Ухвала суду № 59960288, 23.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/10028/2016 Головуючий в 1 інстанції - Борденюк В.В.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2016 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Мившук В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним кредитного договору, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, через свого представника звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору та просив:

- визнати недійсним кредитний договір про надання споживчого кредиту від 23 січня 2008 року № 11287064000, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк».

визнати недійсними договори поруки,та іпотеки, укладені в забезпечення виконання кредитного договору.

В обґрунтування позову представник посилався на те, що кредитний договір укладений з порушенням вимог ст.ст. 18,19 закону України «»Про захист прав споживачів», «Про банки і банківську діяльність», умови договору є несправедливими. Позивач не був повідомлений про сукупну вартість кредиту, а також про те, що валютні ризики буде нести він. При цьому відповідач порушив постанову Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, внаслідок чого позбавив позивача інформації необхідної для здійснення свідомого вибору кредиту.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В скарзі вказував на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так в скарзі зазначено, що Закон України «Про захист прав споживачів підлягає застосуванню до спірних правовідносин відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року. Суд безпідставно не застосував положення ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та не врахував, що з боку відповідача мала місце нечесна підприємницька практика. Жодний документ в справі не підтверджує, що відповідач виконав вимоги передбачені п.3.8. Правил.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримав.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено і це вбачається із матеріалів справи, що 23 січня 2008 року між сторонами по справі був укладений кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11287064000, відповідно до якого позивачу були надані кредитні кошти в сумі 90 000 доларів США.

В цей же день з метою забезпечення виконання умов вказаного договору між відповідачем та ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були укладені договори поруки. Також між сторонами 23 січня 2008 року був укладений договір іпотеки з яким позивач передав в іпотеку АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що під час укладення кредитного договору, не було допущено порушень вимог закону України «Про захист прав споживачів», та Постанови Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, які є підставою для визнання правочину недійсним. Також судом не було встановлено підстав для визнання недійсними договорів іпотеки та поруки.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів прийшла до висновку, що вказані обставини, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновок суду про відсутність підстав для визнання кредитного договору, договорів поруки та договору іпотеки недійсними, відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

У ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 4 ст.11 Закону України «Про Захист прав споживачів встановлюється, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначається:

1)сума кредиту;

2)детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3)дата видачі кредиту та інші умови надання кредиту;

4)право дострокового повернення кредиту;

5)річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови визначені законодавством;

Відповідно до положень п.п.2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007року за №168, також вбачається, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Згідно з п. п. 3.7., 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених цією ж Постановою НБУ №№168,якщо умовами кредитного договору передбачено, або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач;надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Як вбачається зі змісту кредитного договору, а саме : п.п. 1.3.1-1.6 банк повідомив позивача про розмір процентів за користування кредитом, порядок їх нарахування та суму, яку споживач щомісячно зобов'язаний сплачувати за кредитом.

Сторонами по справі був підписаний графік погашення заборгованості (а.с.87-91), в якому чітко розписані суми відсотків та тіла кредиту, які відповідач зобов'язаний сплачувати щомісячно до січня 2018 року. При цьому з графіка чітко вбачається, що суми, які повинен вносити боржник визначені в доларах США, а не в іншій валюті, також зазначена дата внесення конкретних сум. Таким чином з вказаного графіку зрозуміло, що боржник повинен внести суму зазначену в графіку, в еквіваленті до долара США по курсу на дату визначену для оплати в цьому графіку. Оскільки зміна курсу гривні до долара США є загально відомим фактом. Позивач, укладаючи договір на таких умовах, та беручи на себе зобов'язання погашати кредит в сумах, визначених в доларах США розумів, що валютні ризики матиме нести він, а не банк, який надав йому кредит в іноземній валюті.

Тобто доводи позивача про те, що споживач не був повідомлений про загальну сукупну вартість кредитування, та валютні ризики спростовуються змістом укладеного договору та графіком погашення заборгованості.

Також позивач був повідомлений про вартість інших сукупних послуг, які він зобов'язаний був сплатити, при укладенні кредитного договору .

Таким чином, відповідач по справі, виконав вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови НБУ № 168, та попередив позивача про всі можливі ризики.

Обставини на які посилається позивач, як на підстави для задоволення апеляційної скарги, зокрема щодо неправильного застосування норм матеріального права, порушення відповідачем під час укладення договору вимог ст.ст. 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», - не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Позивачем суду не надано доказів, що під час укладання кредитного договору, до нього були включені несправедливі умови, з якими позивач не мав реальної можливості ознайомитись перед укладенням договору.

Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: