Рішення № 59980730, 22.08.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/10257/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2218/16Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С. Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів: Обідіної О.І., Панченка О.О.,

при секретарі Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Укртранснафта», приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя та

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності на квартиру, визнання права спільної часткової власності на квартиру,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог про поділ майна подружжя, ОСОБА_2 посилалася на те, що згідно договору купівлі-продажу, укладеного 01 квітня 2008 року, засвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 5932, їй та ОСОБА_3 належить на праві власності квартира № 102 в будинку № 5 по кварталу № 297 в м. Кременчуці без визначення часток. Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу з відповідачем у добровільному порядку не можуть дійти згоди щодо користування вказаним майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири № 102 в будинку № 5 по кварталу № 297 в м. Кременчуці; стягнути з ОСОБА_3 сплачений нею судовий збір.

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності на квартиру, визнання права спільної часткової власності на квартиру.

У позові посилався на те, що під час шлюбу з ОСОБА_2 було придбано квартиру № 102 в будинку № 5 по кварталу № 297 в м. Кременчуці переважно за рахунок коштів, наданих йому ВАТ (нині - ПАТ) «Укртранснафта» на підставі договору безвідсоткової позики. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобовязань за договором позики 24 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Укртранснафта» було укладено договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира. Після припинення шлюбних відносин у січні 2012 року самостійно продовжує виплачувати кошти у повернення позики. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 02 червня 2016 року, виходячи з наявних даних про суми коштів, які були сплачені сторонами за період проживання однією сімєю, розмір частки, яка належить ОСОБА_2 в спірній квартирі становить 1/7 частину.

У позові ОСОБА_3 просив припинити право спільної сумісної власності на квартиру № 102 в будинку № 5 по кварталу № 297 в м. Кременчуці; визнати за ним право власності на 6/7 частин квартири № 102 в будинку № 5 по кварталу № 297 в м. Кременчуці загальною вартістю 431848 грн. без проведення реального виділу частки; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/7 частину квартири № 102 в будинку № 5 по кварталу № 297 в м. Кременчуці загальною вартістю 71975 грн. без проведення реального виділу частки; стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 13 червня 2016 року вказані позови були обєднані в одне провадження.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2016 рокупозови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задоволено частково.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на квартиру № 102 у будинку № 5 у кварталі № 297 у м. Кременчуці.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/7 частину квартири № 102 у будинку № 5 у кварталі № 297 у м. Кременчуці.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 6/7 частин квартири № 102 у будинку № 5 у кварталі № 297 у м. Кременчуці.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 282,86 грн. у часткове повернення сплаченої вартості проведеної судової будівельно-технічної експертизи.

Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3 в іншій частині вимог.

Відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_2 в іншій частині вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; стягнути з відповідача сплачений судовий збір; позов ОСОБА_3 задовольнити частково, визнавши за ним право власності на 1/2 частину квартири, в іншій частині позову відмовити.

При цьому, ОСОБА_2 посилалася на невідповідність рішення суду обставинам справи, порушення місцевим судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2016 року відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки воно є законним, ухваленим після повного та всебічного вивчення всіх обставин справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, пояснення ОСОБА_3 та його представника, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п.п. 3,4 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 грудня 2003 року до 12 листопада 2013 року.

29 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ВАТ (нині - ПАТ) «Укртраснафта» було укладено договір № 3062-8/034-00 про безвідсоткову позику, за яким позикодавець надав позичальнику позику 250000 грн. з метою покращення житлових умов позичальника, строком на двадцять років. Кошти за позикою були перераховані 12 лютого 2008 року на рахунок позичальника, відкритого в АКБ «Індустріалбанк».

01 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 5932, за яким ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_6 вказану квартиру.

Згідно договору купівлі-продажу квартири ціна (вартість) квартири між сторонами договору була визначена у розмірі 251 369 грн.

Право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності 09 квітня 2008 року згідно рішення реєстратора КП «Кременчуцьке МБТІ» від цього ж числа, номер запису: 56 в книзі: 5.

24 червня 2008 року між ВАТ «Укртранснафта» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3, як іпотекодавець, передав в іпотеку ВАТ «Укртранснафта», як іпотекодержателю, спірну квартиру у забезпечення виконання зобовязань за договором безвідсоткової позики № 3062-8034-00 від 29 грудня 2007 року.

