Ухвала суду № 59983174, 23.08.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

судді Винту Ю.М., Перепелюк Л.М.

секретаря Герман Я.І.

з участю відповідача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, зустрічним позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання поруки припиненою за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 червня 2016 року,

встановила:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» у листопаді 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення грошовихкоштів.

Зазначало, що між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту 25 травня 2006 року №1304, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримано кредит в сумі 32000 доларів США.

Правочин забезпечений договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_3 поруки від 25 травня 2006 року №1305.

Між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний

№22ц-1068 2016 рік Головуючий у 1 інстанції Семенко О.В.

Категорія: 19/27 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

промислово-інвестиційний банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» укладено договір про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року, відповідно якого товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» набуло права кредитора за договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304 та права за договорами забезпечення.

Посилаючись на невиконання зобов»язання, товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» просило стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» кредит в сумі 260467 грн. 98 коп., відсотки в сумі 136714 грн. 28 коп., комісію в сумі 16233 грн. 45 коп. солідарно.

ОСОБА_3 у травні 2016 року звернувся до суду з зустрічним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання поруки припиненою.

Посилався на вчинення договору між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_3 поруки від 25 травня 2006 року №1305.

Зазначав, що договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_3 поруки від 25 травня 2006 року №1305 строк дії не встановлений, правонаступником товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» не пред»явлено вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов»язання з квітня 2013 року.

Позов об»єднано в одне провадження ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 25 травня 2016 року

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 червня 2016 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про стягнення грошових коштів задоволено, стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість в сумі 413415 грн. 71 коп. солідарно.

У зустрічному позові ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання поруки припиненою відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 червня 2016 року в частині задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.526, ч.1 ст.554, ч.1 ст.1054 ЦК України та, встановивши невиконання зобов»язання за договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304, вважав, що з боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 на користь правонаступника товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» підлягають стягненню кредит в сумі 260467 грн. 98 коп., відсотки в сумі 136714 грн. 28 коп., комісія в сумі 16233 грн. 45 коп.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання поруки припиненою, суд першої інстанції послався на правила, встановлені ч.4 ст.559 ЦК України, та зазначив, що строк дії договору до 24 травня 2026 року.

Відповідно до правила, встановленого ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованості в сумі 413415 грн. 71 коп. та відмови у зустрічному позові ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання поруки припиненою не оскаржується.

Встановлено, що між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту 25 травня 2006 року №1304 (а.с.6-7).

Правочин забезпечений договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_3 поруки від 25 травня 2006 року №1305 (а.с.14).

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно із п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов»язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов»язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Заміна кредитора у зобов»язанні - це така правова конструкція, що передбачає перехід від первісного кредитора до нового прав та обов»язків у зобов»язанні.

За змістом п.1 ч.1 ст.512 ЦК України відступлення права вимоги ототожнюється з заміною кредитора, що здійснюється у зв»язку з переданням ним своїх прав іншій особі на підставі правочину, що спрямований на здійснення такої заміни.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна кредитора у зобов»язанні через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є частковим правонаступництвом (сингулярним правонаступництвом), оскільки не передбачає переходу всієї сукупності прав та обов»язків до правонаступника (універсальне правонаступництво).

До матеріалів справи приєднано договір між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» укладено договір про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року (а.с.16-26 т.1).

На підставі п.2.2 договору товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» набуває усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових зобов»язань та інших зобов»язань, правом на звернення стягнення за зобов»язаннями на заставлене майно.

Пунктом 4.3 передбачено, що сторони підписують реєстр позичальників, що є додатком №1.

З витягу з реєстру позичальників вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» набуло права кредитора за договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304 та договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_3 поруки від 25 травня 2006 року №1305 ( а.с.27т.1).

За таких обставин товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» набуто прав кредитора за договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304 та договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_3 поруки від 25 травня 2006 року №1305

За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 здійснено порушення умов договору між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304 щодо здійснення щомісячної сплати з квітня 2013 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи», звертаючись до суду з позовом, зазначало, що за договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304 не виконано зобов»язання з сплати кредиту в сумі 260467 грн. 98 коп., відсотків в сумі 136714 грн. 28 коп., комісії в сумі 16233 грн. 45 коп.

Пунктом 5.3.2 договору між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304 передбачено право кредитора вимагати від позичальника (незалежно від настання строку погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або процентів за користування ним, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, комісійної винагороди за управління кредитними коштами, суму не4устойки і збитків, передбачених цим договором, у випадках, якщо позичальником порушений графік погашення заборгованості за кредитом (додаток №1 до договору), не погашені проценти за користування кредитом у строк, встановлений договором, не сплачена комісійна винагорода за управління кредитними коштами у строк, встановлений договором.

Про необхідність дострокової сплати суми заборгованості за договором з вищевказаних підстав банк зобов»язаний письмово повідомити позичальника (поштою з повідомленням, при явці останнього в банк, вручення банком особисто позичальнику під розписку) протягом 15 днів до вчинення необхідних дій по примусовому стягненню коштів.

З матеріалів справи вбачається здійснення товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» направлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 2 листопада 2015 року вимоги сплатити за договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304 заборгованість в сумі 499242 грн. 15 коп. протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення та повідомлення про реалізацію права звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.29-30т.1).

З огляду на невиконання зазначених вимог кредитодавця протягом 30 календарних днів з моменту одержання вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» про усунення порушення умов договору суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про право товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ст.526 ЦК України наведено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-213цс15, ураховуючи, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), то у кредитора за договором залишається право вимоги до боржника, а боржник не звільняється від обов'язку розрахуватися з кредитором, відповідне право вимоги залишається навіть після спливу строку договору.

Доводи ОСОБА_1 щодо припинення зобов»язань за договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304 суперечать наведеним нормам.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У абз.1, 2 п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст.ст.599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Таким чином за договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304 підлягають виконанню зобов»язання з стягнення кредиту в сумі 260467 грн. 98 коп., відсотків в сумі 136714 грн. 28 коп., комісії в сумі 16233 грн. 45 коп. відповідно розрахунку заборгованості (а.с.28 т.1).

Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо розміру заборгованості за договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», та ОСОБА_1 кредиту від 25 травня 2006 року №1304.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо недійсності договору між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За вимогами ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

На підставі ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. п.5 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином за результатами розгляду спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право позивача, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення.

Відповідно до вимог п.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до правил, встановлених п. 1 ч.6 ст.130 ЦПК України, суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову.

За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», Уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд

визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових

вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить

керуватися при вирішенні спору.

Разом з тим ОСОБА_1 вимог щодо оспорення договору між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року не заявлялось.

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_1 щодо відсутності підстав для покладення обов»язку сплатити товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» заборгованість у зв»язку із неповідомленням про передачу права вимоги та відсутності ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.

За змістом статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, а фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст.1079 ЦК України).

Крім того, відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України певні вимоги, які випливають із факторингових операцій щодо надання фінансових послуг стосуються фактора та клієнта, а не боржника.

При цьому нормами ЦК України не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб (боржників), по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові №6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зобов'язує фінансові установи отримати ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема при наданні послуг факторингу.

З додатка до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 18 вересня 2008 року виданого державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України ТОВ «Кредитні ініціативи» має право здійснювати фінансову послугу «факторинг» без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства (а.с. 33 т.1).

Разом з тим, за договором між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» отримано послуги, а не надано їх.

Наявність у фактора ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями законом не вимагається.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст.533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня (постанова Верховного Суду України № 6-79цс14 від 02 липня 2014 року).

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Оформлюючи відступлення права банк і фактор не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, тож до останнього перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов'язання.

Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку боржника є повернення кредиту у строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

З огляду на наведене судове рішення в частині стягнення з колесниченко О.А. на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» грошових коштів ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.2 стє.308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевчнеківського районного суду м.Чернівці від 10 червня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 6821грн. 36 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді