Рішення № 59998528, 28.07.2016, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/1025/16-ц

Провадження № 2/0203/608/2016

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2016 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Колесніченко О. В.,

при секретарі Давіденко Ю. А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - Кіровська районна у м.Дніпропетровську рада, Дніпропетровська міська рада, про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідач визнав позов повністю.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала повністю, виклавши доводи позовної заяви, в формі якої у березні 2016 року через суд предявлений позов, з урахуванням уточнень, на предмет усунення сумнівів у добросовісності володіння нерухомістю і набуття на неї права власності за давністю такого володіння. В обґрунтування підстав позову позивач і його представник посилалися на передачу в січні 2006 року у володіння позивачу адміністративно-побутових споруд блок-пункту і пульту, зведених на земельній ділянці із замощенням, нині покійним ОСОБА_4 за "домашнім" договором купівлі-продажу, від нотаріального посвідчення якого останній ухилився відмовками про брак часу і коштів на послуги нотаріуса. Доводячи свою добросовісність у заволодінні та перебудові споруд, позивач вказав на звернення за розв'язанням спору з ОСОБА_4 до постійно діючого третейського суду при товарній біржі, рішенням якого у лютому 2007 року за позивачем визнане набуття споруд на праві власності, після чого позивач у відповідності з вимогами будівельних норм і правил безпеки перебудував споруди блок-пункт і пульт в єдину будівлю блок-пункту, але зареєструвати право власності на нову річ не зміг через звернення до реєстратора після змін у законодавстві щодо можливості примусового виконання рішень третейських судів, тоді як можливість його добровільного виконання була втрачена внаслідок смерті ОСОБА_4 в 2011 році. На час заволодіння майном останнє належало на праві власності відповідачу, який з торгів на товарній біржі продав його ОСОБА_4 лише в січні 2007 року, про що позивач не знав і не міг знати, продовжуючи відкрито та безперервно володіти ним.

Відповідач, ОСОБА_3, в окремо поданій суду письмовій заяві клопотав про розгляд справи в його відсутність та вказав на обізнаність з позовною заявою і висловив свою згоду з нею, визнаючи викладені позивачем факти.

Треті особи, не заявляючи самостійних вимог на предмет спору, заінтересованості до розгляду справи не проявили, в судове засідання не з'явилися, своїх представників до суду не направили, на підставі чого справа розглянута згідно з ст. 169 ЦПК України в їх відсутність.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши зібрані письмові докази відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України, в судовому засіданні прийняв визнання відповідачем позову, виходячи з наявності законних підстав для його задоволення частково з наступних мотивів.

10 січня 2006 року на виконання договору у простій письмовій формі ОСОБА_2 за досягнутою домовленістю з усіх істотних умов купівлі-продажу за ціною у 15785 гривень оплатив і прийняв адміністративно-побутові приміщення блок-пункту під літ. В площею 9,75 м2 та пульту під літ. Г площею 8,1 м2 за місцезнаходженням на земельній ділянці із замощенням площею 786 м2 на вулиці Павлова, 12В, у м. Дніпропетровську, які йому надав в розпорядження ОСОБА_4, не маючи на те повноважень від ОСОБА_3, про що ними складений здавально-приймальний акт одночасно з врученням під розписку ключів від приміщень, але договір вони нотаріально не посвідчили через відмову в цьому продавця.

ОСОБА_4 це майно придбав за ціною в 15000 гривень з торгів в м. Новомосковську Дніпропетровської області на товарній біржі Августа 1 в ОСОБА_3 лише 31 січня 2007 року за договором купівлі-продажу, що в той же день був зареєстрований згідно з ст. 15 Закону України Про товарну біржу, після чого уклав 25 лютого 2007 року угоду про передачу на вирішення постійно діючого третейського суду при цій товарній біржі за правилами його регламенту спору із ОСОБА_2 через відмову в нотаріальному посвідченні договору між ними.

