Рішення № 59948440, 26.08.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 126/374/15-ц Провадження № 22-ц/772/2727/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 54 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Панасюка О.С., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Маркевич Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку й відшкодування моральної шкоди,

встановила:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 21 лютого 2013 року він працював у державному підприємстві спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі ДП «Укрспирт») Бершадське місце провадження діяльності (МПД) на посаді інженера - теплотехніка 1 категорії.

Наказом ДП «Укрспирт» № 532-к від 30 грудня 2014 року його звільнено з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов?язків, покладених на нього трудовим договором.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем було порушено порядок накладення на нього дисциплінарних стягнень, їх накладення та саме звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Посилаючись на те, що звільнення проведено з порушенням законодавства про працю, ОСОБА_2, з урахуванням уточнених позовних вимог (в останній редакції) просив: визнати неправомірним (незаконним) його звільнення з посади; поновити його на роботі в ДП «Укрспирт» Бершадське МПД на посаді інженера-теплотехніка 1 категорії; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахування індексації (компенсації) з часу звільнення по день постановлення рішення судом; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку; визнати неправомірним подання керівника Бершадського МПД ДП «Укрспирт» від 10 листопада 2014 року № 655 та від 10 листопада 2014 року № 659 про виведення посади інженера-теплотехніка 1 категорії у Бершадському МПД; визнати неправомірним наказ № 21/34 від 11 листопада 2014 року генерального директора ДП «Укрспирт» ОСОБА_3 в частині виведення з штатного розпису Бершадського МПД ДП «Укрспирт» посади спеціаліста інженера-теплотехніка та скасувати даний наказ; стягнути з відповідача за січень-лютий 2014 року, листопад 2014 року, 31 грудня 2014 року нараховану та невиплачену заробітну плату на загальну суму 7923, 11 грн.; стягнути з відповідача на його користь борг за відрядження в сумі 649,01 грн.; стягнути з відповідача на його користь премії за червень-грудень 2014 року по 3000 грн. за кожен місяць; стягнути з відповідача на його користь доплати та надбавки за липень грудень 2014 року в розмірі 5225,10 грн.; скасувати розпорядження заступника керівника з виробничих питань Бершадського МПД ОСОБА_4 № 28 від 13 листопада 2013 року «щодо режиму роботи неповного робочого тижня з 16 листопада 2013 року»; поновити (продовжити) строк звернення до суду в частині скасування розпорядження № 28 від 13 листопада 2013 року та в частині визнання незаконними (недійсними) рішень за протоколом засідання профспілкового комітету від 20 листопада 2014 року та рішення за протоколом загальних профспілкових зборів від 25 листопада 2014 року; визнати недійсним (незаконним) та скасувати рішення за протоколом засідання профспілкового комітету від 20 листопада 2014 року в частині «оголошення недовіри голові профспілкового комітету ОСОБА_2 та призначення профспілкових зборів на 25 листопада 2014 року з порядком денним: «зняття» голови профспілкового комітету, вибори голови профспілки; визнати недійсним (незаконним) та скасувати рішення за протоколом загальних профспілкових зборів від 25 листопада 2014 року в частині «зняття» голови профкому та вибори голови профкому»; стягнути з відповідача на його користь 25000 грн. моральної шкоди (а.с. 80-84 Т.2).

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 01 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання неправомірним (незаконним) його звільнення з посади; визнання неправомірним подання керівника Бершадського МПД ДП «Укрспирт» від 10 листопада 2014 року № 655 та від 10 листопада 2014 року № 659 про виведення посади інженера-теплотехніка 1 категорії у Бершадському МПД; визнання неправомірним наказу № 21/34 від 11 листопада 2014 року генерального директора ДП «Укрспирт» ОСОБА_3 в частині виведення з штатного розпису Бершадського МПД ДП «Укрспирт» посади спеціаліста інженера-теплотехніка та його скасування; стягнення з відповідача на його користь боргу за відрядження в сумі 649,01 грн. по заборгованості станом на 01 вересня 2013 року; скасування розпорядження № 28 від 13 листопада 2013 року заступника керівника з виробничих питань Бершадського МПД ОСОБА_4 № 28 від 13 листопада 2013 року «щодо режиму роботи неповного робочого тижня з 16 листопада 2013 року»; визнання недійсним (незаконним) та скасування рішення за протоколом засідання профспілкового комітету від 20 листопада 2014 року в частині «оголошення недовіри голові профспілкового комітету ОСОБА_2 та призначення профспілкових зборів на 25 листопада 2014 року з порядком денним: «зняття» голови профспілкового комітету, вибори голови профспілки»; визнання недійсним (незаконним) та скасування рішення за протоколом загальних профспілкових зборів від 25 листопада 2014 року в частині «зняття голови профкому та вибори голови профкому» - залишено без розгляду.

Тому, остаточно позивач просив поновити його на посаді інженера-теплотехніка 1 категорії у Бершадському МПД з 30 грудня 2014 року ; стягнути з ДП «Укрспирт» на його користь 96368,55 грн. заробітної плати за час затримки розрахунку; 95289,87 грн. заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 грудня 2014 року по день ухвалення рішення; недоплачену заробітну плату за січень, лютий, листопад 2014 року, за 31 грудня 2014 року на суму 6112,66 грн.; 17090 грн. передбачених колективним договором премій за червень-грудень 2014 року та 5225,10 грн. доплат та надбавок за липень-грудень 2014 року; стягнути з відповідача на його користь 25000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Провадження у вказаній справі неодноразово зупинялося.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді інженера-теплотехніка 1 категорії Бершадського місця провадження діяльності державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» з 30 грудня 2014 року.

Стягнуто з ДП «Укрспирт» на користь ОСОБА_2 85078,54 грн. втраченого заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 грудня 2014 року до 14 червня 2016 року.

Стягнуто з ДП «Укрспирт» на користь ОСОБА_2 20000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 5144,40 грн. допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Бершадського МПД ДП «Укрспирт» на користь держави 1102,40 грн. судового збору; на користь ОСОБА_2 551,20 грн. судового збору та 5000 грн. витрат на правову допомогу.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ДП «Укрспирт», посилаючись на неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та просив скасувати рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на правову допомогу. В решті рішення суду просив залишити без змін.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства, а тому він підлягає поновленню на посаді зі стягненням з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції. Оскільки незаконним звільненням позивачу завдано моральних страждань, суд вважав обгрунтованим та достатнім стягнення з відповідача на його користь 20000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Проте, з такими висновками суду повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом установлено, що з 21 лютого 2013 року ОСОБА_2 працював у ДП «Укрспирт» Бершадське місце провадження діяльності (МПД) на посаді інженера-теплотехніка 1 категорії.

Згідно з наказом ДП «Укрспирт» № 532-к від 30 грудня 2014 року ОСОБА_2 звільнено з роботи 30 грудня 2014 року за систематичне невиконання без поважних причин обов?язків, покладених на нього трудовим договором (п. 3 ст. 40 КЗпП України).

Підставами вказаного наказу були: наказ ДП «Укрспирт» від 12 серпня 2014 року № 304-к «Про дисциплінарну відповідальність», наказ від 24 вересня 2014 року «Про дисциплінарну відповідальність», акт про результати проведення службового розслідування від 17 грудня 2014 року (а.с. 8).

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпПУкраїни правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пункт 3 частини 1 статті 40 КЗпП України надає право власнику або уповноваженого ним органу з власної ініціативи розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов?язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Звільнення по п. 3 ст. 40 КЗпП України допускається лише за наявності вини працівника.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 1471, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи

застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Згідно з наказом генерального директора ДП «Укрспирт» № 304-к від 12 серпня 2014 року ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за несвоєчасне та неякісне виконання службових обов?язків (а.с. 11).

Відповідно до наказу ДП «Укрспирт» № 360-к від 24 вересня 2014 року ОСОБА_2 оголошено догану за несвоєчасне виконання службових обов?язків та порушення виконавчої дисципліни (а.с. 14).

Вказані накази були оскаржені позивачем у суд.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 05 березня 2015 року визнано протиправними та скасовано накази ДП «Укрспирт» № 304-к від 12 серпня 2014 року та № 360-к від 24 вересня 2014 року про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат змінено, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 07 квітня 2015 року в частині стягнення судових витрат, пов?язаних з оплатою правової допомоги адвоката скасовано, в іншій частині рішення апеляційного суду залишено без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося без законних на те підстав. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції законне та обгрунтоване.

Разом з тим, при нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд допустив помилку в розрахунку періоду, з якого обраховано середній заробіток, у визначенні розміру середнього заробітку та, на думку колегії суддів, визначив необгрунтовано великий розмір моральної шкоди.

Згідно із ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України "Про оплату праці"за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Останнім робочим днем є день видачі наказу про звільнення з роботи.

Таким чином, час вимушеного прогулу становить період з 31 грудня 2014 року до 14 червня 2016 року (по день ухвалення рішення) включно.

Відповідно до довідки ДП «Укрспирт» Бершадське МПД від 14 березня 2016 року № 84 за останні два місяці роботи (жовтень та листопад 2014 року) заробіток ОСОБА_2 склав 4525,06 грн. (1675,30 грн. за жовтень та 2849,76 грн. за листопад 2014 року) (а.с. 41, 47 Т. 2, а.с. 240 Т. 1).

У жовтні 2014 року кількість робочих днів становить 23 дні, в листопаді 2014 року 20 днів, а всього 43 робочих дні. Таким чином, середній заробіток за один робочий день становить 105,23 грн. ( 4525,06 грн./43 =105,23 грн.).

З урахуванням положень п. 2, 8 Постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100, ОСОБА_7 від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік», ОСОБА_7 від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», ОСОБА_8 соціальної політики України від 20 липня 2015 р. N 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», за період з 31 грудня 2014 року до 14 червня 2016 року було 363 робочих дні (за грудень 2014 року 1 робочий день, за 2015 рік 250 робочих днів, за 2016 рік (до 14 червня 2016 року включно) 112 робочих дні). Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 грудня 2014 року до 14 червня 2016 року включно становить 38199,92 грн. (105,23 грн. х 363 робочих дні).

Разом з тим, задовольняючи вимогу позивача про нарахування на визначену суму середнього заробітку індексації, суд першої інстанції не врахував, що індексація заробітної плати проводиться підприємством згідно зі статтею 33 Закону України «Про оплату праці» у період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078.

Тобто, заробітна плата за останні два місяця роботи перед звільненням визначається підприємством уже з урахуванням цієї величини за наявності умов, передбачених указаними законами.

Зважаючи на те, що індексація суми середнього заробітку, який нараховується за час вимушеного прогулу, указаними нормативними актами не передбачена, висновок суду про задоволення вимог в цій частині є необгрунтованим.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до 237 1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Унаслідок порушення встановленого порядку звільнення порушені конституційні та трудові права позивача та спричинено моральну шкоду, яка виразилась у втраті нормальних життєвих зв'язків, а саме позивач переніс моральні страждання, нервував, було порушено його право на працю, він був позбавлений доходу, що негативно відобразилося на його сім'ї та змусило позивача прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням фактичних обставин справи, враховуючи принцип розумності, достатності та справедливості суд апеляційної інстанції вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 5 000 гривень.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК Українивитрати на правову допомогу належать до судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до зазначеної норми склад та розмір витрат, повязаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати.

Відповідно до витягу з договору про надання правової допомоги від 25 травня 2015 року ОСОБА_2 відповідно до ст. ст. 38, 40 ЦПК України доручив адвокату ОСОБА_9 бути його представником по справі № 126/374/15-ц його позовом про поновлення на роботі у ДП «Укрспирт» без обмеження повноважень у присутності ОСОБА_2 (а.с. 181 Т. 1).

Відповідно до квитанції № 201 від 19 листопада 2015 року ОСОБА_2 сплатив адвокату ОСОБА_9 за юридичні послуги 5000 грн.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам розяснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді, як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно якої при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, № 33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

З розрахунку юридичних послуг слідує, що адвокатом ОСОБА_9 затрачено на: консультування та збирання доказів, написання позовної заяви 2 год.; складання позову, збільшення позовних вимог 3 год.; вивчення заперечень проти позову 1 год.; складання заяв із надання доказів до справи 1 год., участь у судових засіданнях 3 год.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що саме адвокат складав позовну заяву, заяви про збільшення позовних вимог, заяви із наданням доказів до справи, оскільки ці документи містять підпис позивача ОСОБА_2

Колегія суддів вважає доведеними та обґрунтованими витрати позивача на оплату правової допомоги адвоката за консультування по справі 1 год. та за участь адвоката у судових засіданнях.

Визначаючи суму правової допомоги адвоката, колегія суддів виходить з положень ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Матеріалами справи підтверджено, що адвокат ОСОБА_9 брав участь у судових засіданнях, які відбулися 02 червня, 01 липня, 20 жовтня, 19 листопада, 09 грудня, 22 грудня 2015 року; 19 лютого, 14 березня, 28 березня, 21 квітня, 19 травня, 14 червня 2016 року, загальною тривалістю 6 год. 45 хв., а тому в цій частині підлягають стягненню витрати на суму 3678,73 грн. (1378 грн. х 40 % х 127 хв. = 1167,13 грн.; 1450 грн. х 40 % / 60 х 260 хв. = 2511,60 грн.)

Отже, обєктивно сукупність витраченого часу на правову допомогу становить 7 год. 45 хв.

Загалом витрати на правову допомогу складатимуть 4229,93 грн. (3678,73 + 551,20)

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат згідно з правилами, передбаченими статтею 88 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки позов задоволено частково, то відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з урахуванням сплати судового збору за подання апеляційної скарги, стягненню з ДП «Укрспирт» на користь держави підлягає 1023,12 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила :

Апеляційну скаргу державного підприємства «Укрспирт» задовольнити частково.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат змінити.

Стягнути державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (Україна, 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Гагаріна, 16) на користь ОСОБА_2 38199 (тридцять вісім тисяч сто дев?яносто дев?ять) 92 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 грудня 2014 року до 14 червня 2016 року включно з утриманням при виплаті означеної суми, передбачених законом податків та обовязкових платежів, а також 5000 (п?ять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на користь держави 1023 гривень 12 копійок судового збору.

Стягнути з державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на користь ОСОБА_2 4229 гривень 93 копійок витрат на правову допомогу.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_10

Судді: /підпис/ ОСОБА_11

/підпис/ ОСОБА_12

З оригіналом вірно: