Постанова № 59993446, 22.08.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2016 р. Справа № 922/5236/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н. В., суддя Істоміна О.А., суддя Могилєвкін Ю.О.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників:

позивача - не зявився

відповідача - ОСОБА_1 (особисто)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1843 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 31.05.16 р. у справі № 922/5236/15,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2, м. Чернігів,

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.05.2016 у справі № 922/5236/15 (суддя Пономаренко Т.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" заборгованість за кредитом у розмірі 17 025, 68 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 27 421,38 грн., пеню по кредиту в сумі 5 026,54 грн., пеню по відсоткам у сумі 7 576,44 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 2192,40 грн.

Відповідач ФОП ОСОБА_1 з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Судові витрати відповідач просить покласти на позивача.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через невірний розрахунок основного зобовязання за кредитом та відсотків, посилаючись на те, що у відповідності з умовами договору ФОП ОСОБА_1 грошові суми вносились в рахунок зменшення заборгованості за відсотками, а не в рахунок сплати основного зобовязання. В звязку з чим відповідач вважає, що Банк безпідставно, в порушення п. 7.3 договору, здійснював погашення сплачених відповідачем грошових коштів в першу чергу в рахунок погашення основного боргу за кредитом, а не в рахунок погашення заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, що призвело к невірному визначенню суми основного боргу, а також заборгованості за відсотками, пені та пені по відсоткам. Також, відповідач вказує, що суд першої інстанції, не дослідивши належним чином стан розрахунків за кредитним договором, дійшов передчасних висновків про наявність переривання позовної давності. Відповідач наполягає, що строк позовної давності по зверненню позивача до суду з вимогами про стягнення несплаченого кредиту плинув ще 15.09.2013.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.08.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Барбашова С.В., суддя Слободін М.М.

05.08.2016 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішенням законним та обґрунтованим, оскільки судом досліджено всі обставини, повязані із здійсненням розрахунків за кредитним договором та підставами здійснення платежів на часткове погашення заборгованості, визначено періодичні платежі, за якими у відповідача існувала заборгованість, а також зясовано обставини, які свідчать про переривання позовної давності у відповідності до норм чинного законодавства. Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Крім того, позивач звернувся до суду з клопотанням, в якому просив розглянути справу без участі свого представника.

05.08.2016 відповідач через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи в звязку з неможливістю забезпечити участь свого уповноваженого представника в призначене судове засідання через його відпустку за межами міста Харкова.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.08.2016, в звязку з відпусткою судді Барбашової С.В. та судді Слободіна М.М., для розгляду справи № 922/5236/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Істоміна О.А., суддя Могилєвкін Ю.О.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 розгляд справи відкладено на 22.08.2016.

22.08.2016 відповідач надав додаткові пояснення по справі, в яких посилається на безпідставність позовних вимог в звязку з невірним розрахунком суми позову, яка, на думку відповідача, не відповідає умовам договору, а також через сплив позовної даності. Відповідач вважає, що позивачем не доведено вчинення ним дій, направлених на визнання боржником наявності основної суми заборгованості.

Позивач в призначене судове засідання 22.08.2016 не зявився, але надіслав клопотанням, в якому просив розглянути справу без участі свого представника.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, в звязку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк" Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором №51-255 про надання кредиту у формі овердрафт від 15 вересня 2008 року в розмірі 65 634,06 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.10.2015 у справі № 922/5236/15 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" заборгованості за кредитом 22025,68 грн., заборгованості за відсотками 29166,51 грн., пені за несвоєчасне погашення відсотків в сумі 7939,16 грн., заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 6502,71 грн.; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору.

Встановивши факт неналежного виконання відповідачем зобовязань за договором № 51-255 про надання кредиту у формі овердрафт від 15.09.2008, суд першої дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 65634,06 грн., з яких: заборгованість за кредитом 22025,68 грн., заборгованість за відсотками 29166,51 грн., пеня за несвоєчасне погашення відсотків 7939,16 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 6502,71 грн.

Разом з цим, вирішуючи відповідно до поданої відповідачем заяви питання застосування позовної давності, місцевий господарський суд виходив з того, що здійснення відповідачем погашення заборгованості за основним боргом та відсотками включно до 30.11.2012 є підставою для переривання позовної давності, у звязку з чим дійшов висновку, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права у межах позовної давності, перебіг якої розпочався заново з 30.11.2012.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 у цій справі, рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2015 у справі №922/5236/15 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" відмовлено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 1339,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд не погодився із вказаним висновком суду першої інстанції з тих підстав, що позивач, звернувся з позовом до суду з пропуском позовної давності, оскільки строк виконання зобов'язань сплив у жовтні 2013.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2015 у цій справі, касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 та рішення Господарського суду Харківської області від 22.10.2015 у справі №922/5236/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області в іншому складі суду, з посиланням на те, що під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дослідити обставини, повязані із здійсненням розрахунків за кредитним договором та підстави здійснення платежів на часткове погашення заборгованості, визначити періодичні платежі, за якими у відповідача існувала заборгованість, зясувати обставини, що відповідно до законодавства можуть свідчити про переривання позовної давності і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Під час нового розгляду справи позивач надав заяву від 31.03.2016 про зменшення позовних вимог з уточненим розрахунком заборгованості по кредитному договору № 51-255 від 15.09.2008 станом на 27.08.2015, відповідно до якого ПАТ "Банк "Демарк" зменшено заборгованість ФОП ОСОБА_1 перед банком на 8584,02 грн. (з врахуванням сплати відповідачем 03.09.2014 5000,00 грн. заборгованості, яку направлено на погашення основного кредиту та в свою чергу перераховано заборгованість за відсотками).

Відповідно до вказаної заяви від 31.03.2016 про зменшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача 57 050,04 грн., з яких заборгованість за кредитом складає 17025,68 грн.; заборгованість за відсотками складає 27 421,38 грн.; пеня по кредиту 5026,54 грн.; пеня по відсоткам 7576,44 грн.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що 15.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Демарк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Демарк" (кредитор, банк, позивач), та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позичальник) було укладено договір № 51-255 про надання кредиту у формі овердрафт, відповідно до умов якого позивач зобов'язався у період з 15 вересня 2008 року по 14 вересня 2009 року надавати позичальнику кредит у формі овердрафт, а позичальник зобов'язався повернути банку по 14 вересня 2009 року заборгованість по овердрафту, сплатити відсотки за користування овердрафтом та інші платежі на умовах передбачених договором.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що овердрафт надається позичальнику шляхом оплати протягом банківського операційного дня платіжних документів позичальника з його поточного рахунку №26005000630032, відкритому в Банку "Демарк" в сумах, що перевищують фактичний залишок коштів на поточному рахунку позичальника в банку. Овердрафт надається позичальнику тільки для оплати платіжних доручень позичальника або в готівковій формі для забезпечення господарської діяльності позичальника

Як передбачено п. 1.3 договору, дебетове сальдо, що виникає на поточному рахунку позичальника в банку внаслідок оплати платіжних документів не може перевищувати граничної суми у розмірі 200000,00 грн. - ліміт овердрафту..

Згідно із п. 2.1 договору за користування овердрафтом позичальник сплачує банку відсотки у розмірі 25% річних, які нараховуються на дебетові залишки на кінець операційного дня по рахунку № 26005000630032, в разі перенесення заборгованості за овердрафтом на рахунок короткострокового кредиту по рахунку № 20629001447811.

Судами попередніх інстанцій визначено, що додатковою угодою № 1 від 05.12.2008 та договором № 1 від 14.08.2009 сторонами вносились зміни до договору № 51-255 про надання кредиту у формі овердрафт від 15.09.2008.

Відповідно до п. 3.1 договору зі змінами внесеними договором № 1 про внесення змін від 14.08.2009 банк надає позичальнику кредит у розмірі 196330,22 грн., з кінцевим строком повернення по 13.09.2010 та графіком погашення суми основної заборгованості, визначеним додатком № 1, який є невід'ємною частиною договору.

Кредит надається позичальнику для поповнення оборотних коштів, у безготівковій формі (п. 3.2 договору).

Пунктом 3.5.1 договору, в редакції згідно із договором № 1 від 14.08.2009, позичальник за користування кредитом сплачуватиме банку відсотки у розмірі 30% річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року (360 днів у році) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.

Згідно із п. 7.3 договору із змінами, внесеними договором № 1 від 14.08.2009, у разі порушення графіку погашення кредиту зазначеного в додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору, банк переносить залишок непогашеної в строк заборгованості за кредитом на рахунок прострочених кредитів, у цьому разі позичальник сплачує банку за простроченою заборгованістю за кредитом підвищену процентну ставку - 35% річних.

Судом першої інстанції зясовано, що Банк виконав свої зобов'язання за договором №51-225 про надання кредиту у формі овердрафт (в редакції договору №1 від 14 серпня 2009 року), надавши відповідачу кредит у розмірі 196 330,22 грн., що підтверджується меморіальним ордером №(# 41119016) від 14.09.2009 р., натомість відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав і лише частково вніс відповідні платежі.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальником повернуто частину кредиту за період з 14 вересня 2009 року по 03 вересня 2014 року згідно з розрахунком Банку на загальну суму 179 304,54 грн. (з урахуванням сплати 03.09.2014 р. 5 000,00 грн.).

Таким чином, згідно розрахунку заборгованості за договором №51-255 про надання кредиту у формі овердрафту від 15 вересня 2008 року зі всіма змінами та доповненнями до нього станом на 27.08.2015 року у відповідача утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 17 025,68 грн. та заборгованість за відсотками в розмірі 27421,38 грн. Позивачем здійснено розрахунок суми пені по кредиту та по відсоткам заявлених до стягнення у розмірі 5 026,54 грн. та 7 576,44 грн. за період з 28.02.2015 року по 27.08.2015 року.

Встановивши факт неналежного виконання відповідачем зобовязань за договором № 51-255 про надання кредиту у формі овердрафт від 15.09.2008, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача основної заборгованості за кредитом в розмірі 17025,68 грн.; заборгованості за відсотками в розмірі 27 421,38 грн.; пені по кредиту в розмірі 5026,54 грн. та пені по відсоткам в розмірі 7576,44 грн.

Вирішуючи відповідно до поданої відповідачем заяви питання застосування позовної давності, місцевий господарський суд виходив з того, що загальний строк позовної давності для стягнення заборгованості по кредиту розпочався 15.09.2010 і закінчився 15.09.2013. Разом з цим, оскільки позичальник вчинив дії, які свідчать про визнання ним заборгованості по кредиту, сплативши за період з 13.10.2010 по 03.09.2014 кошти в загальній сумі 122 214,50 грн. (останній платіж 03.09.2014 р. на суму 5 000,00 грн. не заперечується відповідачем по справі), відтак ці дії позичальника є підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно суми основного боргу по кредиту.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права у межах строку позовної давності, що свідчить про необґрунтованість застосування заявленого відповідачем клопотання щодо строків позовної давності відносно позовних вимог позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як передбачено ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 7.4. договору, у разі порушення строків погашення кредиту, банк має право стягнути з позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму прострочених платежів за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості по дату здійснення платежу за кредитом у повному обсязі, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем під час розгляду справи в суді, Банк виконав свої зобов'язання за договором №51-225 про надання кредиту у формі овердрафт (в редакції договору №1 від 14 серпня 2009 року), надавши відповідачу кредит у розмірі 196 330,22 грн., що підтверджується меморіальним ордером №(# 41119016) від 14.09.2009.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, у поданих до суду першої інстанції запереченнях від 29.09.2015 відповідач посилається на те, що ним за період з 16.09.2008 по 03.09.2014 було сплачено всього 179304,54 грн., при цьому останній платіж здійснено 03.09.2014 на суму 5000,00 грн.

Під час нового розгляду справи позивач надав заяву від 31.03.2016 про зменшення позовних вимог з уточненим розрахунком заборгованості по кредитному договору № 51-255 від 15.09.2008 станом на 27.08.2015, відповідно до якого ПАТ "Банк "Демарк" зменшено заборгованість ФОП ОСОБА_1 перед банком на 8584,02 грн. (з врахуванням сплати відповідачем 03.09.2014 5000,00 грн. заборгованості, яку направлено на погашення основного кредиту та в свою чергу перераховано заборгованість за відсотками).

Таким чином, згідно розрахунку заборгованості за договором №51-255 про надання кредиту у формі овердрафту від 15 вересня 2008 року зі всіма змінами та доповненнями до нього станом на 27.08.2015 року у відповідача утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 17 025,68 грн. та заборгованість за відсотками в розмірі 27421,38 грн. Позивачем здійснено розрахунок суми пені по кредиту та по відсоткам заявлених до стягнення у розмірі 5 026,54 грн. та 7 576,44 грн. за період з 28.02.2015 року по 27.08.2015 року.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті у належні строки та розмірі за договором №51-255 про надання кредиту у формі овердрафт від 15.09.2008 року з урахуванням додаткових угод до нього, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобовязань щодо повного погашення заборгованості за договором або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, колегія суддів вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 17 025,68 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми заборгованості за відсотками, пені по кредиту та пені по відсоткам, які нараховані у відповідності до умов пункту 3.5.1, пункту 7.3, пункту 7.4, пункту 7.5 договору (в редакції згідно з договором № 1 від 14.08.2009), та ґрунтуються на положеннях п. 1 ст. 1048, ст. 1050 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232, ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, колегія суддів визнає правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками 27 421,38 грн. за період з 01.12.2012 по 27.08.2015; пені по кредиту 5 026,54 грн. та пені по відсоткам 7 576,44 грн. за період з 28.02.2015 по 27.08.2015.

Посилання відповідача на необґрунтований розрахунок позивачем суми заборгованості колегія суддів вважає безпідставним та таким, що спростовується матеріалами справи, оскільки згідно наданому позивачем розрахунку сума основної заборгованості визначена Банком з урахуванням здійснених відповідачем проплат, які підтверджені документально, а відсотки нараховані на суму залишку боргу у відповідності з умовами договору (а.с. 20-123, т. 2).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого останній звернувся до господарського суду порушене, а матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті у належні строки та розмірі за договором №51-255 про надання кредиту у формі овердрафт від 15.09.2008 року з урахуванням додаткових угод до нього і вимога щодо стягнення 57 050,04 грн. (з яких заборгованість за кредитом 17 025,68 грн., заборгованість за відсотками 27 421,38 грн., пеня по кредиту 5 026,54 грн., пеня по відсоткам 7 576,44 грн.) з відповідача на користь позивача обґрунтована та знаходить своє документальне відображення в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.10.2015 відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до приписів ст.ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При застосуванні вказаної норми слід виходить з того, що позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Отже при вирішенні питання про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені, судам належало визначити як строки нарахування штрафних санкцій відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, так питання спливу позовної давності до вказаних вимог з урахуванням вищенаведеного.

За загальним правилом, згідно із ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Якщо умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Враховуючи, що за умовами кредитного договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до останнього дня кожного місяця, останній платіж - 14.09.2010, а процентів по останній робочий день звітнього місяця, слід дійти висновку про те, що початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позичальник виконав свої зобов'язання за договором частково, в межах строку повернення кредиту встановлених графіком, він сплатив кошти в сумі 57090,04 грн. (останній платіж - 19.05.2010).

Отже, на момент закінчення встановленого договором кінцевого строку (14.09.2010) повернення кредиту, заборгованість позичальника становила 139240,18 грн. за тілом кредиту. Таким чином, загальний строк позовної давності для стягнення заборгованості по кредиту розпочався 15.09.2010 і закінчився 15.09.2013.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною третьою статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як зазначено у п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Вирішуючи питання про наявність підстав для переривання позовної давності, колегія суддів виходить з обставин справи, які свідчать про те, що згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що заборгованість відповідача за кредитом погашалася до 27.12.2013 включено, поясненням відповідача, викладеним у поданих до суду першої інстанції запереченнях від 29.09.2015 та апеляційній скарзі, згідно із якими останній платіж ним було здійснено 03.09.2014 на суму 5000,00 грн.

Дослідивши детальний розрахунок суми боргу по кредиту та надані меморіальні ордери, судом встановлено, що сплата відповідачем заборгованості за кредитом відповідно до меморіального ордеру №64202434 (#64202434) від 16.01.2012 на суму 1000,00 грн. (призначення платежу: погашення частини простроченого основного боргу зг. кред. дог №51-255 від 15/09/08) та квитанції від 03.09.2014 на суму 5 000,00 грн. (призначення платежу: погашення заборгованості за кредитом зг. дог. №51-225 від 15.09.2008 р.), тобто за розпорядженням відповідача.

Отже, позичальник вчинив дії, які свідчать про визнання ним заборгованості по кредиту. Відтак ці дії позичальника є підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно суми основного боргу по кредиту. Інші платежі за період з 15.10.2012 року по 27.12.2013 року здійснювались на підставі п. 3.7.4. договору - в порядку договірного списання. Таким чином, у спірних правовідносинах строк позовної давності перервався 16.01.2012 та 03.09.2014.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права у межах строку позовної давності, перебіг якого розпочався заново з 16.01.2012 та з 03.09.2014, в звязку з чим відсутні підстави для застосування заявленого відповідачем клопотання щодо строків позовної давності відносно позовних вимог.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів визнає матеріальну та документальну обґрунтованість позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі 17 025, 68 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 27 421,38 грн., пеню по кредиту в сумі 5 026,54 грн., пеню по відсоткам у сумі 7 576,44 грн.

В свою чергу відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 31.05.2016 року.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 31.05.2016 року у справі № 922/5236/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Могилєвкін Ю.О.