Відчужені споруди розміщені на земельній ділянці на вулиці Павлова у м. Дніпропетровську, що за рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 1622 від 21 грудня 1995 року відводилася попередньому землекористувачу під громадську забудову автостоянки 0,7 га (7000 м2) із земель колишнього тепловозоремонтного заводу, частина з яких перейшла в окреме користування зі зміною поштової адреси на вулицю Павлова, 16, що встановлено Кіровським районним судом м. Дніпропетровська в рішенні від 25 липня 2007 року і згідно з ч. 3ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

ОСОБА_2 після вирішення третейським судом спору на свою користь, використавши блок-пункт під літ. В і пульт під літ. Г, власними силами і коштом технічно грамотно переробив у створений ним на тому ж місці новий блок-пункт під літ. В з більшою корисною площею у 24,3 м2 і ринковою вартістю 23918 гривень 20 коп., несуща здатність конструкцій якого і загальний задовільний стан дозволяють його експлуатацію за призначенням без додаткових заходів і не загрожують життю та здоров'ю людей, про що зроблений технічний висновок атестованим інженером з інвентаризації нерухомого майна (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ № 001258). Проте, перевищення збільшеної корисної площі нової речі і вартості переробки над вартістю використаних речей трохи менше як на третину, за будь-яких умов, не може вважатися істотним.

Відповідно, з фактичного і фізичного відношення ОСОБА_2 до спірного майна слідує встановлення реального власного господарського панування своєю волею над ним не самочинно, а за сприяння, з відома і волі третьої особи, в діях якої відбулася передача такого об'єкта в формі, передбаченій ст.ст. 662, 664 ЦК України, що давала ОСОБА_2 підстави сприймати набуття ним речі законним способом.

Від моменту передачі спірного нерухомого майна у січні 2006 року ОСОБА_2 після переробки та відкриття спадщини після ОСОБА_4 у березні 2011 року продовжує відкрито і безперервно володіти цим майном.

Суд обґрунтовує своє рішення згідно зст.ст. 61, 213 ЦПК Українина основі визнаних сторонами обставин, які, крім того, знайшли своє безсумнівне підтвердження у поданому суду в копії договорі купівлі-продажу від 31 січня 2007 року,в рішенні виконкому міськради № 1622, в рішенні постійно діючого третейського суду при цій товарній біржі від 26 лютого 2007 року, за змістом якого присутній на третейському розгляді ОСОБА_4 визнав вимоги ОСОБА_2 і підтвердив взаємне виконання досягнутих ними домовленостей та обставини передачі спірного майна з технічною документацією, балансовою довідкою. Добуті фактичні дані узгоджуються з експлікацією та планами технічного паспорту громадського будинку станом на 22 жовтня 2015 року, що тісно пов'язані з технічним висновком, і презумпцію добросовісності позивача заст. 12 ЦК Україниу придбанні речі, в дотриманні архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил не спростовують. Оцінивши їх вірогідність, що нічим у цій справі під сумнів не поставлена, в сукупності з відомостями рішення приватного нотаріуса ОСОБА_5, як державного реєстратора, від 18 травня 2016 року про відмову в державній реєстрації прав, зібрані докази суд відповідно дост. 212 ЦПК Українивизнав достатніми для своїх висновків про з'ясовані вище фактичні обставини.

Розвязуючи спір, суд виходить із значення для задоволення охоронюваних законом інтересів позивача його власних дій відносно спірної речі після її передачі та закріплене, таким чином, його відношення до цієї речі, оскільки згідно з ст.ст. 209, 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомої речі обов'язково підлягав нотаріальному посвідченню, за відсутності якого відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемним з встановленими наслідками недійсності договору. Законні ж підстави для визнання за позовом покупця цього нікчемного договору дійсним відсутні, бо для висновку про ухилення продавця від його нотаріального посвідчення за ч. 2 ст. 220 ЦК України належить встановити наявність об'єктивної можливості звернення його до нотаріуса згідно з ч. 3 ст. 209 цього Кодексу. Продавець про придбання речі у майбутньому відповідно до ст. 656 ЦК України не застерігав, приховуючи від покупця відсутність у себе права продажу речі за ст. 658 і цього Кодексу на момент підписання договору і передачі цієї речі, що, головним чином, виключало можливість вчинення нотаріального посвідчення та ухилення від нього, як таке, і одночасно визначає добросовісність покупця. До того ж, до кодифікації ст.ст. 640, 657 ЦК України відповідно до Закону України № 1878-VI від 11.02.2010, тобто на момент передачі нерухомої речі покупцю, за нотаріальним посвідченням договору її купівлі-продажу мала слідувати його державна реєстрація, з моменту якої такий договір згідно з ст. 210 ЦК України вважався укладеним і вчиненим. За таких умов, з урахуванням застереження ст. 5 ЦК України про дію закону в часі, ще не вчинений договір не міг визнаватися дійсним ні по суду, ні за наслідками третейського розгляду.

Відповідно, рішення третейського суду у встановлених обставинах свідчить не про вирішення спору з приводу наявності ухилення від нотаріального посвідчення договору, а має прийматися судом до уваги для оцінки суб'єктивного стану позивача при вчиненні дій, спрямованих на придбання спірного майна у власність, як добросовісного набувача, за якого він не знав і не міг знати на час укладення договору про продаж йому чужої речі, під приводом якого особа, яка виступала на стороні продавця, залучила його кошти для участі в торгах на товарній біржі в майбутньому для придбання цієї речі, маючи зиск зі спекулятивної маржі від виторгу.

Згідно з ст.330 ЦК України добросовісний набувач не набуває право власності на чуже майно, що відчужене особою, яка не є його власником і не мала на це права, якщо це майно відповідно до ст. 388 ЦК України може бути витребуване у нього, внаслідок чого переробка такої чужої речі вважатиметься самочинною і за відсутності підстав за ч. 4 ст. 332 ЦК України згідно з частиною другою цієї статті не тягне набуття права власності на нову річ.

Враховуючи можливість витребування переданої добросовісному набувачу у фактичне володіння речі згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України внаслідок існування на момент такої передачі права власності на неї на стороні відповідача ОСОБА_3, позбавленого володіння цим майном поза його волею обманним шляхом, необізнаність позивача з існуванням таких прав відповідно до ст.ст. 390, 397, 398 ЦК України мала наслідком добросовісне заволодіння позивачем чужим майном, яким він продовжував відкрито, безперервно володіти до моменту пред'явлення позову у цій справі протягом більше як десяти років з виконанням поліпшення такого майна.

З відчуженням нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, за правиламич. 2 ст. 120 ЗК України від попереднього землекористувача на тих самих умовах і в тому ж обсязі переходить право користування земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений, без зміни її цільового призначення, внаслідок чого встановлений порядок користування земельною ділянкою виконаною перебудовою приміщень в процесі переробки для поліпшення майна громадської забудови позивач не порушив.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК Україницивільні права можуть виникати з рішення суду, зокрема, у випадку встановленому ч. 4 ст. 344 цього Кодексу для набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Таким чином, за відсутності договору між володільцем майном і його власником підстави для застосування строків давності у випадку недобросовісного притримання майна за ч. 3 ст. 344 ЦК України відсутні, а визнання відповідачем позову на предмет набуття права власності відповідає закону і прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб не порушує, внаслідок чого наявні законні підстави за ч. 1 ст.344 ЦК України для ухвалення рішення про задоволення позову шляхом визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, виникнення якого у позивача підлягає державній реєстрації за цим рішенням суду.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-64, 209, 214, 215, 218, 222 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на нежитлову будівлю (адміністративно-побутове приміщення), яке складається з адміністративно-побутового приміщення загальною площею 24,3 м2, а також замощення біля будівлі площею 786 м2, розташованої за адресою: м.Дніпро, вул. Павлова, 12В.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий О.В. Колесніченко