Ухвала суду № 59960639, 26.08.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4193/16

УХВАЛА

26 серпня 2016 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Єфіменко К.С., розглянувши клопотання про забезпечення позовних вимог у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеської області про визнання дій Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеської області незаконними в частині проведення позапланових перевірок за адресою: АДРЕСА_1, визнати протипраним та скасувати направлення №1039 від 08.06.2016 року для проведення позапланової перевірки за адресою: АДРЕСА_1,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеської області про визнання дій Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеської області незаконними в частині проведення позапланових перевірок за адресою: АДРЕСА_1, визнати протипраним та скасувати направлення №1039 від 08.06.2016 року для проведення позапланової перевірки за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою суду від 26.08.2016 року було відкрито провадження у справі.

Разом із позовною заявою представником позивача було подано клопотання про забезпечення позовних вимог шляхом заборони Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області проводити перевірки за адресою: АДРЕСА_1 до винесення судом рішення по справі.

Розглянувши вказане клопотання, вважаю, що клопотання про забезпечення позовних вимог відповідає вимогам ч.1 ст.117 КАС України, а тому підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В позовній заяві по справі та клопотанні про забезпечення позовних вимог обґрунтована необхідність забезпечення позовних вимог шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії на час розгляду справи, так як відповідач на підставі оскаржуваного направлення на проведення перевірки №1039 від 08.06.2016 року намагається щомісячно проводити на об'єкті, який належить позивачу на праві власності, позапланові перевірки дотримання ним вимог містобудівного законодавства, державних будівельних норм і правил, що порушує права позивача, а це може свідчити про зловживання відповідача та обмежити позивача у реалізації його права власності.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що зловживання посадовими особами відповідача з реалізацією права державного органу на проведення позапланових перевірок на час розгляду справи може завдати шкоди гарантованому державою України праву власності позивача на земельну ділянку виходячи з наступного.

Позивач є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом про право власності на землю.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (надалі -Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним та пропорційним.

За таких обставин, суд повинен констатувати те, що обмеження права позивача на землю (права на майно) може бути здійснено державним органом, як представником держави Україна, з порушенням принципу пропорційності інтересів органу державного контролю та обмеження прав особи на майно, що може розцінюватись як порушення гарантій для позивача, передбачених ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст.7 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст.3 Конституції України та ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.117 КАС України, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

З аналізу ст.117 КАС України можна зробити висновок, що метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення по справі. Відповідно до положення ч.4 ст.117 КАС України адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

З метою запобігання таких порушень, які можуть призвести до настання негативних наслідків для держави Україна за порушення прав власності позивача, гарантованих йому ст.1 Першого протоколу до Конвенції, у вигляді визнання такого втручання протиправним та стягнення відповідних компенсацій, суд вважає за необхідне заборонити відповідачу проводити перевірки (планові та позапланові) за адресою земельної ділянки, що належить позивачу: АДРЕСА_1 до прийняття судом рішення по справі.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.117,118 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Клопотання представника позивача від 23.08.2016 року про забезпечення позовних вимог задовольнити.

Заборонити Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області проводити перевірки на земельній ділянці, що належить на праві власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 до винесення судом рішення по справі.

Ухвала про забезпечення позовних вимог підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня отримання ухвали, але оскарження не зупиняє негайного виконання ухвали та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Єфіменко К.С.