Як вбачається із інформації ПАТ «Укртранснафта» ОСОБА_3 почав погашення позики в березні 2008 року шляхом утримання із заробітної плати. За період з 01.03.2008 року по 31.03.2016 року працівником було погашено позику в сумі 69374, 56 грн. За вищезазначений період, згідно «Положення «Про порядок надання цільових безвідсоткових позик працівникам ВАТ «Укртранснафта» підприємство погасило (пільгове погашення) 93130 грн. На суму пільгового погашення за рахунок підприємства ОСОБА_3 сплачено податок з доходів фізичних осіб в сумі 16434, 70 грн. Станом на 01.04.2016 року залишок довгострокової позики, що належить до погашення ОСОБА_3 становить 87495, 44 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги сторін, місцевий суд виходив з того, що спірна квартира була набута подружжям під час шлюбу за кошти отримані ОСОБА_3 у позику та частково за кошти ОСОБА_2 (35682, 73 грн.), а тому припинив право спільної сумісної власності на квартиру № 102 у будинку № 5 у кварталі № 297 у м. Кременчуці та визнав за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності відповідно на 1/7 частину та 6/7 частин цієї квартири.

ОСОБА_4, колегія суддів, з таким висновком суду погодитись не може, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У Постанові Верховного Суду України 25 листопада 2015 року (справа № 6-2333цс15), викладена правова позиці, відповідно до якої, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За правилами ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Тобто, судом встановлюються обставини по цивільній справі, виходячи із тих доказів, які надані сторонами.

Аналізуючи матеріали справи колегія суддів приходить до переконання, що позивачем не надано суду доказів, що спірна квартира придбана саме за кошти отримані згідно договору № 3062-8/034-00 про безвідсоткову позику від 29 грудня 2007 року.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу, він був укладений саме 01 квітня 2008 року та не тривав два дні 01 квітня 2008 року та 02 квітня 2008 року.

В п.3 договору зазначено, що ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_6 вартість квартири в сумі 251369 грн. на момент підписання договору, а не частково, як стверджує ОСОБА_3, в день укладення договору 01 квітня 2008 року та 02 квітня 2008 року, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_6 на договорі. Справжність свого підпису на вказаному договорі ОСОБА_6 підтвердив у судовому засідання суду першої інстанції, що підтверджується технічним записом судового засідання від 25 травня 2016 року.

Пункт 3 договору недійсним не визнавався, доводів нікчемності договору в частині цього пункту суду не наведено.

Згідно даних АКБ «Індустріалбанк» (роздруківка руху коштів) кошти по безвідсотковій позиці, згідно договору № 3062-8/034-00, були перераховані ОСОБА_3 на картковий рахунок 12 лютого 2008 року у сумі 250000 грн. В день укладення договору 1 квітня 2008 року із карткового рахунку ОСОБА_3 було знято лише 7 748, 77 грн., а інша сума коштів із карткового рахунку була знята після укладення договору купівлі-продажу квартири, зокрема, 2 квітня 2008 року було знято 227000 грн.

При цьому, із звукозапису вбачається, що свідчення ОСОБА_6 щодо часу проведення розрахунку за квартиру є суперечливими та не можуть бути взяті до уваги, оскільки ОСОБА_6 не памятає якими частинами передавались гроші, заявлена ним сума не співпадає із вартістю квартири, зазначеною у договорі, також свідок зазначав, що обставини щодо сторін присутніх під час підписання договору та щодо передачі самих коштів для нього були не суттєвими, а тому він чітко їх згадати не може.

Окрім того, сам ОСОБА_3 під час розгляду справи у суді першої інстанції не заперечував той факт, що частину коштів на придбання квартири надавала його колишня дружина ОСОБА_2

Також колегія суддів звертає увагу, що згідно частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Із матеріалів справи вбачається, що безвідсоткова позика одержана ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_2 надана для покращення житлових умов (договір від 29 грудня 2007 року), а перед укладенням договору ОСОБА_2 надала позикодавцю заяву, у якій надала згоду на погашення наданої чоловікові позики із сукупного доходу сімї.

Відтак, незважаючи на те, що доводи ОСОБА_3 про придбання квартири АДРЕСА_2 за кошти отримані згідно договору № 3062-8/034-00 про безвідсоткову позику від 29 грудня 2007 року не підтверджуються матеріалами справи, вказані кошти також є спільною сумісною власністю подружжя.

Однак, оскільки по даній справі не ставиться вимога щодо розподілу іншого майна подружжя, в тому числі, розподілу зобовязань за договорами, колегія суддів, позбавлена можливості розглядати вимоги, які не заявлялися сторонами.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається наявність всіх підстав для висновку, що квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя виходячи із таких критеріїв.

Квартира придбана під час шлюбу за кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя, що підтверджується, зокрема, заявою ОСОБА_2 наданої нотаріусу при укладенні договору купівлі-продажу вищевказаної квартири, у якій остання підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання квартири є спільною сумісною власністю.

