Рішення № 59984625, 22.08.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 689/197/16-ц

Провадження № 22-ц/792/1032/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Талалай О.І.,

суддів: Пєнти І.В., Спірідонової Т.В.,

секретар Філіпчук О.С.,

з участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Ярмолинецького районного суду від 13 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Інспекція з питань захисту прав споживачів у Хмельницькій області, про визнання договору недійсним та застосування реституції.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів

у с т а н о в и л а :

ОСОБА_1, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначила, що 12 січня 2016 року уклала з відповідачем договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб Foton FT 354 каб. На виконання умов договору сплатила адміністративний платіж у сумі 30000 грн. На теперішній час транспортний засіб не отримала. У договорі неправильно визначено предмет лізингу, оскільки не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі. Неправомірно збільшено обсяг лізингових платежів, так як «комісія за передачу» виходить за межі переліку платежів, передбачених ч. 2ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг». Договір містить несправедливі умови. Відповідно до п. 1.4 лізингодавець не несе відповідальність за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного повного задоволення гарантійних вимог, монтажу. Пунктом 10.5 договору передбачено право лізингодавця вимагати зміни розміру платежів та обовязок лізингоодержувача прийняти такі зміни. В договорі відсутні відомості про продавця. Відповідно до умов договору відповідач має право не повертати сплачені платежі, що фактично є компенсацією за невиконання п. 10.15 договору. Зазначені вище положення договору свідчать про несправедливість умов, які є підставою для визнання його недійсним і повернення сплачених платежів.

Рішенням Ярмолинецького районного суду від 13 квітня 2016 року в позові відмовлено.

ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне зясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Помилковим є висновок суду про відсутність підстав для визнання договору недійсним. При цьому не враховано обмеження прав лізингоодержувача як споживача у разі неналежного виконання зобовязань лізингодавцем, звуження обовязків останнього, що передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг» і ЦК України, виключення відповідальності лізингодавця за невиконання чи неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості та розширення прав лізингодавця. Судом безпідставно не застосовано наслідки недійсності, нікчемності правочину відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними».

У засіданні апеляційного суду позивач і її представник апеляційну скаргу підтримали.

Інші особи, які беруть участь у справі, не зявилися, про розгляд справи належним чином повідомлені.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 12 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» і ОСОБА_1 був укладений договір фінансового лізингу № 001807, відповідно до умов якого лізингодавець зобовязався придбати предмет лізингу (транспортний засіб Foton FT 354 каб, 35к.с./диз. із механічною КПП, привід 4х4) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1. і п. 1.3. ст. 1). Предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявностірізниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, визначених в п. 9.4. і п. 9.6. ст. 9 договору (п. 1.7. ст. 1, п. 4.1. ст. 4). Строк лізингу починається з моменту передачі предмету лізингу та підписання акту приймання-передачі предмета лізингу і закінчується через 60 місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмету лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком №3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами договору (п. 2.2. ст. 2).

12 січня 2016 року позивач сплатила адміністративний платіж у сумі 30000 грн.

Наведене підтверджується матеріалами справи.

Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено обставини вчинення правочину під впливом обману. Договір нею був укладений свідомо, з повним розумінням змісту та характеру вчинюваного правочину. Маючи можливість розірвати договір та отримати належні кошти у розмірі, обумовленому підставами розірвання договору, позивач звернувся із позовом про визнання правочину недійсним з метою повернення повної суми внесених коштів. Укладений між сторонами договір не містить несправедливих умов.

Проте, такий висновок суду не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

На підставі ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів») умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом, звужені обовязки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно з п. 1.4 ст. 1 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

Окрім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

У відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

На підставі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 12 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛК Ваш ОСОБА_5», нотаріально посвідчений не був.

З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання договору недійсним є обґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, адміністративний платіж у сумі 30000 грн, сплачений ОСОБА_1, підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Зазначений висновок колегії суддів узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка є обовязковою для всіх судів України.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про визнання недійсним договору і застосування реституції підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вимог.

В частині відмови в позові про стягнення комісії, сплаченої банківській установі, рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ярмолинецького районного суду від 13 квітня 2016 року в частині відмови в позові про визнання недійсним договору і застосування реституції скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 001807, укладений 12 січня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» і ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 сплачений за договором адміністративний платіж у сумі 30000 грн (тридцять тисяч грн).

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь держави судовий збір у сумі 551 грн 20 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий/підпис/ОСОБА_6

Суддя/підпис/ ОСОБА_7

Суддя /підпис/ОСОБА_8

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.І.Талалай

_____________

Головуючий в першій інстанції ОСОБА_5 Провадження № 22-ц/792/1032/16

Доповідач Талалай О.І. Категорія 19