Ухвала суду № 59994255, 23.08.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/5335/16-ц Провадження № 22-ц/795/1644/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Рахманкулова І.П. Доповідач - Шевченко В. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіШевченка В.М.суддів:Лакізи Г.М., Скрипки А.А.при секретарі:Покладі Д.В.за участю:ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, її представників ОСОБА_8, адвоката ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 липня 2016 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_10 про визнання недійсним договору купівлі - продажу автомобіля, третя особа-Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосіверброк»,

в с т а н о в и в:

Не погоджуючись з ухвалою суду про забезпечення позову ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_7, про забезпечення позову.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 липня 2016 року заяву ОСОБА_7 про забезпечення позову задоволено. Суд наклав арешт на автомобіль НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, що зареєстрований за ОСОБА_10, що мешкає в АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_3).

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначає, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суду не було надано доказів на підтвердження реальної загрози чи утруднення виконання рішення суду, оскільки спір полягає в визнанні недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 02.06.2016 р. ОСОБА_7 звернулась з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_10 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, що зареєстрований за ОСОБА_10, який мешкає в АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_3), мотивуючи вимоги тим, що даний автомобіль був придбаний під час перебування її (позивача) у шлюбі з ОСОБА_5 і останній без її згоди розпорядився спільним сумісним майном подружжя. В подальшому ОСОБА_7 уточнивши позовні вимоги просила також, витребувати на збереження зазначений автомобіль НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2 на території незалежного спеціалізованого підприємства ПАТ »Чернігівагроавтосервіс» за рахунок позивача.

18.07.2016 р. позивачка ОСОБА_7 звернулась до суду з завою про забезпечення позову та просила заборонити відчуження автомобіля НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, що зареєстрований за ОСОБА_10, з метою недопущення подальшого продажу даного автомобіля та створення перешкод у захисті її порушених прав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 липня 2016 року суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача пов'язані з поверненням у власність подружжя майна, а саме автомобіля та з його наступним поділом, а здійснення новим власником дій щодо розпорядження даним автомобілем може утруднити виконання рішення суду.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав забезпечення позову. Оскільки, заявником наведені такі аргументи необхідності вжиття заходів забезпечення позову, які наводять на висновок, що зволікання зі застосуванням заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання рішення суду в майбутньому.

Так відповідно до ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до роз»яснень, які містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення невиконання можливого рішення суду про задоволення позову; з»ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою.

Як видно з матеріалів справи, між сторонами існує спір щодо автомобіля НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, який відповідно до положень ст.60 СК України є об»єктом права спільної сумісної власності.

ОСОБА_7 зазначила, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, оскільки вказаний автомобіль був знятий з обліку ОСОБА_5 для реалізації, а в даний час з 15.07.2015 року автомобіль НОМЕР_1, зареєстрований за новим власником ОСОБА_10

Посилання апелянта на те, що суду не було надано доказів на підтвердження реальної загрози чи утруднення виконання рішення суду, оскільки спір полягає в визнанні недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля не заслуговують на увагу, оскільки даний автомобіль є предметом позову ОСОБА_7, а процесуальний закон не зобовязує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Забезпечення позову повинно гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.

Зважаючи на вищенаведене, висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення заяви ОСОБА_7 про забезпечення позову є обґрунтованим та відповідає дійсним обставинам справи, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з ним.

Проте колегія суддів не може погодитись з висновком суду щодо обраного ним виду забезпечення позову.

Статтею 152 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, в тому числі встановлено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб; чи забороною вчинити певні дії що стосуються предмету спору.

Передбачивши різні види забезпечення позову, закон не встановлює конкретно, який вид в яких судових справах застосовується. Це питання вирішується судом за заявою заявника (особи, яка бере участь у справі), враховуючи причини, у зв'язку з якими необхідно забезпечити позов, характер спірних правовідносин тощо.

Перераховуючи в ч. 1 ст.152 ЦПК види забезпечення позову, а в ч. 2 цієї статті про право суду вжити інші види, закон право суду самостійно обирати вид забезпечення позову не надає.

Виходячи з приписів ЦПК України та принципу диспозитивності цивільного судочинства, при застосуванні заходів забезпечення позову в суду немає повноваження самостійно вибирати або змінювати вид таких заходів, він повинен або задовольнити заяву про забезпечення позову, або відмовити в її задоволенні.

Відповідно до Закону України »Про виконавче провадження» арешт майна боржника полягає у проведенні його опису, оголошення заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном його вилученні.

Звернувшись до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову ОСОБА_7 просила застосувати такий вид забезпечення позову як накладення заборони відчуження автомобіля НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, що зареєстрований за ОСОБА_10, проте суд першої інстанції вийшов за межі поданої ОСОБА_7 вимоги щодо виду забезпечення позову, і забезпечив позов шляхом накладення арешту на автомобіль, не конкретизувавши межі дії такого забезпечення позову.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

При таких обставинах, коли виявлені апеляційним судом порушення норм процесуального права, не впливають на головний висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову та задоволення заяви ОСОБА_7, колегія суддів вважає що слід змінити ухвалу суду першої інстанції, виклавши абзац другий її резолютивної частини в наступній редакції:

«Накласти заборону на відчуження легкового автомобіля LEXUS GS 300, д.н.з. НОМЕР_4, кузов № НОМЕР_2, 2004 року випуску який зареєстрований за ОСОБА_10, що проживає в АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_3)».

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ч.1 п.2, 313, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 липня 2016 року змінити, виклавши абзац другий її резолютивної частини в наступній редакції:

«Накласти заборону на відчуження легкового автомобіля LEXUS GS 300, д.н.з. НОМЕР_4, кузов № НОМЕР_2, 2004 року випуску який зареєстрований за ОСОБА_10, що проживає в АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_3)».

В іншій частині зазначену ухвалу суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:Судді: