Постанова № 59986041, 17.08.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 серпня 2016 р. Справа № 820/2982/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Цибульник Г.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Шарапової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд зобов'язати Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції скасувати арешт квартири АДРЕСА_1, накладений державним виконавцем ВДВС Орджонікідзевського району м. Харкова на підставі виконавчого листа 1-730/09 від 31.05.2010 (обтяження зареєстроване 09.08.2010 за № 10123802).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона після смерті свого сина ОСОБА_5 є спадкоємцем першої черги на його майно, а саме квартиру АДРЕСА_1. Однак, в отриманні свідоцтва про право на спадщину нотаріусом четвертої ХДНК їй було відмовлено, оскільки на зазначену квартиру накладений арешт Орджонікідзевським відділом державної виконавчої служби ХМУЮ. Позивач вважає, що такі дії незаконними, оскільки арешт повинен бути знятий одразу після смерті сина ще у 2014 року. У зв'язку з зазначеними обставинами ОСОБА_3 просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував посилаючись на надані до суду заперечення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 ЗУ "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відтак, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з п. 5 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки - ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 27.06.2014 року Серія НОМЕР_1. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина першої черги.

Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той с подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що до складу спадщини померлого входить квартира АДРЕСА_1, яка належала йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27.12.1996 року Харківською державною нотаріальною конторою № 4 за № 2-5474, право власності зареєстроване в КП "ХМ БТІ", що підтверджується довідкою від 03.08.2010 року № 6159/2.

Позивач ОСОБА_3 звернулась до 4-ї Харківської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину.

Відповідно до постанови державного нотаріуса від 18 березня 2016 року, ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом було відмовлено.

Підставою для відмови стало те, що на зазначену квартиру було накладено арешт, відповідно вироку Орджонікідзевського районного суду від 07.10.2009 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Кримінального кодексу України визначено, що покарання у виді конфіскації майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Постановою державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС ХМУЮ від було відкрито виконавче провадження ВП № 19876394 щодо конфіскації на користь держави 1/3 часини приватного майна, яке належить ОСОБА_5.

Відповідно до постанови від 02.03.2011 року державним виконавцем, на підставі ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження" було накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_5 та заборонено здійснювати відчуження майна за адресою: АДРЕСА_1, також 19.08.2011 року складено акт опису й арешту 1/3 частини його майна.

Реєстраційний запис щодо зазначеного обтяження було внесено 09.08.2010 року за № 10123802, відповідно до Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 28089710.

В подальшому, вищезазначене майно, належне ОСОБА_5 було передано на реалізацію шляхом проведення електронних торгів, затвердженого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2014 року № 656/6, однак не було реалізовано на протязі встановленого ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження" строку, у зв'язку з чим арештоване майно знято з реалізації.

В судовому засіданні представником відповідача зазначено, що 01.09.2015 року державним виконавцем направлено повідомлення до Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про залишення майна, яке не було реалізоване на електронних торгах. Станом на 30.09.2015 року заява про залишення за собою майна від податкового органу не надходила.

Відповідно до постанови державного виконавця від 30.09.2015 року, виконавчий лист щодо конфіскації на користь 1/3 частини майна ОСОБА_5 повернуто стягувачеві.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

В судовому засіданні позивач зазначила, не зняття арешту з описаного майна є порушенням ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того зазначила, що виконавче провадження щодо конфіскації 1/3 частини майна належного ОСОБА_5 підлягало закінченню з інших підстав, у зв'язку із смертю боржника у червні 2014 року, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України зазначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 124 Конституції України, частина друга статті 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Суд є конституційно визначеним державним інститутом, який правомочний захищати права і свободи людини і громадянина, завданням якого є здійснення правосуддя, забезпечення права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України (стаття 55, розділ VIII Конституції України, стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

З урахуванням наведених положень чинного законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та про необхідність вийти за межі позовних вимог заявлених позивачем, а саме шляхом скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, обтяження кого зареєстроване 09.08.2010 року за № 10123802.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати постанову державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.03.2011 року з примусового виконання виконавчого листа № 1-730 виданого 31.05.2010 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова (обтяження зареєстроване 09.08.2010 року за № 10123802)

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (61000, АДРЕСА_2 ) судові витрати понесені позивачем в розмірі 275 (двісті сімдесят п'ять) гривень 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (61007, м. Харків, вул. Бібіка, 18).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 23 серпня 2016 року.

Суддя Р.В. Мельников