Ухвала суду № 59970483, 22.08.2016, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 127/14015/15-ц Провадження № 22-ц/772/2401/2016Головуючий в суді першої інстанції Прокопчук А. В.Категорія 39Доповідач Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої: Копаничук С.Г.

Суддів: Панасюка О.С., Оніщука В.В.

при секретарі: Маркевич Я.С.

за участю представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 ,його представника адвоката Усова Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду від 15 червня 2016 року ,-

В с т а н о в и л а :

В червні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, складеного на користь останнього їх матір'ю ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року .Зазначив,що . після її смерті відкрилась спадщина на частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Подавши заяву про прийняття спадщини, він отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що 13.08.2012 року ОСОБА_6 заповіла все своє майно його братові ОСОБА_3 Посилаючись на те,що його мати страждала на психічне захворювання, перебувала на обліку у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім.О.І.Ющенка і в момент складення заповіту 13.08.2012 року не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними,на підставі ст.ст.225 ч. 1 , 1257 ч. 2 ЦК України просив визнати заповіт недійсним.

Рішенням Вінницького міського суду від 15.06.2016 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначене рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов. Зазначив, що суд допустив невідповідність висновків обставинам справи, безпідставно взяв до уваги лише покази свідків з боку відповідача, які є його близькими друзями і зацікавленими. Крім того, покази даних свідків є суперечливими, не узгоджуються з матеріалами справи, зокрема, з висновком судово-психіатричної експертизи №4 від 17.03.2016 року, в якому встановлено факти погіршення пам'яті ОСОБА_6, зниження інтелекту, відмова від спілкування, посилення проявів психічного захворювання та необхідності постійного стороннього догляду.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно ч. 3 с. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ст.236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України, визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до роз'яснень п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила ст. 225 ЦК України, поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6, після смерті якої з заявами про прийняття спадщини звернулися сини - сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Згідно заповіту від 13.08.2012 року ,посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької держнотконтори ОСОБА_7, ОСОБА_6, заповіла усе своє майно сину ОСОБА_3 У зв'язку з похилим віком та хворобою на її особисте прохання та за її дорученням ,після прочитання заповіту в присутності свідків ,останній було підписано іншою особою .

Раніше ,17.11.2011 року ОСОБА_6 надавала письмову нотаріальну згоду на дарування чоловіком житлового будинку ОСОБА_3, в ході вчинення якої нотаріусом також встановлювалась її дієздатність .

Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №4 від 17.03.2016 року, проведеної судово-психіатричною експертною комісією Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім.О.І.Ющенка , ОСОБА_6 під час складання заповіту від 13.08.2012 року страждала на хронічне душевне захворювання у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного (нейроінфекція, судинного) ґенезу, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові ,давши всебічну оцінку наданим доказам з позицій їх належності, допустимості ,достовірності , взаємозв'язку між собою, суд виходив з того, що при складенні заповіту на користь відповідача , волевиявлення ОСОБА_6 було вільним і відповідало її внутрішній волі, оскільки надані докази не свідчать про те, що в момент складення заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними. Наданий же висновок посмертної судової психіатричної експертизи не був взятий судом до уваги та оцінений критично внаслідок його недостатньої обгрунтованості та суперечливості іншим доказам у справі .

Колегія суддів вважає такий висновок суду вірним, виходячи з наступного.

Частиною 6 ст. 147 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу, яка передбачає, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Виходячи зі змісту ст.225 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним у випадку, коли особа у момент вчинення правочину перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо) .

Оскільки у ч. 1 ст. 225 ЦК ( 435-15 ) вживається термін "момент" вчинення правочину, то в разі призначення психіатричної експертизи слід ставити перед експертом запитання стосовно конкретно визначеного відрізку часу, оскільки протягом дня психічний стан особи може змінюватись.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, висновки якого є обов'язковими для судів, висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Ухвалою суду експертам було поставлено питання щодо психічного стану ОСОБА_6 саме на час складання заповіту.

Отже, висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи саме в момент вчинення правочину.

Предметом посмертної судово -прихіатричної експертизи є ретроспективна оцінка психічного стану особи стосовно вчинених нею юридично значущих дій на момент їх вчинення. , яка здійснюється на підставі аналізу проявів психопатологічних розладів, психологічних та соціально-побутових характеристик. Тому саме цей відрізок часу має бути підданий особливо прискіпливому аналізові. При цьому аргументи щодо психологічного критерію обов'язково слід викладати окремо і саме відповідно до зазначеного відрізку часу.

Відповідно до п.п.33-35 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України 08.10.2001 N 397, досліджувальна частина акта експертизи повинна містити факти, які отримані при дослідженні поданих на експертизу об'єктів, що стосуються психічного стану особи, у різні періоди часу та їх пояснення, а мотивувальна частина - обґрунтоване пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об'єктів експертизи. Висновок експертизи повинен бути обґрунтованим і містити відповіді на поставлені перед ним питання у межах його компетенції, мати конкретний характер.

Крім того, аналіз обґрунтованості експертних висновків повинен проводитися з урахуванням: 1) обсягу матеріалів, на яких проводилась експертиза; 2) узгодженості та суперечливості даних щодо психічного стану підекспертного на період, що цікавить суд; 3) неупередженого, критичного ставлення експертів до певних фактів з матеріалів справи; 4) додержання принципів презумпції психічного здоров'я та трактування суперечливостей на користь психічного здоров'я підекспертного; 5) відповідності експертних діагнозів і висновків клінічним формам і проявам існуючих психічних захворювань та закономірностям їх перебігу; 6) логічності, обґрунтованості і доказовості відомостей, наведених у акті СПЕ як самостійному, завершеному процесуальному документі, що є джерелом доказів..

Однак , висновок посмертної експертизи про такий стан особи на час вчинення правочину, є необгрунтованим ,не узгоджується з дослідницькою частиною і суперечить їй.

Так , з проаналізованих експертами матеріалів справи ,даних меддокументації вбачається, що протягом 1983-2007 років ОСОБА_6 страждала на симптоматичну епілепсію з судомними нападами;розлади особистості та поведінки у вигляді психоорганічного сидрому та поліморфних судомних нападів внаслідок нейроінфекції, проходила лікування та перебувала на обліку у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім. акад. Ющенка до 2007 року. Востаннє проходила стаціонарне лікування у 2002 році, у 1989 році їй встановлювалась 2 група інвалідності з приводу зазначеного психічного захворювання.

За увесь час знаходження на обліку та лікування лікарями -психіатрами відмічалось перебування її ,поза межами нападів, в ясній свідомості ,зі збереженням критики, не відмічалась продуктивна психопатологічна симптоматика (маячення, галюцинацій). Останній раз перед укладенням заповіту ,вона зверталась до лікаря психіатра зі скаргами на малі судомні напади, які виникають 1 раз на 2-5 днів , 18.12.2006 року і їй був встановлений діагноз -поліморфні судомні напади на тлі нейроінфекції. В 2007 році ОСОБА_6 була знята з диспансерного обліку .

Крім того ,за життя їй ніколи не встановлювався діагноз деменція(слабоумство) і вона не визнавалась недієздатною чи обмежено дієздатною.

Навпаки, матеріали справи та висновок експертизи містять дані про те, що вона в період часу з 2007 року та по січень 2014 року не зверталась за медичною допомогою до лікарів психіатрів за місцем проживання чи в спеціалізовану лікувальну установу, зокрема, до Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. акад. Ющенка.

Вказівка у акті посмертної судово-психіатричної експертизи з посиланням на амбулаторну картку на те, що вона була знята помилково в 2007 році з диспансерного обліку , лише підтверджує факт відсутності її звернень до профільних лікарів у період з 2007 - 2014 роки з приводу проявів, загострення чи лікування захворювання.

Медична документація про її фактичний психічний стан в період з 2007 року по січень 2014 року , відсутня .

Будь-які дані з приводу звернення ОСОБА_6 у цей період до психіатрів за меддопомогою чи лікування за цей період експертами не досліджувались, діагнози про наявність у неї психічного захворювання у вигляді деменції за життя не встановлювались.

При зверненні до лікарів за медичною допомогою 17.01.2014 року було встановлено, що вона близько 25 років страждає на епілепсію ,знаходиться на обліку в психоневрологічному диспансері, перебуває в ясній свідомості. Встановлено діагноз епілепсія, стан після нападу судом з рекомендацією звернутись до сімейного лікаря. Причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року стала хронічна серцево-судинна недостатність, атеросклеротична хвороба серця.(а.с.241)

Таким чином, об'єктивні медичні дані про психічний стан ОСОБА_6 ,що свідчили б про наявність у неї саме на час складання заповіту хронічного душевного захворювання у вигляді деменції (безумства) , відсутні .

Крім того, наявність в анамнезі психічного захворювання у спадкодавця у певний проміжок часу не може достовірно свідчити про відсутність у нього розуміння значення своїх дій в конкретний день і час вчинення правочину,свідками якого були нотаріус,інші особи,присутні при його вчиненні.

Заповіт, посвідчений нотаріусом , був вчинений при свідках, підписаний іншою особою через похилий вік та хворобу ОСОБА_6

Не підтверджують наявність у ОСОБА_6 психічних проявів, недоречностей в поведінці, спілкуванні ,зокрема і на час правочину ,допитані судом свідки: молодша медична сестра Вінницької обласної психіатричної лікарні ім. акад. Ющенка - ОСОБА_8, тітка сторін по справі - ОСОБА_9, свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 ,ОСОБА_12.Останні зокрема свідчили про те, що під час вчинення заповіту ОСОБА_6 була при повному розумі, висловила волю скласти заповіт на сина ОСОБА_13, який щоденно її доглядав ,недоречностей в її поведінці чи мові не спостерігалось, вона по суті відповідала на запитання нотаріуса. В їх присутності вона висловила бажання скласти заповіт в присутності свідків ,щоб потім не виникало сумнівів в її психічному стані та бажання скасувати заповіт.

Особливості самої угоди, її логічність , а саме те,що особа ,проживаючи сама, здійснила заповіт на ім'я сина, який здійснював постійний догляд та допомогу їй, не свідчать про відсутність у неї мотивованості, розуміння змісту і можливих наслідків своїх юридичних дій.

Отже, експерти вперше посмертно встановили діагноз «деменція» та здійснили висновок про неспроможність ОСОБА_6 саме на час складення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними за відсутності об'єктивних даних про дійсний психічний стан останньої на час вчинення заповіту .

Оцінюючи висновок експертизи у якості доказу ,суд вірно звернув увагу на характер психічного захворювання ОСОБА_6 та його прояви ,на періоди, протягом яких ОСОБА_6 добровільно проходила лікування ; на дати її останнього перебування у лікарні та зняття з обліку, правильно врахував відсутність її звернень за меддопомогою та медичної документації в періодз 2006 року по січень 2014 року ( в тому числі і у період коли вчинювався правочин),а також відсутність у неї за життя встановленого діанозу хронічного душевного захворювання у вигляді деменції.

Суд вірно оцінив покази свідків,що допитувались у справі про психічний стан ОСОБА_6 ,в тому числі під час посвідчення заповіту,а також не взяв до уваги покази свідків з боку позивача,які є його є близькими родичами, .оскільки їх покази суттєво суперечили анамнезу хвороби та показам інших свідків ,як суд розцінив як правдиві.

Аналізуючи експертний висновок, колегія суддів вважає,що в зв'язку з неповнотою інформації і недостатністю даних медичної документації саме за запитуваний період , з суперечливістю відомостей стосовно психічного стану підекспертної без логічного роз'яснення таких суперечностей у мотивувальній частині висновку,з врахуванням невідображення встановлення часу виявлення ознак зазначеної у висновку психічної хвороби у вигляді деменції, початку погіршення психічного стану, особливостей динаміки, глибини і виразності патологічних проявів у період вчиненя правочину,тобто обгрунтованих пояснень даних про психічний стан особи на час його вчинення ,висновок не відповідає вимогам обгрунтованості процесуального документу, який є джерелом доказів у суді.

За таких обставин висновок посмертної експертизи про нездатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними на час правочину ,здійснений за відсутності необхідних об'єктивних даних про психічний стан ОСОБА_6 у цей час ,є необґрунтованим, ґрунтується на припущеннях та не може бути допустимим доказом ,а тому суд вірно оцінив його у сукупності з іншими матеріалами справи і не взяв його до уваги.

Суд вірно оцінив докази у справі у їх сукупності та взаємозв'язку ,правильно оцінив висновок посмертної судово-психіатричної експертизи , його обґрунтованість ,дані на яких він ґрунтувався та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Тому доводи апеляційної скарги позивача щодо неврахування судом висновку зазначеної експертизи при вирішенні справи- безпідставні.

Доводи апеляційної скарги про незаконність рішення через нез'ясування судом обставин ,що стосуються порядку вчинення нотаріусом правочину виходять за межі підстав заявленого позову, а тому не можуть братись апеляційним судом до уваги, оскільки суд , в силу ст.11 ЦПК України , розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог (підстав позову) та на підставі наданих доказів. Інші доводи скарги також правильні висновки суду не спростовують.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а тому на підставі ст. 308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.307, 308, 314, 315 ЦПК України ,-

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригінало: