Ухвала суду № 59949560, 25.08.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-кп/775/382/2016(м)

265/1185/15-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2016 року м. Маріуполь

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі у складі:

суддів: Свіягіної І.М.,

ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

при секретарі судового засідання Чепіга Н.В.,

за участю прокурора Федченко А.О.,

за участю обвинуваченого ОСОБА_3,

за участю потерпілого ОСОБА_4,

за участю представника потерпілого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12014050290000295 від 15 вересня 2014 року, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_6 «УПСК» ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_4 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2016 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, маючого вищу освіту, працюючого заступником керівника 1-го вантажного району ДП «Маріупольський морський торговельний порт», неодруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

засуджено за ч.1 ст.286 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування витрат на лікування в сумі 1973,23 грн., не отриману середню заробітну плату в сумі 9169,29 грн., втрачений внаслідок ушкодження здоров'я дохід в сумі 21924 грн., вартість пошкодженого мотоциклу в сумі 37522,59 грн., моральну шкоду в сумі 139,67 грн., а загалом 70728, 78 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 франшизу в сумі 1000 грн., витрати на евакуацію та стоянку мотоциклу в сумі 625 грн., вартість пошкодженого шолому в сумі 1500 грн., моральну шкоду в сумі 19346,67 грн., витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн., на проведення судової експертизи в сумі 1000 грн., а загалом 29471,67 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Комунальної установи «Маріупольська міська лікарня № 4 імені ОСОБА_8», в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого 5461,74 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 витрати на проведення судових експертиз в сумі 884,16 грн.,

в с т а н о в и л а:

вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що він 14 вересня 2014 року приблизно об 16-00 год., керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1 та здійснючи на ньому рух по проїжджій частині вул. ОСОБА_9 з боку вул. Московської в напрямку вул. Пашковського в Лівобережному районі міста Маріуполя Донецької області, та, під'їжджаючи до перехрестя нерівнозначних доріг, проїжджих частин вул. ОСОБА_9 та пр. Перемоги, водій ОСОБА_3, діючи необережно, в порушення вимог дорожнього знаку 2.1 «ОСОБА_7 дорогу» та п. 16.11 Правил дорожнього руху України, а саме: «п.16.11 - на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху», проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної події, належним чином не стежачи за дорожньою обстановкою, відповідно не реагуючи на її зміни, та не переконавшись у безпеці своїх дій, не надав перевагу мотоциклу «HONDA CB 400 SF» реєстраційний номер АН 20 02 АВ під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався по проїжджій частині пр. Перемоги зі сторони вул. Межової в напрямку вул. Орджонікідзе, та поновивши рух у вказаному раніше напрямку, виїхав на нерівнозначне перехрестя, де з його автомобілем скоїв зіткнення вказаний мотоцикл «HONDA CB 400 SF». Внаслідок даної дорожньо-транспортної події водієві мотоциклу НОМЕР_2, ОСОБА_4, були спричинені тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма, садна обличчя, струс головного мозку, травматичний пульпіт перших зубів нижньої щелепи праворуч та ліворуч з гематомами мяких тканин, закритий компресійний перелом 6-7-го грудних хребців, набряк мяких тканин в області правого гомілкового суглоба, закритий перелом таранної та пяткової правої стопи, обширні садна тулуба та кінцівок, садна грудної клітки, лівого плечового суглоба, лівого передпліччя обох костей, обох колінних суглобів, які у своїй сукупності відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості. Допущені водієм ОСОБА_3 порушення вимог дорожнього знаку 2.1 «ОСОБА_7 дорогу» та п. 16.11 Правил дорожнього руху України знаходились у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події та настанням суспільно небезпечних наслідків.

Не погодившись із судовим рішенням представником ОСОБА_6 «УПСК» ОСОБА_7, обвинуваченим ОСОБА_3 та потерпілим ОСОБА_4 надані апеляційні скарги.

У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 «УПСК» ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 в частині цивільного позову щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 страхових сум скасувати, цивільний позов потерплого ОСОБА_10 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» щодо стягнення страхових сум направити до суду першої інстанції для розгляду у порядку цивільного судочинства.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник ОСОБА_6 «УПСК» вказує на те, що страховик не є завдавачем шкоди, у звязку з чим не може бути відповідачем при вирішенні цивільного позову в порядку, передбаченому ст.128 КПК України, вважає, що такі позови повинні вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_4, не оспорюючи доведеності винності обвинуваченого ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок мякості, вирок суду просить скасувати й ухвалити новий вирок, яким обвинуваченому призначити покарання за ч.1 ст.286 КК України у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки, збільшити суми моральної та матеріальної шкоди до сум, зазначених у цивільному позові.

В обґрунтування доводів вказує, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_3 покарання, не в достатній мірі прийняв до уваги конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його суспільну небезпеку, дані, які характеризують особу обвинуваченого, його ставлення до скоєного, небажання відшкодувати завданні збитки.

Крім того вважає, що суд безпідставно зменшив суми в рахунок відшкодування витрат на лікування з 2793,43 гривень до 1973,23 грн; моральну шкоду з 300000 гривень до 30000 гривень, необґрунтовано зменшив розмір шкоди за пошкоджений мотоцикл до 37522,59 гривень.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 просить вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2016 року щодо нього скасувати, кримінальне провадження закрити, звільнити його від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею його на поруки трудовому коллективу ДП «Маріупольский морський торгівельний порт»

В обґрунтування доводів вказує на те , що він вчинив злочин невеликої тяжкості, вперше, повністю визнав свою провину, у скоєному щиро кається, трудовий колектив ДП «Маріупольский морський торгівельний порт» клопоче перед судом про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею його на поруки трудовому колективу.

Заслухавши суддю доповідача, потерпілого ОСОБА_4 та його представника адвоката ОСОБА_5, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_3 та представника цивільного відповідача ОСОБА_6 «УПСК», підтримали доводи апеляційної скарги потерпілого, просили вирок суду в частині призначеного покарання скасувати й ухвалити новий вирок, яким обвинуваченому призначити покарання за ч.1 ст.286 КК України у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки, збільшити суми моральної та матеріальної шкоди до сум, зазначених у цивільному позові;

обвинуваченого ОСОБА_3, який заперечував проти апеляційних скарг потерплого ОСОБА_4 та представника цивільного відповідача ОСОБА_6 «УПСК», підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2016 року щодо нього скасувати, кримінальне провадження закрити, звільнити його від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею його на поруки трудовому колективу ДП «Маріупольский морський торгівельний порт»;

прокурора, який відстоював законність та обґрунтованість судового рішення, просив апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_4, представника цивільного відповідача ОСОБА_6 «УПСК», обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок суду без змін;

перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, а апеляційна скарга представника Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» ОСОБА_7 підлягає задоволенню за наступних підстав.

Сторонами та іншими учасниками кримінального провадження не оспорюються обставини скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, кваліфікація дій та доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення суду першої інстанції в цій частині на підставі ст.404 КПК України.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження за обставин, викладених у вироку, підтверджена сукупністю доказів, які були досліджені судом і яким суд дав відповідну оцінку у вироку, його дії вірно кваліфіковані за ст.286 ч.1 КК України.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про можливість його звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку передачею його на поруки трудовому коллективу, то вони не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст.44 КК України, ст.ст.285,286 КПК України, особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, яке здійснюється судом.

Згідно ст.47 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Обвинувачений ОСОБА_3 дійсно вчинив злочин невеликої тяжкості та до кримінальної відповідальності притягується вперше, покаявся.

Разом з тим, відповідно до розуміння правової природи та значення поняття щирого каяття, наданих у правових позиціях, викладених у п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире каяття є сукупністю невід'ємних одне від одного складових, що характеризують об'єктивне ставлення винуватої особи до вчиненого злочину і полягають у повному визнанні своєї провини у вчиненні злочину, висловлюванні жалю з цього приводу та бажання виправити ситуацію, що склалася, а так саме й готовність нести відповідальність.

Тобто, всі ці фактори правової поведінки обвинуваченого є невід'ємними складовими щирого каяття.

Але матеріали провадження не містять будь-яких об'єктивних даних на підтвердження щирого каяття з боку обвинуваченого, окрім формального визнання своєї провини.

Обвинувачений не висловлював жалю потерпілому, не вибачився перед ним, почав відшкодовувати завдану злочином шкоду потерпілому коли минув певний час.

Зазначені обставини свідчить про відсутність щирого (дієвого) каяття з його боку, як обов'язкової правової підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.47 КК України.

Крім того, в контексті зазначеної поведінки та ставлення до потерпілого з боку обвинуваченого ОСОБА_3 заслуговують на увагу також й доводи апелянта про відсутність реальної можливості впливу трудового колективу на поведінку обвинуваченого, який є його керівником, та формальне здійснення заходів виховного характеру до нього.

За таких обставин доводи апеляційної скарги обвинуваченого про можливість його звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею його на поруки трудовому колективу, колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає зазначеним вимогам закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через мякість, колегія суддів вважає, що вони також не заслуговують на увагу.

При призначенні виду та розміру покарання суд відповідно до ст.ст.65-67 КК України врахував ступень тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого та обставини, що помякшують та обтяжують покарання, та призначив покарання у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Судом першої інстанції визнано, що ОСОБА_3 скоїв злочин, який відноситься до категорії злочинів невеликого ступеня тяжкості, раніше не судимий, працює, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, на утриманні якого неповнолітній син, якого він виховує один, оскільки дружина та батько обвинуваченого померлі.

З урахуванням наведеного та обставин справи, за якими ОСОБА_3 частково відшкодував потерпілому завдану злочином шкоду, та думки потерпілого, який не наполягав на суворій мірі покарання винному, суд перщої інстанції прийшов до висновку про можливість призначити покарання обвинуваченому у вигляді штрафу в мінімальних межах санкції статті кримінального закону.

Враховуючи визнання ОСОБА_3 своєї провини та його каяття у скоєному необережному злочині, те, що він має на утримані дитину та працює в іншому районі міста Маріуполя, має тривалий водійський стаж, а також зважаючи на відсутність відомостей про притягнення його до відповідальності за порушення ПДР, то суд першої інстанції визнав за можливе не призначити обвинуваченому додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, з чим не може не погодитися колегія суддів.

Розмір та вид покарання, призначене ОСОБА_3 відповідає вимогам ст.ст.50,65 КК України, та, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових правопорушень.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 «УПСК» ОСОБА_7 щодо відсутності правових підстав для стягнення на користь потерпілого в рахунок відшкодування витрат заслуговують на увагу

Так, відповідно до роз'яснень п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» та п. 24 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 02 липня 2004 року «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» вбачається, що не підлягають розгляду в кримінальній справі позови за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що не випливають з пред'явленого обвинувачення.

Як вбачається з матеріалів справи, обов'язок про відшкодування заподіяної шкоди страховиком випливає не з обвинувачення, яке пред'явлено обвинуваченому, а із договірних зобов'язань про відшкодування шкоди, які визначаються спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 рокуз наступними змінами і доповненнями, яким передбачено порядок звернення з вимогами про відшкодування шкоди і умови такого відшкодування.

Зокрема, однією із умов вирішення питання про відшкодування страховиком шкоди, є надання потерпілою стороною обвинувального вироку суду, що набув чинності відносно особи, цивільна відповідальність якої застрахована за договором страхування.

Однак, такий документ, на час розгляду справи у суді, страховику не був наданий.

У зв'язку з вищенаведеним, приймаючи рішення про стягнення зі страхової компанії грошових коштів в рахунок відшкодування витрат в рахунок відшкодування витрат на лікування в сумі 1973,23 грн., не отриману середню заробітну плату в сумі 9169,29 грн., втрачений внаслідок ушкодження здоров'я дохід в сумі 21924 грн., вартість пошкодженого мотоциклу в сумі 37522,59 грн., моральну шкоду в сумі 139,67 грн., а загалом 70728, 78 грн. на користь потерпілого, суд припустився помилки, оскільки він не вправі був розв'язувати у кримінальному провадженні цивільно-правовий спір з особою, не причетною до самої події злочину.

За таких обставин, вирок суду, в частині задоволення цивільного позову, підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, під час якого слід детально перевірити доводи, викладені як в апеляційній скарзі потерпілого ОСОБА_4 в частині відшкодування витрат на лікування в сумі 1973,23 грн, вартості пошкодженого мотоциклу в сумі 37522,59 грн. та і в апеляційній скарзі представника ОСОБА_6 «УПСК» ОСОБА_7

Доводи потерпілого ОСОБА_4, зазначені в апеляційній скарзі стосовно того, що суд невиправдано зменшив розмір стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3В моральної шкоди, є безпідставними.

За ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди потерпілій особі суд першої інстанції враховав, що за ч. 3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Суд визнав доведеним, що потерпілому було завдана моральної шкоди, яка полягала у фізичному болі та стражданнях, яких ОСОБА_4 зазнав внаслідок ушкодження його здоров'я через ДТП від 14 вересня 2014 року, спричиненого через протиправні дії ОСОБА_3, а також врахував, що скоєним обвинуваченим злочином було пошкоджено мотоцикл потерпілого, та прийшов до правильного висновку про обґрунтованість вимог потерпілого про відшкодування моральної шкоди.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди потерпілому суд першої інстанції належним чином врахував часткове відшкодування ОСОБА_3 завданої злочином шкоди, тривалість лікування та позбавлення можливості потерпілого працювати, порушення його нормальних життєвих звязків, присвоєння групи інвалідності ОСОБА_4 та відновлення його працездатності, больові відчуття якого від отриманих ушкоджень досі тривають, а також фізичне знищення належного ОСОБА_4 мотоцикла.

На підставі наведених доводів та враховуючи, що протягом 20 місяців цивільні відповідачі не відшкодували завдані моральні страждання потерпілому, суд дійшов правильного висновку, що відшкодування таких страждань потерпілому саме в розмірі 30000 грн. буде відповідати обсягу того фізичного болю та душевних страждань, які були перенесені ОСОБА_4 внаслідок спричинення йому діями ОСОБА_3 14 вересня 2014 року шкоди.

При цьому судом було враховано суми сплати ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 4000 грн, що підтверджується квитанціями від 26 жовтня 2015 року, від 10 листопада 2015 року, від 1 грудня 2015 року, від 6 травня 2016 року (т.2, а.с.37-39, 150), та проведені із потерпілим розрахунку обвинуваченим ще на суму 5000 грн., що загалом складає 9000 грн. (4000 + 5000 = 9000)., які обвинувачений проводив в рахунок відшкодування саме моральної шкоди.

При таких обставинах колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних вимог потерпілого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.405, 407, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а

апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2016 року щодо ОСОБА_3 в частині цивільного позову щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування витрат на лікування в сумі 1973,23 грн., не отриману середню заробітну плату в сумі 9169,29 грн., втрачений внаслідок ушкодження здоров'я дохід в сумі 21924 грн., вартість пошкодженого мотоциклу в сумі 37522,59 грн., моральну шкоду в сумі 139,67 грн., а загалом 70728, 78 гривень, - скасувати.

Цивільний позов потерплого ОСОБА_10 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» щодо стягнення страхових сум направити до суду першої інстанції для розгляду у порядку цивільного судочинства.

В решті вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2016 року щодо ОСОБА_3 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з моменту її оголошення.

Судді:

__ ______ ____

І.М.ОСОБА_11ОСОБА_2 ОСОБА_1