Ухвала суду № 59948443, 26.08.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/5372/15-ц Провадження № 22-ц/772/2729/2016Головуючий в суді першої інстанції Бойко В. М.Категорія 43Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медвецького С.К.,

суддів: Панасюка О.С., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Маркевич Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні приміщенням,

встановила:

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до рішення Апеляційного суду Вінницької області від 03 березня 2014 року вона є власницею 46/100 часток нежитлового приміщення АДРЕСА_1. З метою реєстрації права власності на нерухоме майно вона уклала договір з КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» предметом якого є обстеження нежитлової будівлі. Проте відповідач переобладнав нежитлове приміщення у житлове і постійно там проживає; нікого у приміщення не допускає; рішення суду не визнає та вважає себе одноособовим власником приміщення; звільняти виділенні їй приміщення не збирається та користується ними самостійно.

З вини відповідача вона не лише не може увійти у виділенні їй приміщення, але й юридично закріпити її право власності на належне їй нерухоме майно.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2016 року позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні приміщенням, шляхом зобов'язання ОСОБА_4 передати комплект ключів від приміщення; зобов'язання звільнити приміщення від власних побутових та інших речей; зобов'язання знести за власний рахунок перегородки з дверима між приміщеннями - залишено без розгляду.

Вважаючи, що незаконними діями відповідача порушено її право, як власника, на вільне володіння, користування та розпорядження майном позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила зобов'язати відповідача не чинити перешкоди, у будь-який спосіб, в доступі до належного їй приміщення та користування ним.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі заявник просить ухвалене у справі судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У судовому засіданні представники позивача підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином і завчасно були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що оскаржуваним рішенням порушено її права та законні інтереси.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом установлено, що відповідно до рішення Апеляційного суду Вінницької області від 03 березня 2014 року ОСОБА_3 є власницею 46/100 часток нежитлового приміщення АДРЕСА_1. Власником інших 54/100 часток є ОСОБА_4

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов'язання не чинити перешкод, у будь-який спосіб, в доступі до приміщення та користування ним, ОСОБА_3 посилалася на те, що відповідач неодноразово змінював дверні замки, фізично не допускає її та її представника до приміщення та в майбутньому може перешкоджати користуватись нерухомим майном.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Так, у статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться й у статті 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов'язки. Це конституційне положення пов'язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, письмових доказів.

Частина 1 статті 58 ЦПК України передбачає, що належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.

На підтвердження позовних вимог, позивач зазначала, що з метою реєстрації права власності на нерухоме майно вона уклала договір з КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» предметом якого є обстеження нежитлової будівлі. Проте відповідач переобладнав нежитлове приміщення у житлове і постійно там проживає; нікого у приміщення не допускає; рішення суду не визнає та вважає себе одноособовим власником приміщення; звільняти виділенні їй приміщення не збирається та користується ними самостійно.

У ході розгляду справи, за заявою позивача, суд залишив без розгляду позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні приміщенням, шляхом зобов'язання ОСОБА_4 передати комплекту ключів від приміщення; зобов'язання звільнити приміщення від власних побутових та інших речей; зобов'язання знести за власний рахунок перегородки з дверима між приміщеннями, оскільки ці перешкоди усунуті.

Натомість представники позивача зазначали, що не виключать можливості, що в майбутньому ОСОБА_4 буде чинити перешкоди у користуванні майном. Як на підтвердження своїх пояснень посилалися на подані позивачем заяви до органів національної поліції про вчинення перешкод ОСОБА_4 у доступі до приміщення, рішення Ленінського районного суду

м. Вінниці від 02 жовтня 2012 року, за яким зобов'язано відповідача не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні спільним майном.

Однак ці докази не свідчать, що відповідач чинить перешкоди у користуванні спірним майном позивачу, а твердження представника позивача про те, що ОСОБА_4 може чинити перешкоди позивачу у користуванні власним нерухомим майном у майбутньому зводяться до припущень.

Окрім цього, із заявлених позовних вимог незрозуміло у який спосіб позивач просить зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні власністю, оскільки спосіб захисту своїх прав обраний позивачкою: «у будь-який спосіб», не передбачений законодавством.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що, ухвалюючи оскаржуване у справі судове рішення, суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приміщенням, оскільки належних доказів про вчинення таких перешкод позивачка не надала.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд припустився помилки застосувавши до спірних правовідносин статтю 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні», оскільки позивач не ставила питання про зняття з реєстрації з місця проживання відповідача, а відтак посилання на цю норму закону необхідно виключити з мотивувальної частини рішення суду.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ О.С. Панасюк

/підпис/ В.В. Оніщук

З оригіналом вірно: