Ухвала суду № 59960176, 09.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Чобіток А.О., Немировської О.В.,

при секретарі Заліській Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, заінтересована особа: ОСОБА_1, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2016 року ПАТ «Фідобанк» звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області, заінтересована особа: ОСОБА_1, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Свої вимоги обґрунтував тим, що у Відділі примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області перебував виконавчий лист, виданий на виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2011 по справі за заявою ПАТ «Ерсте Банк» про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду, яким було стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 1 073 4457, 10 доларів США, що станом на 27.09.2011 складає 8 559 317, 53 грн. та витрат, що пов'язано із вирішенням спору Третейським судом в розмірі 25 000 грн.

12.12.2011 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № 30542913.

15.05.2012 року державним виконавцем проведено опис майна боржника та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, про що складно акт опису й арешту майна серії ВП № 30542913/2.

Справа № 755/2939/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/11116/2016Головуючий у суді першої інстанції: Клочко І.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.27.08.2014 на адресу ПАТ «Фідобанк» надійшло повідомлення відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області про відмову ПАТ «Фідобанк» у видачі акту про реалізацію предмета іпотеки.

23.12.2014 відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись з діями державного виконавця, заявник просив поновити пропущений строк на оскарження відмови, визнати неправомірними дії головного державного виконавця щодо ухвалення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, та скасувати її, визнати неправомірними дії головного державного виконавця щодо відмови у видачі акту про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, та зобов'язати відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області видати представнику ПАТ «Фідобанк» затверджений акт про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року скаргу залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Фідобанк» Коваленко О.В. подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зазначав, що 27.08.2014 на адресу ПАТ «Фідобанк» надійшло повідомлення відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області про відмову ПАТ «Фідобанк» у видачі акту про реалізацію предмета іпотеки, з посиланням на те, що банком не здійснено перерахування грошових коштів у сумі 1 970 192, 65 грн. за придбану квартиру. За змістом повідомлення, в даному випадку рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не приймалося. Відповідний виконавчий напис не вчинявся, а отже продаж майна, який фактично відбувався в рамках виконання судового рішення про стягнення грошових коштів та здійснювався в порядку, визначеному для реалізації арештованого майна. Однак, не враховано того факту, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки має здійснюватися з урахуванням положень Закону, відповідно до яких, якщо покупцем є іпотекодержатель, то він зобов'язаний сплатити лише різницю між запропонованою ним ціною і розміром невиконаного основного зобов'язання.

Вказував, що банк як покупець, який є іпотекодержателем, запропонував ціну 2 315 150,00 грн. Розмір невиконаного основного зобов'язання боржника складає 8 584 317, 53 грн., тобто різниця фактично відсутня, у зв'язку з чим банк не повинен здійснювати оплату придбаного ним на прилюдних торгах предмета іпотеки.

Вважав, що питання повернення виконавчого документу не було розглянуто судом та не відображено в оскаржуваній ухвалі суду. При цьому, дії державного виконавця не відповідають вимогам ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилаючись на порушення органом ДВС прав банку при здійсненні виконавчих дій, просив ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити скаргу.

В судовому засіданні представник заявника просив апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, заслухавши пояснення представника заявника, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на виконанні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області знаходилося виконавче провадження №30542913 з примусового виконання виконавчого листа №6-5656/2011, виданого 25.11.2011 року Дніпровським районним судом м. Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 1 073 457,10 доларів США, що по курсу НБУ станом на 27.09.2011 року складало 8 559 317,53 грн., та 25 000 грн. витрат, пов'язаних з вирішенням спору Третейським судом при Ассоціації Українських банків, а всього 8 584 317,53 грн.

12.12.2011 державним виконавцем після закінчення строку на добровільне виконання рішення суду було розпочато примусове виконання рішення суду.

23.12.2014 Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Соловей О.О. повернуто виконавчий документ стягувачу у виконавчому провадженні № 30542913, з огляду на те, що за боржником на праві власності зареєстровано нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, а саме: квартира АДРЕСА_1.

Встановлено, що після опису, арешту та визначення вартості квартири за договором про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна №0414151 від 07.03.2014 вказана квартира передана на реалізацію до торгуючої організації - Філія 04 ПП «Нива - В.Ш.»

Відмовляючи в задоволені скарги, суд першої інстанції виходив з того, що продаж майна мав здійснюватися в загальному порядку, визначеному для реалізації арештованого майна, який не передбачає підстав для зарахування коштів, які переможець торгів має сплатити за придбане майно, за рахунок заборгованості боржника перед переможцем торгів, як стягувачем грошових коштів за виконавчим документом. Відтак, суд вважав, що державний виконавець діяв в межах і в спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30%. У разі не реалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50% початкової вартості майна. У разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. Майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Стягнення на заставне майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя та передбачене ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до чинного законодавства спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».

Приписами ст. 54, 63 вказаного Закону визначений порядок звернення стягнення на нерухоме майно, в тому числі яке предметом застави (іпотеки). При цьому ч. 8 ст. 54 Закону передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Процедура та механізм реалізації рухомого або нерухомого майна передбачені ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 27.10.1999 № 68/5 та Порядком реалізації арештованого майна від 15.07.1999 № 42/5.

Організація і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (предмета іпотеки) здійснюється Філією 04 ПП «Нива - В.Ш.» на підставі відповідного договору про надання зазначених послуг № 0414151 від 07.03.2014. Повідомлення фізичних або юридичних осіб про проведення прилюдних торгів покладається на спеціалізовану торгуючу організацію. Питання щодо подачі письмових заявок осіб, які хочуть взяти участь у прилюдних торгах також покладається на спеціалізовану торгуючу організацію.

Встановлено, що 07.07.2014 в приміщенні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області спеціалізованою торгуючою організацією проведено прилюдні торги з реалізації вищезазначеного майна, однак станом на поточну дату кошти в розрахунок за придбане майно до відділу не надходили.

Таким чином, всі дії з примусового виконання виконавчого провадження № 30542912 проведені державним виконавцем у відповідності до чинного законодавства України без будь-яких порушень прав сторін виконавчого провадження.

За уцінкою на 50 %, 07.07.2014 проведено прилюдні торги з реалізації вказаного майна, переможцем на яких є ПАТ «Фідобанк», та визначено, що переможець має внести на рахунок державної виконавчої служби кошти у розмірі 1 970 192, 65 грн. за придбане майно.

17.07.2014 до органу ДВС надійшла заява ПАТ «Фідобанк» щодо видачі акта про реалізацію предмета іпотеки, в якій зазначено, що ст. 45 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що будь-який учасник може бути покупцем предмета іпотеки, якщо він запропонує вищу ціну. Якщо покупцем є іпотекодержатель, він зобов'язаний сплатити різницю між запропонованою ним ціною і розміром невиконаного основного зобов'язання. Тобто законодавець в даному випадку визначив, що покупець - іпотекодавець зобов'язаний сплатити лише різницю між початковою вартістю майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом.

Відтак, на думку апелянта, різниця складає 0,00 грн., і саме таку суму мав визначити організатор прилюдних торгів в протоколі до перерахування на рахунок УДВС та послатися на ст. 45 Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів не погоджується з доводами представника банку, оскільки згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до вимог ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають застосуванню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Статтею 41 вказаного Закону передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Аналізуючи зміст положень Закону України «Про іпотеку», слід дійти висновку, що визначений розділом V цього Закону порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотек, який включає в себе звернення стягнення на предмет іпотеки, здійснення його продажу, та проведення розрахунків, застосовується виключно у разі, якщо звернення відбувається за відповідним рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчим написом нотаріуса, або за договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В той же час, вказане рішення жодним уповноваженим органом не приймалося.

Отже, продаж майна, який фактично відбувався в рамках виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, мав здійснюватися в загальному порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» для реалізації арештованого майна, який не передбачає підстав для зарахування коштів, які переможець торгів має сплатити за придбане майно, за рахунок заборгованості боржника перед переможцем торгів, як стягувачем грошових коштів за виконавчим документом.

Враховуючи наведене, за відсутністю підстав для застосування до процедури реалізації майна відповідних положень розділу V Закону України «Про іпотеку», посилання ПАТ «Фідобанк» на ст. 45 вказаного Закону є безпідставним, що виключає ґрунтовність доводів, викладених у поданій заяві.

Крім того, слід зазначити, що переможцем прилюдних торгів не внесена сума коштів в розрахунок за придбане майно, виходячи з викладеного, було вирішено, що прилюдні торги з реалізації нерухомого майна боржника, а саме: квартири № 205, загальною площею 327, 8 кв. м, розташованої в будинку АДРЕСА_1, що належить боржнику ОСОБА_1, були визнані такими, що не відбулися.

23.12.2014 головним державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, в якій зазначено, що нерухоме майно не реалізоване на прилюдних торгах, згідно витягу з Єдиного державного реєстру заборон нерухомого майна, за боржником зареєстроване інше нерухоме майно, на яке на даний час державний виконавець не має можливості звернути стягнення, оскільки останнє знаходиться в заставі інших банківських установ - іпотекотримачів.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду про те, що реалізація майна відбулася в рамках Закону України «Про виконавче провадження», а дії державного виконавця відповідають вимогам вказаного Закону.

За таких обставин, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність постановленої ухвали і, з огляду на вимоги ст. 312 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для її скасування, а тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 312, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича відхилити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: