Рішення № 60016199, 22.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2016Справа №910/4654/16

За позовом Київської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест»

про внесення змін до договору

Головуючий суддя Демидов В.О.

Судді Плотницька Н.Б.

Лиськов М.О.

Представники сторін:

від прокуратури: Колодяжна А.В., посвідчення №036177 від 04.11.2015;

від позивача: Рог О.В., довіреність від 26.07.2016 № 225-КМГ-2449;

від відповідача: Тимошик І.О. (дов. б/н від 26.07.2016);

ВСТАНОВИВ:

Київська місцева прокуратура №2 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулась до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» про внесення змін до договору.

Позовні вимоги заявником обґрунтовано наявністю рішення Київської міської ради від 28.12.2013 № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статі 288 Податкового кодексу України», яким збільшено розмір орендної плати за укладеними Київською міською радою договорами оренди земельних ділянок. За доводами заявника до пункту 4.2 укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки від 09.11.2005 внаслідок прийняття вказаного рішення позивача слід внести зміни у частині розміру орендної плати та викласти вказаний пункт у такій редакції: «Річна орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».

31.03.2016 заявником суду надано письмову заяву № 57-3г-16 «про уточнення позовних вимог», у якій пункт 2 прохальної частини позовної заяви уточнено та викладено у такій редакції: «Внести зміни до п. 4.2 Договору оренди земельної ділянки від 09.11.2005, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» та викласти у наступній редакції: «Річна орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки на період будівництва (з моменту державної реєстрації цього Договору до моменту введення торговельного комплексу в експлуатацію), після введення об'єкта в експлуатацію у розмірі 4,0 % (чотирьох відсотків) від її нормативної грошової оцінки».

Вказана заява Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 2 за своєю правовою природою є заявою про зміну предмету позову та приймається господарським судом до розгляду як подана з дотриманням положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду судом справи по суті. Позовні вимоги розглядаються судом з урахуванням вказаної заяви «про уточнення позовних вимог».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2016 порушено провадження у справі №910/4654/16, розгляд справи призначено на 31.03.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2016 розгляд справи відкладено на 19.04.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2016 у зв'язку із перебуванням судді Демидова В.О. у відрядженні розгляд справи №910/4654/16 призначено на 12.05.2016.

Судове засідання, призначене на 12.05.2016, не відбулось у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Демидова В.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2016 (з урахуванням ухвали суду від 25.05.2016 про виправлення описки) розгляд справи №910/4654/16 призначено на 03.06.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2016 призначено колегіальний розгляд справи №910/4654/16 та відкладено її розгляд для визначення складу колегії суддів.

За результатами автоматичного розподілу справи №910/4654/16 визначено склад колегії суддів для розгляду справи: головуючий суддя Демидов В.О., судді Плотницька Н.Б., Лиськов М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2016 вказаною колегією суддів прийнято справу №910/4654/16 до свого провадження та призначено її до розгляду на 02.08.2016.

01.08.2016 представником позивача через загальний відділ суду було подано письмові пояснення по справі, відповідно до змісту яких позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання 02.08.2016 з'явились, надали усні пояснення по суті позовних вимог, а також подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 у даній справі строк її розгляду на підставі положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжений на 15 днів, розгляд справи відкладений до 22.08.2016.

В судове засідання 22.08.2016 прибули представники учасників судового процесу.

03.06.2016 відповідачем суду надано письмову заяву від 03.06.2016 про застосування до позовних вимог позовної давності з посиланням на положення ст. 267 Цивільного кодексу України.

Заява про застосування позовної давності обґрунтована тим, що право на звернення до суду з позовом про внесення змін до укладеного сторонами договору Київська міська рада могла реалізувати починаючи з дати набрання чинності рішенням Київської міської ради від 28.12.2013 № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статі 288 Податкового кодексу України», яким збільшено розмір орендної плати за укладеними Київською міською радою договорами оренди земельних ділянок. За доводами відповідача встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк для звернення до суду з даним позовом закінчився 28.02.2016. Заявник звернувся до суду з даним позовом 16.03.2016, тобто, на думку відповідача, після спливу трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

03.06.2016 відповідачем суду надані письмові заперечення на позовну заяву, у яких відповідач також послався на пропуск заявником та позивачем строку позовної давності для звернення з вказаним вище позовом.

Письмовими поясненнями від 01.08.2016 позивач, зокрема, зазначив, що рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статі 288 Податкового кодексу України» офіційно оприлюднене 02.04.2013 у газеті Київської міської ради «Хрещатик» та на офіційному веб-сайті Київської міської ради.

Письмовими поясненнями по суті спору від 03.08.2016 № 05/2/3-14926-13 Прокуратурою міста Києва зазначено, що спірний договір оренди земельної ділянки на даний час є чинним, що встановлено рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2006 у справі №2-4638/06, а також акцентовано увагу на тому, що підставою позову прокурора є безпосередньо положення ст. 288 Податкового кодексу України, що набрав чинності 01.01.2011 та відповідно до якого розмір орендної плати, встановлений у договорі оренди, не може бути менший трикратного розміру земельного податку, що встановлюється відповідним розділом Податкового кодексу. Як зазначає заявник, оскільки укладеним сторонами у справі договором оренди земельної ділянки передбачено можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

11.08.2016 відповідачем надано додаткові письмові пояснення по суті спору.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, вислухавши присутніх під час судового розгляду справи представників учасників судового процесу, суд встановив такі фактичні обставини.

09.11.2005 між позивачем як Орендодавцем та відповідачем як Орендарем укладений договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8 000 000 000:90:171:0034, за місцем розташування: проспект Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва (далі за текстом - договір).

Відповідно до пункту 3.1 договору його укладено на 25 (двадцять п'ять) років. При цьому доданий заявником та позивачем засвідчений примірник договору містить рукописні виправлення у тексті пункту 3.1 договору із зазначенням іншого строку дії договору - п'ять років.

В процесі розгляду судом даної справи судом встановлено, що жодних додаткових угод до договору у частині зміни строку його дії сторонами договору не укладалося. Сторони у справі письмовими поясненнями по суті спору зазначили про чинність договору станом на дату подання позову.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2006 у справі № 2-4638/06, що набрало законної сили (копія якого наявна у матеріалах справи), укладений між Київською міською радою та ТОВ «Мрія Інвест» договір оренди земельної ділянки від 09.11.2005 визнаний недійсним у частині зміни строку оренди шляхом виправлення терміну дії договору з 25 років на 5 років та встановлено, що договір укладено на 25 років.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України зазначене рішення Шевченківського районного суду міста Києва є преюдиціальним і встановлені у ньому обставини не підлягають повторному доведенню.

Відповідно до пункту 4.2 договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від її нормативної грошової оцінки на період будівництва (з моменту державної реєстрації цього договору до моменту введення торговельного комплексу в експлуатацію), після введення об'єкта в експлуатацію у розмірі 4,0 відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Як встановлено пунктом 4.3 договору, розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін ляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до договору.

Рішенням Київської міської ради від 28.12.2013 № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статі 288 Податкового кодексу України», а саме пунктом 1 рішення вирішено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. У додатку до вказаного рішення позивача зазначений відповідач у справі - ТОВ «Мрія Інвест».

12.06.2013 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради на адресу відповідача у справі надіслано лист № 05704-12850, яким відповідача повідомлено про факт прийняття Київською міською радою рішення від 28.12.2013 № 89/9146 та необхідність надання до Департаменту земельних ресурсів документів у підтвердження державної реєстрації орендованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Проекту додаткової угоди щодо зміни розміру орендної плати на виконання рішення позивача від 28.12.2013 № 89/9146 відповідачеві надіслано не було, що не спростовано заявником та позивачем під час судового розгляду справи.

Посилаючись на необхідність укладення додаткової угоди до договору у частині збільшення розміру орендної плати, заявник звернувся в інтересах позивача до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову у повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарськогопроцесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами у справі виник з приводу укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Правовідносини сторін у справі врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду землі», а також укладеним сторонами у справі договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Договір оренди земельної ділянки між позивачем та відповідачем укладено на підставі рішення Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

За змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Разом із тим згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до положень статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Судом встановлено, що рішення Київської міської ради, яким затверджено нові ставки орендної плати, є чинним й у встановленому законом порядку незаконним не визнавалося, тому воно є обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати за умови зміни ставок орендної плати відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі №922/3871/14.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що проект додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати позивачем відповідачеві не надсилався.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 28/5005/640/2012 .

З урахуванням викладеного вище позовна вимога про внесення змін до укладеного сторонами договору оренди землі ґрунтується на фактичних обставинах справи та відповідає наведеним вище нормам чинного законодавства, а тому є обґрунтованою.

03.06.2016 відповідачем суду надано письмову заяву від 03.06.2016 про застосування до позовних вимог позовної давності з посиланням на положення ст. 267 Цивільного кодексу України.

Заява про застосування позовної давності обґрунтована тим, що право на звернення до суду з позовом про внесення змін до укладеного сторонами договору Київська міська рада могла реалізувати починаючи з дати набрання чинності рішенням Київської міської ради від 28.12.2013 № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статі 288 Податкового кодексу України», яким збільшено розмір орендної плати за укладеними Київською міською радою договорами оренди земельних ділянок. За доводами відповідача встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк для звернення до суду з даним позовом закінчився 28.02.2016. Заявник звернувся до суду з даним позовом 16.03.2016, тобто, на думку відповідача, після спливу трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Відповідно до пункту 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності» початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України; якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Таким чином, у справах за участю прокурора, який звертається до суду в інтересах держави, строк позовної давності обчислюється не з моменту, коли прокуратура довідалась або мала довідатися про порушення права, а мова йде саме про обчислення цього строку у прив'язці до уповноваженого органу, в особі якого прокурор звертається до суду з відповідним позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, постанові Верховного суду України від 13.04.2016 у справі № 907/238/15..

Керівник місцевої прокуратури міста Києва № 2 за своїм процесуальним статусом не є позивачем, позивачем відповідно до позовної заяви є Київська міська рада, тому позовна давність для звернення до суду з даним позовом повинна обчислюватися саме з моменту, коли про порушення своїх прав дізнався саме позивач (28.02.2013).

Письмовими поясненнями від 01.08.2016 позивач, зокрема, зазначив, що рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статі 288 Податкового кодексу України» офіційно оприлюднене 02.04.2013 у газеті Київської міської ради «Хрещатик» та на офіційному веб-сайті Київської міської ради.

Вказані доводи позивача не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки про сутність вказаного рішення Київська міська рада знала саме з моменту його прийняття як особа, яка, власне, і приймала рішення. Метою оприлюднення рішення на офіційному веб-сайті позивача є доведення суті рішення до відома не позивача у справі, а невизначеного кола осіб - членів територіальної громади міста Києва.

Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про пропуск заявником та позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи обґрунтованість позовних вимог, позовна давність за заявою відповідача підлягає застосуванню, а тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі внаслідок спливу позовної давності.

Судові витрати покладаються за заявника та позивача відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні 22.08.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складення та підписання повного рішення - 29.08.2016.

Головуючий суддя В.О. Демидов

Судді Н.Б. Плотницька

М.О. Лиськов