Метою придбання спірної квартири було отримання її у спільну сумісну власність, про що також вказано у заяві ОСОБА_2 нотаріусу при дачі згоди на придбання квартири ОСОБА_3

Укладаючи договір купівлі-продажу, за наявності згоди вищевказаного змісту, ОСОБА_3, тим самим погоджувався, що кошти за які придбана квартира є спільною сумісною власністю, а квартира придбана як спільна сумісна власність подружжя.

Таким чином, із урахуванням викладеного та за відсутності доказів, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 за його особисті кошти, колегія суддів приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно із ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Як передбачено ч. 1 ст. 71 СК України майно що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Однак, оскільки між сторонами мається спір щодо належності майна до спільної сумісної власності та розміру ідеальних часток, вони не позбавлені можливості звернутися у суд із позовом про визнання права власності на ідеальну частку у спірній квартирі без виділення в натурі.

При визначенні розміру часток та визнання права власності на частку у спільному майні колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіки є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, за загальним правилом у разі визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності подружжя їх частки вважаються рівними.

Оскільки квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя, підстави відступу від рівності часток відсутні, колегія суддів вважає за можливе визнати по 1/2 її частині за кожним.

При цьому, спільна сумісна власність припиняється, оскільки у сторін виникає право спільної часткової власності, у якій визначені ідеальні частки.

З наведених підстав, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов ОСОБА_2 слід задовольнити повністю, а позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково, зокрема, припинити право спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру, визнавши право власності по 1/2 її частині за кожним.

Відповідно до ч.5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, вирішуючи питання розподілу судових витрат, необхідно виходити з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.1 ст. 88 цього Кодексу стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У п.48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року за № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» викладено позицію, згідно якої витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно висновків судової будівельно-технічної експертизи за № П-63 від 02 червня 2016 року ринкова вартість спірної квартири №102 у будинку № 5 у кварталі № 297 у м. Кременчуці Полтавської області станом на день подання позову (22 грудня 2015 року) становила 424903 грн.

Тобто, з урахуванням рівності часток сторін у праві власності на квартиру (по 1/2 частині кожному), судовий збір, який підлягає сплаті за розгляд справи у суді першої інстанції становить 2124, 51 грн. з кожного. (1% від 424903 /2)

Згідно п. 1.9 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином, при поданні апеляційної скарги ОСОБА_2 повинно було бути сплачено 2336, 96 грн. (110% від 2124, 51 грн.).

Відтак, враховуючи сплачений сторонами судовий збір при поданні позовних заяв, апеляційної скарги ОСОБА_2, а також пропорційність та обсяг задоволених позовних вимог кожного, а також задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 необхідно:

- з ОСОБА_3 стягнути на користь ОСОБА_2 1500, 45 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 1382, 53 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги, а всього 2882, 98 грн.

з ОСОБА_2 стягнути на користь ОСОБА_3 2124, 51 грн. судового збору за подання позовної заяви;

з ОСОБА_3 стягнути з на користь держави 624, 06 грн. судового збору недоплаченого ОСОБА_2 при поданні позовної заяви та 954, 43 грн. судового збору недоплаченого ОСОБА_2 при поданні апеляційної скарги, а всього 1578, 49 грн.

Що стосується повернення ОСОБА_3 витрат сплаченої вартості проведеної судової будівельно-технічної експертизи, слід зазначити, що висновок даної експертизи не приймався до уваги під час розгляду справи в якості обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3, оскільки суд виходить із рівності часток спільної сумісної власності подружжя, а тому такі витрати відшкодуванню не підлягають.

Також не підлягають відшкодуванню ОСОБА_3 кошти у повернення сплаченої вартості юридичної допомоги в розмірі 500 грн., оскільки всупереч ст.ст. 79, 84, 88 ЦПК України та з врахуванням правової позиції, викладеної у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року за № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» не було надано розрахунок обчислення такої вартості юридичної допомоги.

Керуючись ст. 303, п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя задовольнити.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності на квартиру, визнання права спільної часткової власності на квартиру задовольнити частково.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на квартиру № 102 у будинку № 5 у кварталі № 297 у м. Кременчуці Полтавської області.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири № 102 у будинку № 5 у кварталі № 297 у м. Кременчуці Полтавської області.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири № 102 у будинку № 5 у кварталі № 297 у м. Кременчуці Полтавської області.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1500, 45 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 1382 грн. 53 коп. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги, а всього 2882 грн. 98 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2124, 51 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 624 грн. 06 коп. судового збору недоплаченого ОСОБА_2 при поданні позовної заяви та 954 грн. 43 коп. судового збору недоплаченого ОСОБА_2 при поданні апеляційної скарги, а всього 1578 грн. 49 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: О.І. Обідіна

ОСОБА_7