Рішення № 59998551, 11.08.2016, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2462/16-ц

Провадження № 2/0203/965/2016

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2016 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Єдаменко С.В.,

при секретарі Заярній А.Ю.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА», третя особа без самостійних вимог Інспекція у справах захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, про визнання договорів недійсними,

встановив:

27 травня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ПАТ «КБ «Надра», про захист прав споживача, визнання кредитного договору та іпотечного недійсними, в обґрунтування якого послався на те, що 19 вересня 2006 року між ним та ПАТ «КБ» НАДРА» було укладено кредитний договір за № 8/2006/840-К/473-Н з наступними змінами та доповненнями, відповідно до якого відповідачем було надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості та платності грошові кошти у сумі 198000, 00 (сто девяносто вісім тисяч) доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту 18 вересня 2031 року.

В забезпечення зобовязання по Кредитному договору 19 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір Іпотеки № 473/1-Н з наступними змінами та доповненнями, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в іпотеку нерухоме майно, а саме домоволодіння, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Димитрова, будинок 39-Д, загальною площею 213,2 кв.м та земельну ділянку загальною площею 0,0422 гектар. В позовній заяві позивач зазначає та стверджує, що під час укладання кредитного договору 19 вересня 2006 року відповідачем його було введено в оману щодо умов кредитування та на підтвердження своїх доводів посилається на висновки експертного-економічного дослідження від 06.11.2015 року за № 70/36-03.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Відповідач у судові засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. За таких обставин суд вважає за можливим розглянути дану цивільну справу у заочному порядку відповідно до вимог Глави 8 Розділу ІІІ ЦПК України.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, про причини неявки не повідомив, повідомлявся про час, дату та місце розгляду справи належним чином.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 вересня 2006 року між Банком та позивачем було укладено кредитний договір № 8/2006/840-К/473-Н з наступними змінами та доповненнями, згідно якого Банк надав позивачу кредит на споживчі цілі в розмірі 198000,00 дол. США на строк до 18.09.2031 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,5 % річних. У відповідності до положень ст.ст.1054,1055 ЦК Україникредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту (а.с. а.с. 6 16).

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст.1, ст.11,ч. 8 ст.18, ч. 3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»у взаємозвязку з положеннями ч. 4ст. 42 Конституції України(справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1ст. 203 Цивільного кодексу Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6ст. 203 цього Кодексу. Частиною 2ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.1ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування».

У частині 4 пункту 4ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо. Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які розроблені у відповідності дост. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання вст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту. Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженихпостановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168. Разом з тим, із досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що позивач був ознайомлений лише з тією інформацією, яка була фактично викладеною безпосередньо в змісті самого договору, який був розроблений відповідачем. До суду не подано доказів надання позивачу інших видів документів зокрема, у вигляді інформаційного листа банку чи пам'ятки позичальника, що свідчить про те, що відповідач дій щодо ознайомлення позичальника з усіма умовами кредитування перед укладенням кредитного договору не вчиняв.

Із аналізу матеріалів кредитного Договору № 8/2006/840-К/473-Н з наступними змінами та доповненнями, встановлено, що в їх змісті відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме: - всупереч вимогам п.3.1 Правил таст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»належно не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору, тощо; - всупереч вимогам п.3.2 Правил таст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»кредитний договір і зокрема, графік платежів не містить відомостей (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі - щомісяця, щокварталу, тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, вартості сплати вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил; - всупереч вимогам п.3.3 Правил таст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, розрахунок якої здійснюється з використанням наведеної вПостанові Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 рокуформули; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання,обслуговування та погашення кредиту. Оскільки, вказані обов'язкові відомості не зазначені в кредитному договорі то відсутні підстави вважати, що кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства України.

У відповідності дост. 638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокремаЦК(статті 215,1048-1052,1054-1055),статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Згідно п.З.б. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 р., банкам заборонено встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості тощо), або дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, тощо).

Згідно висновку експерта від 06.11.2015 року за № 70/36-03, реальна відсоткова ставка, яку Позичальник оплачує при виконанні кредитного договору № 8/2006/840К/473-Н від 19.09.2006 року, з внесенням щомісячного платежу у сумі 2359 доларів США за весь період кредитування з 19.09.2006 р. по 18.09.2031 р. становить 14,739% річних. Тобто Банком штучно було завищено відсоткову ставку на 5, 239%, що в свою чергу підтверджує доводи Позивача про приховані відсотки та те, що під час підписання кредитного договору Позивач був введений в оману, також згідно цього ж висновку були штучно збільшені відсотки у звязку із використанням методу нарахування відсотків «факт/360», що призвело до фактичного завищення нарахування відсотків на суму 34889,86 доларів США за весь період кредитування з 19.09.2006 р. по 18.09.2031 р. Крім того, за кредитним договором № 8/2006/840К/473-Н від 19.09.2006 року була штучно завищена плата за управління кредитом у звязку із використанням методу нарахування відсотків «факт/360», що призвело до фактичного завищення нарахування плати за управління кредитом на суму 13164,62 долари США за весь період кредитування з 19.09.2006 р. по 18.09.2031 р. (155016,87 141852,25). Також при внесенні щомісячного платежу у сумі 2359,00 доларів США відповідно до п. 3.3.2. кредитного договору № 8/2006/840К/473-Н від 19.09.2006 року, кінцевий строк погашення кредиту 20.02.2030 року, що не відповідає строку визначеному в кредитному договорі № 8/2006/840К/473-Н від 19.09.2006 року 18.09.2031 року. Кінцевий строк погашення кредиту 20.02.2030 року, що не відповідає строку визначеному в кредитному договорі 8/2006/840К/473-Н від 19.09.2006 року 18.09.2031 року (а.с. а.с. 20 24).

Таким чином даним експертним висновком підтверджується, що відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ч. 2 ст. 11 та абзацу 16 ч.1 ст. 6 закону «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні договору, та по суті примусив останнього до сплати платежів на незаконних підставах.

Статтями 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання кредитного договору недійсним у випадку включення до нього умов, які є несправедливими та угод, які здійснені з використанням нечесної підприємницької практики.

Несправедливими умовами зокрема є установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»і відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Згідност. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 1ст. 230 Цивільного кодексу Українипередбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно до п.20Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Вищенаведене приховування важливої, обєктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, може свідчити про наявність умислу в діях відповідача. Зважаючи на вищевикладене та враховуючи висновок експерта, суд вважає доведеним, що при укладенні кредитного договору позивача було введене в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема, щодо його ціни), а тому позовна вимога про визнання його недійсним підлягає до задоволенню.

Відповідно до положень ч.1ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів»права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку з цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З урахуванням вищенаведеного, спірний кредитний договір, як такий, що суперечить переліченим актам законодавства та зокремаЦК, не відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже, є недійсним.

Крім того, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки №473/1-Н від 19 вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстром №3111 (а.с. а.с. 17 19)

За вказаним іпотечним договором позивачем передано в іпотеку домоволодіння за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Димитрова, будинок 39-Д, загальною площею 213,2 кв.м. та земельну ділянку загальною площею 0,0422 гектар за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Димитрова, будинок 39-Д.

Вказаною іпотекою забезпечується виконання зобовязань позивача за кредитним договором 8/2006/840-К/473-Н (а.с. 17)

Згідно ч.5 ст.3 закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ч. 1ст.546 Цивільного кодексу України застава є видом забезпечення виконання зобовязань. Згідно ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Виходячи з того, що кредитний договір є недійсним з моменту його укладання, то як наслідок, недійсними є іпотечний договір.

Оцінюючи наслідки недійсності кредитного договору та договору іпотеки, суд виходить з наступного.

Згідно ст.10571 Цивільного кодексу України у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Арешт на майно, накладений відповідно до частини другої цієї статті, підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом. Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до кредитного договору № 8/2006/840-К/473-Н від 19 вересня 2006 року позивач одержав від відповідача грошові кошти в розмірі 198000,00 дол. США, які мають бути повернуті у звязку з визнання кредитного договору недійсним. При цьому, позивачем було здійснено платежів на користь відповідача на загальну суму 261249,95 доларів США, що підтверджується довідкою відповідача від 03 вересня 2015 року (а.с. а.с. 51 52).

Зважаючи на те, що договір визнаний недійсним з моменту його укладання, суд приходить до висновку, що відповідач має право лише на повернення основної суми заборгованості і не набув прав на інші платежі, загальний же обсяг платежів позивача відповідачу перевищує суму, яку він мав повернути внаслідок недійсності кредитного договору. З наведених мотивів суд приходить до висновку, що позивач не має заборгованості перед кредитодавцем (відповідачем) і відсутні підстави для накладення арешту на нерухоме майно в порядку, передбаченому ст.10571 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав регламентується Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868.

Згідно п. 2 Порядку № 868, державну реєстрацію прав та обтяжень на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт.

Згідно з ч. 2 статті 9 Закону № 1952-IV прийняття рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав відноситься до компетенції державного реєстратора органу державної реєстрації прав.

Відповідно до абз.5 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.

За таких обставин, внаслідок недійсності договору іпотеки, обтяження на спірне нерухоме майно припиняється, а запис про таке обтяження підлягає вилученню з Державного реєстру іпотек.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 73 Закону України «Про нотаріат» за повідомленням іпотекодержателя нотаріус накладає заборону відчуження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 вересня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було накладено заборону на домоволодіння за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Димитрова, будинок 39-Д, загальною площею 213,2 кв.м., зареєстровану в реєстрі за №3112 (реєстраційний №3752833 в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна) та заборону на земельну ділянку загальною площею 0,0422 гектар за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Димитрова, будинок 39-Д, зареєстровану в реєстрі за №3112 (реєстраційний № 3753188Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна).

Згідно ст.74 Закону України «Про іпотеку» одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Таким чином, у звязку з припиненням іпотечного договору на підставі абз. 1 ч.5 ст.17 Закону України «Про іпотеку» вище вказані заборони на нерухоме майно підлягають зняттю з виключенням відповідних записів з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України у звязку з повним задоволенням позову сума судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову (а.с.1), підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 14, 203, 215, 230, 236, 509, 526, 527, 536, 548, 599, 610, 634, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 79, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «НАДРА» про визнання недійсними договорів задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладання кредитний договір за № 8/2006/840-К/473-Н від 19 вересня 2006 року укладений між Публічним акціонерним товариство «Комерційний Банк «Надра» та ОСОБА_2.

Визнати недійсним з моменту укладання договір іпотеки № 473/1-Н від 19 вересня 2006 року укладений між Публічним акціонерним товариство «Комерційний Банк «НАДРА» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстром №3111.

Зняти заборону відчуження нерухомого майна, зазначеного в договорі іпотеки № 473/1-Н від 19вересня 2006 року, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстром №3111, яка накладена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 19 вересня 2006 року та зареєстрована в реєстрі за №3112 та виключити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером №3752833, про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження домоволодіння за адресою: м.Дніпропетровськ (м.Дніпро), вул.Димитрова (вул. ОСОБА_4), будинок 39-Д, загальною площею 213,2 кв.м.

Зняти заборону відчуження нерухомого майна, зазначеного в договорі іпотеки № 473/1-Н від 19 вересня 2006 року, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстром №3111, яка накладена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 19 вересня 2006 року та зареєстрована в реєстрі за №3112 та виключити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером № 3753188, про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження земельну ділянку загальною площею 0,0422 гектар за адресою: м.Дніпропетровськ (м.Дніпро), вул. Димитрова (вул.ОСОБА_4), будинок 39-Д.

Виключити з Єдиного Державного реєстру іпотек об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером № 11963374, про іпотеку на нерухоме майно на об'єкти обтяження земельну ділянку загальною площею 0,0422 гектар та домоволодіння за адресою: м.Дніпропетровськ (м. Дніпро), вул. Димитрова (вул.ОСОБА_4), будинок 39-Д.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА», код ЄДРПОУ 20025456, місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул.Артема, буд.15 на користь ОСОБА_2, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 20 коп.

Заочне рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.ст.223, 233 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його ухвалення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення також може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Повний текст рішення складено 12.08.2016 р.

Суддя С.В.Єдаменко