Ухвала суду № 59936685, 23.08.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 358/2178/14-ц Головуючий у І інстанції Якутюк В.С.Провадження № 22-ц/780/4511/16 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В. О.Категорія 29 23.08.2016

УХВАЛА

Іменем України

23 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Апеляційного Суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Ігнатченко Н.В., Поліщука М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» на рішення Богуславського районного суду Київської області від 18 червня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної під час виконання трудових обов'язків, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року ТОВ «Орлан-Транс-Груп» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з ОСОБА_2 на його користь 15 092 грн. 96 коп. в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов'язків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 жовтня 2013 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу та працював на посаді водія у Львівській філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп». Виконуючи свої трудові обов'язки, відповідач часто перебував у службових відрядженнях в межах України, а також за кордоном, у зв'язку із чим йому були видані пластикові картки ТОВ «Вог Рітейл» та ТОВ «Синенергія», призначені для заправки дизельним паливом транспортних засобів. Під час рейсів ОСОБА_2 здійснювалось перевитрата палива, внаслідок чого підприємству були нанесені збитки на загальну суму 15 092 грн. 96 коп. Жодних пояснень з приводу перевитрати понад встановлені норми дизельного палива відповідач не давав та в добровільному порядку не бажає відшкодувати підприємству заподіяні збитки.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 18 червня 2015 року позов ТОВ «Орлан-Транс-Груп» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Орлан-Транс-Груп» 7 546 грн. 48 коп. в рахунок відшкодування заподіяної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Орлан-Транс-Груп» просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що зменшення розміру шкоди, завданої працівником допускається лише у виняткових випадках при наявності зазначених у ст. 137 КЗпП умов. Суд не звернув увагу на те, що заправка неодноразово перевищувала реальний вміст паливних баків автомобілів, на яких виконував перевезення відповідач, що свідчить про його корисливі мотиви.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно витягу з наказу № 124 - кф від 21 жовтня 2014 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу у Львівську філію ТОВ «Орлан-Транс-Груп» на посаду водія з 21 жовтня 2013 року з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю.

ОСОБА_2, керуючи автопоїздом НОМЕР_3/НОМЕР_4 за маршрутом по Україні під час перевезення, згідно подорожнього листа № 375518 від 27 листопада 2013 року, допустив перевитрату палива в об'ємі 148 літрів на загальну суму 1 429 грн. 76 коп. (а.с.13).

Під час виконання перевезення на автопоїзді НОМЕР_1/НОМЕР_2 ОСОБА_2 рухаючись за маршрутом Україна-Казахстан-Україна згідно подорожнього листа № 325131 від 17 грудня 2013 року, допустив перевитрату палива в об'ємі 416 літрів на загальну суму 4 240 грн. 16 коп. (а.с.15).

Під час виконання перевезення на автопоїзді НОМЕР_1/НОМЕР_2 ОСОБА_2 рухаючись за маршрутом Україна-Німеччина-Україна згідно подорожнього листа № 348716 від 18 січня 2014 року, допустив перевитрату палива в об'ємі 754 літри на загальну суму 8 471 грн. 54 коп.

ОСОБА_2 порушив норми наказу № 19 від 14 лютого 2011 року «Про дотримання правил заправки дизельним пальним при виконання транспортного завдання», де вказано, що при вході на територію України з території Польщі кількість палива в паливних баках не повинна перевищувати 50 літрів. Однак, при заїзді автомобіля 30 січня 2014 року на територію України в паливних баках згідно дорожнього листа знаходилося 264 літри, що завдало підприємству збитків у вигляді різниці вартості палива на загальну суму 951 грн. 50 коп. (а.с.10).

Таким чином, загальна сума збитків, завдана ТОВ «Орлан-Транс-Груп», становить 15 092 грн. 96 коп.

Згідно наказу №78-кф від 27 червня 2014 року ОСОБА_2 звільнено з посади водія за прогул згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач доглядає матір, ніде не працює, а тому є підстави для зменшення розміру заподіяної ним шкоду, з урахуванням майнового стану працівника.

Колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, організації, установі внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» зазначено, що розглядаючи спори щодо відшкодування шкоди працівником, суд у кожному окремому випадку зобов'язаний дослідити обставини, від яких залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема з'ясувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, що забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Орлан-Транс-Груп». Під час виконання трудових обов'язків відповідач завдав позивачу матеріальну шкоду, яка полягає у перевитратах палива на загальну суму 15 092 грн. 96 коп. У подорожніх листах зазначено кількість витраченого понад норму пального і у вказаних листах графі «з результатами звіту згоден» стоїть підпис ОСОБА_3 У зв'язку з цим, позивач пред'явив позов про відшкодування шкоди, оскільки в добровільному порядку працівник не відшкодував нанесені ним збитки.

За змістом ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі - Перелік).

До зазначеного переліку посада водія не відноситься.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював у позивача на посаді водія, а тому на нього не поширюються положення закону про повну матеріальну відповідальність. У позовній заяві ТОВ «Орлан-Транс-Груп» просить стягнути з ОСОБА_2 шкоду, спричинену під час виконання трудових обов'язків у зв'язку з перевитратою пального, тобто покласти на працівника повну матеріальну відповідальність.

Відповідно до вимог ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Так, відповідно до підпункту «в» п. 14 Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР «Про підвищення ефективності використання транспортних засобів у народному господарстві, посилення боротьби з лисками при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та забезпечення цілості паливно-мастильних матеріалів» від 05 серпня 1983 року № 759, яка є чинною, за перевитрату палива понад затверджених норм з вини працівників автомобільного транспорту з них утримується 100 відсотків вартості перевитраченого автомобільного палива.

Відповідно до змісту зазначеного нормативного акту він регулює відносини в сфері підвищення ефективності використання автотранспортних засобів в народному господарстві бувшого СРСР, в якому не було передбачено права власності на транспортні засоби Товариств з обмеженою відповідальністю, які створені відповідно до Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року, та засновані на приватній власності їх учасників.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена постанова Ради міністрів СРСР, не поширюється на відносини ТОВ «Орланд-Транс-Груп» з відповідачем, який перебував в трудових відносинах з товариством.

Враховуючи те, що відповідач не відносився до категорії працівників, які несуть повну матеріальну відповідальність, він може нести матеріальну відповідальність лише у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

З пояснень відповідача, наданих в суді апеляційної інстанції його заробітна плата на посаді водія ТОВ «Орлан-Транс-Груп» складала 1200 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції стягнув на користь відповідача матеріальну шкоду у розмірі 7 546 грн. 48 коп., що перевищує його середній заробіток.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 рішення суду не оскаржував та погодився з ним, підстав до його зміни в частині задоволення позову немає.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що зменшення розміру шкоди, завданої працівником допускається лише у виняткових випадках при наявності зазначених у ст. 137 КЗпП умов.

Так, згідно ч. 2 ст. 137 КЗпП України суд може зменшити покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

Зменшуючи розмір заподіяної шкоди, суд першої інстанції зазначив про те, що відповідач має важкий матеріальний стан. Однак жодними доказами, що надані сторонами, зазначені обставини не підтверджені.

Враховуючи, що відповідно до положень ст.ст. 130, 132, 134 КЗпП України підстав до стягнення з відповідача шкоди спричиненої при виконанні трудових обов'язків в повному обсязі немає, відтак і відсутні підстави до зменшення суми зазначеної шкоди.

Висновки суду в частині зменшення суми збитків не відповідають фактичним обставинам справи, але рішення суду про відмову в позові в цій частині є правильним, оскільки підстав до задоволення позову в повному обсязі немає, а тому рішення в цій частині не може бути скасоване лише з формальних міркувань відповідно до вимог ч. 2 ст. 308 ЦПК України.

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_2 вказував, що зазначена шкода була спричинена не з його вини. Однак, всупереч вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України останній не надав суду належних та допустимих доказів, на підтвердження своїх заперечень та пояснив, що рішення суду в частині стягнення з нього 7790.08 грн. ним виконане та не оскаржувалось.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що в межах доводів апеляційної скарги, що ґрунтуються виключно на доводах про безпідставне зменшення судом суми завданої матеріальної шкоди відповідно до вимог ст. 137 КЗпП України - підстав до скасування судового рішення в частині відмови в задоволенні позову немає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» відхилити.

Рішення Богуславського районного суду Київської області від 18 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Ігнатченко Н.В.

Поліщук М.А.