Ухвала суду № 59935479, 25.08.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 164/833/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Невар О.В. Провадження № 22-ц/773/1330/16 Категорія: 31 Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Лівандовської-Кочури Т.В.,

суддів - Свистун О.В., Завидовської-Марчук О.Г.,

з участю:

секретаря Концевич Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Маневицького районного суду Волинської області від 7 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 7 липня 2016 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що при постановленні оскаржуваної ухвали було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного питання. Просив ухвалу скасувати та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

У поданій заяві позивач ОСОБА_1 вказує на те, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 існує спір про поділ рухомого майна, в рахунок компенсації половини вартості якого, останній, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з відповідача на його користь - 206 923 грн. Так як існує реальна загроза утруднення чи неможливості виконання в подальшому майбутнього рішення суду у даній справі, позивач просив суд вжити необхідні заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання по невідомим суду причинам не з'явились, а тому колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за їх відсутності, що відповідає вимогам ст. 305 ЦПК України.

Тому, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відмовляючи повністю у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для її задоволення, зокрема недостатньої обґрунтованості заявником того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, неспівмірності виду забезпечення позову із заявленими вимогами та вказав, що майно, на яке позивач просить накласти арешт, набуте відповідачем до реєстрації шлюбу та не є предметом даного спору.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення в подальшому.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно зі ст.152 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про право власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як слідує з вищезазначених положень, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Як вбачається із змісту заяви про уточнення позовних вимог позивач ОСОБА_1 просив про стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошової компенсації половини вартості транспортних засобів на загальну суму 206 923 грн.

Заходи забезпечення позову відповідно до положень ст.151 ЦПК України можуть бути застосовані судом тільки у разі, якщо невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Встановлено, що ухвалою Маневицького районного суду від 14 березня 2016 року, яка набрала законної сили, у даній справі вжито заходи забезпечення позову у виді заборони вчиняти дії, спрямовані на відчуження транспортних засобів, які є предметом даного спору (а.с. 15).

Виходячи із вартості автомобіля «MERCEDES-BENZ 814», 1996 року випуску, яка відповідно до пояснень позивача ОСОБА_1 становить 272 246 грн., зазначена сума, покриває суму боргу, про стягнення якої з відповідача ОСОБА_2 просить позивач.

З огляду на викладене, відмовляючи у задоволенні поданої позивачем ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції правильно врахував правовий статус майна, на яке позивач просив накласти арешт, співмірність виду забезпечення позову заявленим вимогам, а також відсутність доказів, які б свідчили про існування реальної загрози невиконання рішення суду в майбутньому.

Водночас, арешт майна є мірою, що забезпечує інтереси громадян, організацій та держави у випадках, передбачених законом та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, обмеженні права користування майном, тому забезпечення даного позову шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2, призведе до порушення її права, встановленого ч. 1 ст. 321 ЦК України щодо володіння та користування цим нерухомим майном.

Отже, відповідно до встановлених в судовому засіданні обставин та норм процесуального права, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову в даній справі.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права. Підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Маневицького районного суду Волинської області від 7 липня 2016 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді