Ухвала суду № 60002375, 30.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження : 22ц/790/5719 Головуючий 1-ї інстанції - Єжов В.А.

Справа № 2-646/13885/15 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : трудове.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Івах А.П., Піддубного Р.М.

при секретарі - Каплоух Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червнозаводського районного суду м. Харкова від 23 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна про визнання дій незаконними, -

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (далі Університет) про визнання дій незаконними, посилаючись на те, що у липні 2009 року між нею та Університетом було укладено трудовий договір про прийняття її на посаду провідним юрисконсультом відділу кадрів.

У серпні 2013 року проведено реорганізацію юридичної служби, результатом якої стало скорочення її посади з грудня 2013 року.

Переукладання трудового договору нею не здійснювалось, а було заявлено про його розірвання у зв'язку з порушенням трудових прав при проведенні скорочення посади та припинено вихід на роботу.

У листопаді 2013 року Університетом здійснено прийом-передачу службової документації та припинено здійснення виплати заробітної плати та відрахувань у фонд соціального страхування, проте звільнення наказом так і не проведено.

Університет не проводить звільнення а ні за заявленими причинами та строком, а ні без будь-яких причин у строк два тижні з дня отримання заяви про звільнення, а листом від 05 січня 2015 року просить подання іншої заяви про звільнення за її бажанням.

Письмова заява про звільнення від 06 жовтня 2015 року направлена Університету поштовим рекомендованим листом з повідомлення про отримання, але її було повідомлено, що розірвання укладеного трудового договору не проведено у зв'язку з повторністю заяви про розірвання трудового договору .

Представник відповідача Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна - Маркова І.М. надала суду письмові заперечення проти позову.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог та стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права та неповноту встановлених обставин, які мають значення по даній справі.

Позивач ОСОБА_1 наддала заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с.187). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника університету, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 була прийнята на посаду юрисконсульта юридичного відділу університету з 31.08.2001 року за наказом № 0104-2/573 від 22.08.2001 року, а з 29.07.2002 року була переведена на посаду провідного юрисконсульта цього ж відділу, де працювала до 01.07.2009 року.

З 01.07.2009 року наказом № 0104-2/690 від 25.06.2009 року , відповідно до службової записки проректора з наукової роботи і заяви позивачки від 25.06.2009 року, провідний юрисконсульт ОСОБА_1 переміщена «до складу відділу кадрів (НДЧ)». Вказані обставини були встановлені рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 28 березня 2014 року, яке набрало законної сили і є преюдиційним (а.с.18-26).

Згідно наказу Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна № 0104-1/227 від 30 серпня 2013 року з метою оптимізації правового забезпечення діяльності університету було реорганізовано юридичну службу університету шляхом приєднання до юридичного відділу двох провідних юрисконсультів контрактного відділу та провідного юрисконсульта відділу кадрів з 01 грудня 2013 року (а.с.75-76).

Наказом № 0304-2/2003 від 10.10.2013 провідного юрисконсульта ОСОБА_1 з 01.12.2013 року переміщено зі складу відділу кадрів НДЧ до юридичного відділу університету у зв'язку з реорганізацією юридичної служби, проведеною згідно з наказом №0104-1/227 від 30.08.2013 року.

25.11.2013 ОСОБА_1 подала ректору університету заяву про звільнення з 29.11.2013 за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗПП України. Крім того підставою звільнення вказала порушення університетом, на її думку, законодавства про працю та умов трудового договору (а.с.12-15).

Вказана заява не була задоволена, оскільки університет не згодний з підставами звільнення, зазначеними в заяві, - порушення законодавства про працю та умов трудового договору. У зв'язку з цим наказ про звільнення 29.11.2013 за ч. 3 статті 38 КЗпП не був виданий. Але позивачка з 02.12.2013 припинила виходити на роботу.

Відмову у звільненні вона оскаржила до суду і рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 28 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2014 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна про визнання її звільненою за власним бажанням (а.с.18-26).

Після вказаних судових рішень 17 грудня 2014 року ОСОБА_1 знову подала заяву про звільнення за власним бажанням з 29 листопада 2013 року з причини скорочення її посади в науково - дослідній частині університету відповідно до наказів від 30 серпня 2013 року та від 01 грудня2013 року, проте листом від 05.01.2015 року їй було відмовлено у задоволенні заяві з підстав невідповідності вимогам трудового законодавства (а.с.16,17).

Відмову у звільненні вона оскаржила до суду і рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 06 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2015 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна про визнання дій незаконними (а.с.50-54).

Знову після вказаних судових рішень 06 жовтня 2015 року ОСОБА_1 черговий раз подала заяву про звільнення за власним бажанням з 29 листопада 2013 року з причини скорочення її посади провідного юрисконсульта відділу кадрів НДЧ відповідно до наказу від 30 серпня 2013 року, проте листом від 20.10.2015 року їй знову було відмовлено у задоволенні заяві з підстав невідповідності вимогам трудового законодавства, оскільки в своїй заяві від 06.10.2015 про звільнення за власним бажанням вказала строк звільнення 29.11.2013 року, що унеможливило її звільнення університетом відповідно до вимог закону (а.с.17,56).

Нормами чинного Кодексу Законів про працю України встановлено, що скорочення чисельності та штату працівників оформлюється шляхом видання відповідного наказу із зазначенням кількості та конкретних посад, професій, які підлягають скороченню на підставі чого вносяться зміни до штатного розпису, зі штатного розпису виводяться скорочені посади.

За правилами ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з вищезазначених положень норм права.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивачку не було скорочено, не було змінено істотних умов її праці шляхом переміщення з одного структурного підрозділу (юридичного відділу) до іншого (відділу кадрів).

ОСОБА_1 залишилася працювати на посаді провідного юрисконсульта. Доказів на підтвердження того , що дана посада позивача була скорочена, або ж відбулася зміна істотних умов праці, суду не надано.

Ухвалюючи оскаржуване рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам і постановив законне й обґрунтоване рішення у справі, підстав для скасування якого судова колегія не вбачає.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Червнозаводського районного суду м. Харкова від 23 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді