повністю або частково, і якщо прострочення платежу становить більше 30 календарних днів.

У звязку з неналежним виконанням лізингоодержувачем зобовязань за вказаним договором у 2012 році лізингодавець звернувся з позовом до господарського суду Київської області у справі № 6/099-12 про стягнення з відповідача 532290,45 грн. боргу за несплату лізингових платежів, 53247,54 грн. 3% річних від простроченої суми та 99548,14 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.11.2012 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 р., позов було задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2013 р. вказані постанову та рішення у справі № 6/099-12 було змінено, викладено резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 20.11.2012 р. у такій редакції: «Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Київське будівельне підприємство № 3" (ЄДРПОУ 32156847) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (ЄДРПОУ 33942232) 212299,87 грн. боргу, 4246,00 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви».

Таким чином, вказаною постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2013 р. було встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором фінансового лізингу № 639-LD в сумі 212299,87 грн.

Наведені обставини з огляду на приписи ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доведенню під час розгляду даної справи.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ТОВ УніКредит Лізинг просить на підставі приписів ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за час існування простроченої заборгованості, встановленої постановою Вищого господарського суду України. Згідно з останньою заявою про зменшення розміру позовних вимог б/н від 22.07.2016 р. позивач просить суд стягнути з ТОВ «Київське будівельне підприємство № 3» 3% річних в сумі 18773,94 грн. та інфляційні втрати в сумі 169454,32 грн., нараховані за період з 27.05.2013 р. по 22.07.2016 р.

Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, вивчивши позиції сторін та заслухавши пояснення їх представників, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобовязання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 202 Господарського кодексу України зобов'язання, серед іншого, припиняється виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобовязання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України та ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України.

За приписами ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобовязання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання.

У відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора не є підставою для припинення зобовязання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Наведені правові позиції містяться у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 23.01.2012 р. у справі № 3-142гс11, від 20.12.2010 р. у справі № 3-57гс10, від 14.11.2011 р. у справі № 3-116гс11, від 24.10.2011 р. у справі № 3-89гс11.

Поряд з цим, згідно з п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

У пункті 7.1 тієї ж постанови Пленуму вказано, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як слідує з матеріалів справи, розмір заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 212299,87 грн. був встановлений 12.04.2013 р. постановою Вищого господарського суду України у справі № 6/099-12.

На виконання вказаного судового рішення був виданий наказ, за яким було відкрито виконавче провадження, в ході якого платіжним дорученням від 17.04.2015 р. № 293 позивачеві було перераховано 35133,42 грн. у рахунок погашення вказаної заборгованості.

Зазначений факт підтверджується листом Вишгородського районного Відділу ДВС від 06.06.2016 р. № 6729 та сторонами справи не заперечується.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За змістом заяви про зменшення розміру позовних вимог б/н від 22.07.2016 р. позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в загальній сумі 18773,94 грн., а саме за період з 27.05.2013 р. по 16.04.2015 р. на суму 212299,87 грн. в сумі 12040,02 грн., та за період з 17.04.2015 р. по 22.07.2016 р. на суму 177166,45 грн. в сумі 6742,03 грн., а також інфляційні втрати в загальній сумі 169454,32 грн., а саме за період з 27.05.2013 р. по 16.04.2015 р. на суму 212299,87 грн. в сумі 152303,13 грн., та за період з 17.04.2015 р. по 22.07.2016 р. на суму 177166,45 грн. в сумі 17151,19 грн.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Наведений вище розрахунок позивача перевірений судом і є арифметично вірним.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, заявляє про сплив трирічного строку позовної давності до вимог ТОВ УніКредит Лізинг у даній справі, посилаючись на те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та процентів річних розпочався 12.04.2013 р. При цьому товариство відповідача жодних дій, які б свідчили про визнання ним свого боргу або іншого обовязку у період з 12 квітня 2013 року по 11 квітня 2016 року не вчиняло, а перерахунок коштів 17.04.2015 р. в сумі 35133,42 грн. у рахунок погашення заборгованості здійснено у примусовому порядку Вишгородським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, у звязку з чим перебіг позовної давності в даному випадку не переривався. Отже, строк позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та процентів річних сплив 11 квітня 2016 року, в той час як ТОВ «УніКредит Лізинг» звернулось з даним позовом до суду 26 травня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Слід зазначити, що згідно з приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до загальних вимог частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Отже, у такому випадку початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з п. 3.4 та п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України у від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

При цьому, нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, здійснюються з першого дня (місяця) прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Їх розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення. Правова природа вказаних нарахувань така, що позовна давність до вимог про їх стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування інфляційних втрат та процентів річних. Право на позов про стягнення зазначених нарахувань за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму до повного її погашення, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України щодо стягнення пені у постанові від 08.06.2016 р. у справі № 6-3006цс15, у постанові від 06.11.2013 р. у справі № 6-116цс13.

Що ж до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то позивач має право на їх нарахування до моменту фактичного виконання грошового зобовязання відповідачем, однак право на їх стягнення зберігається протягом трьох років до подання позову.

Наведена правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України, зокрема, від 10.08.2011 р. у справі № 7/23, від 15.03.2007 р. у справі № 15/231-06, від 01.04.2015 р. у справі № 914/3078/14.

Беручи до уваги визначений законодавством загальний строк позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат тривалістю в три роки, а також те, що з позовом до суду позивач звернувся 26.05.2016 р. і до стягнення з відповідача у даній справі заявлені суми 3% річних та інфляційних втрат за період з 27.05.2013 р. (згідно із заявою про зменшення розміру позовних вимог б/н від 22.07.2016 р.), суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, як про це вказував відповідач у відповідній заяві, поданій суду, оскільки строк позовної давності позивачем у даній справі не пропущено.

При цьому судом відхиляється посилання представника відповідача на необхідність обовязкового застосування у даній справі правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 р. № 3-563гс16, з огляду на таке.

Згідно з приписами статті 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 р. № 3-563гс16, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є додатковими, оскільки вони є похідними від основної вимоги, суди встановили, що позовна давність стосовно основної вимоги спливла у січні 2014 року, а позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних було подано у липні 2015 року. Відтак, з огляду на приписи статті 266 ЦК України суди дійшли висновку, що згадані вимоги було заявлено із пропуском позовної давності.

Тобто, у вказаній постанові Верховного Суду України йдеться про застосування позовної давності до додаткових вимог, коли зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Саме про наведені наслідки йдеться у статті 266 ЦК України.

Оскільки у даній справі № 911/1738/16 не йдеться про застосування наслідків спливу позовної давності щодо основної вимоги до додаткових вимог, то підстави для застосування вищенаведеної позиції Верховного Суду України у даній справі є відсутніми.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що так само не розглядалися правовідносини, аналогічні даному спору у справі № 911/1738/16 і в інших постановах Верховного Суду України, на які посилався відповідач.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 18773,94 грн. та інфляційних втрат в сумі 169454,32 грн., нарахованих за період з 27.05.2013 р. по 22.07.2016 р. на суми заборгованості відповідача, підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

Решта доводів сторін була досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Стосовно розподілу у даній справі судових витрат слід зазначити таке.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2823,42 грн.

Поряд з цим, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог заявлено клопотання про повернення з Державного бюджету України суми надмірно сплаченого судового збору, вказана сума, повязана зі зменшенням розміру позовних вимог, підлягає поверненню позивачеві за ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство № 3» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Новопромислова, будинок 7/8, код 32156847) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, будинок 22/1, код 33942232) 169454 (сто шістдесят девять тисяч чотириста пятдесят чотири) грн. 32 коп. інфляційних втрат, 18773 (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят три) грн. 94 коп. 3% річних, 2823 (дві тисячі вісімсот двадцять три) грн. 42 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 15.08.2016 р.

Суддя В.М. Бабкіна