Рішення № 59981211, 25.08.2016, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/2450/16-ц

Номер провадження 2/570/1076/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2016 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

при секретарі судового засідання Бардабуш В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області ( м.Рівне вул.П.Могили 24 ) цивільну справу за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, -

в с т а н о в и в :

покликаючись на невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору представник позивача ОСОБА_2 у поданій до суду 29 квітня 2016 року просить на підставі ст.ст.526, 610, 611, 623 ЦК України стягнути з відповідача 29 19 грн. 02 коп. як вартість витрат, пов»язаних з утриманням у позивача та понесені судові витрати

У поданих письмових запереченнях проти позову відповідач стверджує, що, базуючись на основних положеннях Конституції та Закону України «Про вищу освіту», будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалася за державним замовленням, є неправомірними, оскільки не існує законних підстав, які б зобов»язували його відшкодувати до державного бюджету вартість навчання, як і відсутній відповідний механізм. Крім того, позивачем не доведено його право на звернення до суду в інтересах держави.

Всіх учасників судового процесу відповідно до ст.ст.74-76 ЦПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи. У поданій до суду заяві сторони просять справу розглянути у їх відсутність на підставі наявних матеріалів справи, представник позивача позов підтримує, відповідач позов не визнає. Зважаючи на те, що явку сторін не визнано обов'язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності сторін та у відповідності до ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, прийшов до таких висновків.

Вимоги ст.214 ЦПК Кодексу зобов»язують суд під час ухвалення рішення вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Відповідно до ст.16 цього кодексу звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захистуі в силу ст.ст.10, 60 ЦПК України, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що наказом ректора Київського національного університету внутрішніх справ від 21 липня 2007 року №655 відповідача з 01 вересня 2007 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання вказаного вузу, який розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року №1709-р «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ» реорганізовано в Національну академію внутрішніх справ.

04 грудня 2007 року між КНУВС, комплектуючим органом УМВС України в Рівненській області та відповідачем укладено договір №Рв-113 про підготовку фахівця у КНУВС. Відповідно до договору відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов»язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання - відшкодувати витрати, пов»язані з утриманням у навчальному закладі.

З 01 вересня 2007 року по 17 червня 2011 року відповідно до умов договору відповідач у період навчання перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг.

Грошове забезпечення становить 11 370 грн. 30 коп. в період з вересня 2008 року по червень 2011 року, оскільки виключений 1 рік, прирівняний до періоду строкової військової служби.

Продовольче забезпечення становить 9 813 грн. 79 коп. в період з вересня 2007 року по червень 2011 року, при цьому за перший рік врахована лише вартість, що складає різницю між витратами на харчування курсанта та витратами на утримання військовослужбовця.

Речове забезпечення згідно довідці речового майна перемінного складу за весь час навчання становить 643 грн. 56 коп.

Вартість житлово-комунальних послуг і спожитих енергоносіїв розрахована за період навчання, що перевищує термін строкової служби, без врахування періодів перебування у відпустках, у розмірі 7 363 грн. 37 коп.

Наказом КНУВС від 17 червня 2011 року № 463 відповідачу присвоєно кваліфікацію юриста за спеціальністю «Правознавство» та видано диплом спеціаліста. Після здобуття вищої освіти відповідача направлено для подальшого проходження служби до УМВС України в Рівненській області. Таким чином, навчальним закладом умови договору виконано в повному обсязі.

Наказом УМВС України в Рівненській області від 14 серпня 2013 року №260 о/с відповідача звільнено з органів внутнрішніх справ на підставі поданого рапорта за власним бажанням.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно до вимог ст.ст.525, 526, 623 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до чинного законодавства, одностороння відмова від зобов»язань не допускається. Кредитор має право вимагати виконання зобов»язання в будь-який час, а боржник, який порушив зобов»язання, має відшкодувати завдані цим збитки. У відповідності до ст.611 ЦК України при порушенні зобовязання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме відшкодування винною стороною збитків.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року №2984-111, який діяв на момент навчання та випуску відповідача, випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

Як передбачено п.2.1.3 договору, виконавець зобов»язаний забезпечити особу харчуванням, речовим майном та грошовими утриманнями за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами.

П.2.3.6 договору передбачає, що відповідач зобов»язався у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими п.3 договору, відшкодувати у повному обсязі фактичні витрати, пов»язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком. Також, відповідно до п.3.2. договору підставою для відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця є відмова від подальшого проходження служби в ОВС протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов»язаних з: грошовим, продовольчим та речовим забезпеченням, оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв (п.4.1.договору).

Укладеним договором передбачено, що у разі відмови особи добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх суми здійснюється у судовому порядку (п.4.4.договору).

Аналогічні вимоги містяться і в ч.6 ст.18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, де вказано, що курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Механізм відшкодування передбачено положеннями Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у Вищих навчальних закладах МВС, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року, який був чинним на момент укладення договору.

П.2 цього Порядку передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Аналогічні положення щодо укладення договору та обов»язку відшкодування витрат за навчання у разі дострокового звільнення містяться у Типовому договорі, затвердженому Наказом МВС України від 14.05.2007 року № 150 « Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України» (зареєстрований Міністерством юстиції України 29.05.2007року за №547/13814).

Не заперечуючи посилання відповідача на ст.53 Конституції України щодо доступної та безоплатної освіти, суд вказує на положення ч.3 ст.53 згідно з рішенням Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року, де надано офіційне тлумачення, відповідно до якого безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб. Поряд з цим, держава покладає на випускників ВНЗ, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів і направляються на роботу, обов'язок відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабміном України.

Відповідач після закінчення навчання не відслужив в ОВС України встановленого чинним законодавством строку, в порушення умов договору з власної ініціативи звільнився з ОВС до спливу встановленого договором трирічного терміну перебування на службі після закінчення навчання, отже, на підставі вказаних норм законодавства зобов'язаний відшкодувати витрати, пов»язані з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

Судом з'ясована процедура розрахунку витрат, пов'язаних з навчанням відповідача та документи, які є належними та допустимими доказами в підтвердження заявленої суми позову, тому суд дійшов висновку, що позивач довів належними доказами розмір фактичних витрат, що підлягають відшкодуванню. Крім того, інформація стосовно отриманого відповідачем грошового, комунального та продовольчого забезпечення за весь час його навчання в університеті міститься у ряді документів, що також додавалися до матеріалів справи та про них відповідачу достовірно було відомо.

За наведених обставин, правова позиція відповідача є помилковою, його доводи до уваги не приймаються, як такі, що не обгрунтовані вимогами закону, належними доказами і висновки суду не спростовують.

За таких умов порушене право позивача підлягає захисту, бо боржник зобов"язання за договором належним чином не виконав, оскільки належні докази про це відсутні, чим порушив умови договору та норми чинного законодавства, якими встановлено обов"язок боржника виконати зобов"язання належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов договору. Матеріали справи свідчать, що у боржника виникла вказана заборгованість за договором, а його дії та наміри не свідчать про виконання договірних зобов'язань та відшкодування витрат, пов»язаних з утриманням у навчальному закладі.

У зв»язку з задоволенням позову суд на підставі ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору.

З огляду на викладене, керуючись ст.10, 11, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

задоволити цивільний позов Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат пов'язаних з утриманням у навчальному закладі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ 29 191 грн. 02 коп. - вартість витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі та 1 378 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з отримання його копії.

Суддя Кушнір Н.В.