Ухвала суду № 59960292, 23.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/10831/2016 Головуючий в 1 інстанції - Арапіна Н.Є.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Рубан С.М., Іванченка М.М.

при секретарі Мившук В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року в справі за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_3, Споживчий кооператив «Перспектива» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 20 квітня 2011 року в справі за позовом Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, Споживчий кооператив «Перспектива» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

Заявник ОСОБА_2, через свого представника звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 20 квітня 2011 року в справі за позовом Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, Споживчий кооператив «Перспектива» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заяву обґрунтовував тим, що 20 квітня 2011 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків було розглянуто справу і прийнято рішення по справі № 396/11. відповідно до якого задоволено частково позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» та вирішено стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, Споживчого кооперативу «Перспектива» заборгованість в розмірі 324 431,40 грн., третейський збір в розмірі 3 622.39 грн. Дане рішення заявник вважає незаконним та необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в квітні 2011 року третейському суду було заборонено розглядати спори про захист прав споживачів. У зв'язку з цим заявник просив скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 396/1 1 від 20 квітня 2011 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17.06.2016 року заяву ОСОБА_2 за участю заінтересованих осіб Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_3, Споживчого кооперативу «Перспектива» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 396/11 від 20 квітня 2011 року задоволено частково.

Рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 396/11 від 20 квітня 2011 року за позовом Публічного акціонерного банку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Споживчого кооперативу «Перспектива» про стягнення боргу (м. Київ, третейський суддя Мамченко Ю.В.) скасовано в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 91 (дев'яносто одна) грн. 87 коп.

В іншій частині вимог відмовлено.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати, постановити нову ухвалу, якою скасувати рішення третейського суду та закрити провадження у справі. В скарзі посилався на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права. Висновок суду про те, що поручитель ОСОБА_2 не є споживачем банківських послуг відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», а тому положення даного закону не поширюється на правовідносини, які виникли між банком та поручителем є помилковим, так як поручитель є солідарним, боржником перед кредитором і несе відповідальність перед банком в тому ж обсязі, що і боржник.

До апеляційного суду заявник не з'явився.

Представник банку доводи апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги банку до боржника за споживчим кредитом, в квітні 2011 року не могли розглядатись третейським судом, проте заборона на розгляд спорів третейськими судами між банками та поручителями відсутня.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі, оскільки суд неповно з'ясував всі обставини справи, як наслідок, постановив ухвалу з порушенням норм матеріального та процесуального права виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 07 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником всіх прав та обов'язків, якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 834/18-27/35/8-75 (а.с.1 1-14. 15, 16).

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено Договір поруки № 834/19-27/35/8-79 від 07 березня 2008 року (а.с. 1 7).

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та Споживчим кооперативом «Перспектива» укладено договір поруки № 834/19-27/35/8-78 від 07 березня 2008 року.

Між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладена третейська угода, яка викладена у вигляді третейського застереження, передбаченого у п.6.2 Кредитного договору, відповідно до якого сторони погодили, що «всі вимоги, які виникають при виконанні кредитного договору або у зв'язку з ним. або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди. При цьому сторони Договору підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Асоціації українських банків та добре розуміють положення цього регламенту».

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 396/11 від 20 квітня 2011 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» з ОСОБА_3, ОСОБА_2 та Споживчого кооперативу «Перспектива» стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 324 431,40 грн. та третейський збір її розмірі З 622,39 грн. (м. Київ, третейський суддя Мамченко Ю.В.).

Звертаючись з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 396/11 від 20 квітня 2011 року, заявником зазначено, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701 - IV «Про третейські суди», справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку, не підлягають розгляду третейськими судами.

Крім того, в заяві про скасування рішення третейського суду містились доводи щодо неповідомлення сторін про третейський розгляд.

Так, одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Особливості регулювання відносин між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, механізм їх захисту та основи державної політики у сфері захисту прав споживачів визначені в Законі України «Про захист прав споживачів».

Згідно з положеннями п.22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у тому числі й у фінансовій галузі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною 1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб'єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Перелік підстав для скасування рішення третейського суду викладено у ст. 389-5 ЦПК України, де, зокрема, в п.1 ч.2 вказано, що рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-856 цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-64 цс15, від 11 листопада 2015 року у справі №6-1716 цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-187 цс15, яка згідно ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення третейського суду було ухвалене після внесення змін до Закону України «Про третейські суди» враховуючи те, що кредитний договір був укладений зі споживачем банківських послуг, предметом спору були правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту, а тому спір не був підвідомчій третейському суду відповідно до закону.

Також колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції жодним чином не оцінено доводи представника заявника, про те що рішення Третейського суду винесено у відсутність поручителя - ОСОБА_2, який не повідомлявся про розгляд справи в третейському суді, що є самостійною підставою для скасування рішення третейського суду.

Ухвала суду в даній справі за відсутності мотивів через які суд відхиляє доводи заявника з цього приводу не відповідає вимогам ч. 3 ст. 210 ЦПК України.

Також скасовуючи рішення в частині боржника, суд не звернув увагу, що заява була подана лише в інтересах поручителя.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що скасування рішення третейського суду в частині лише одного із солідарних боржників, може призвести до різного обсягу відповідальності (суми боргу) в майбутньому, оскільки може скластися ситуація, що з основного боржника та поручителя (поручителів) буде стягнута різна сума боргу за одним і тим же кредитним договором за один і той же період.

Таким чином, з огляду на те, що районний суд порушив порядок розгляду заяви, порушив норми процесуального права, у відповідності з вимогами п. 3 ст. 312 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року скасувати, а заяву про скасування рішення третейського суду повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Головуючий Судді: