Ухвала суду № 59935469, 23.08.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 158/1016/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Пономарьова О.М. Провадження № 22-ц/773/1246/16 Категорія: 2 Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Лівандовської - Кочури Т.В.,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

з участю:

секретаря Концевич Я.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на об'єкт спільної сумісної власності подружжя, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 5 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ківерцівського районного суду від

5 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частку земельної ділянки загальною площею 0,1013 га, яка розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1

Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

На вищевказане рішення суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалено із порушенням норм процесуального права. Просив його скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_4 відмовити.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач та його представник апеляційну скаргу із наведених у ній мотивів підтримали, тоді представник позивача просив її відхилити, з огляду на безпідставність наведених у ній доводів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних мотивів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та визначаючи за позивачем ОСОБА_4 право власності на ? частину спірної земельної ділянки, як частку в спільному майні подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно було набуте за час перебування сторін у шлюбі та у період дії Закону, який відносив земельну ділянку, набуту внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приавтизації до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, тому відповідно є спільним майном подружжя.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і вимогам закону, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 60, 70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У ст. 61 СК України вносилися зміни та доповнення, а норма матеріального права, яка підлягає застосуванню, та, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 61 Сімейного Кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя" від 11 січня 2011 року № 2913-VI, доповнено частиною п'ятою такого змісту: «5. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації».

Зазначена норма набула чинності з 8 лютого 2011 року і діяла до 13 червня 2012 року.

Тобто, у період з 8 лютого 2011 року по 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що з 21 жовтня 2005 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду від 22 червня 2016 року було розірвано. Дане рішення набрало законної сили 3 липня 2012 року (а.с. 6).

Спірна земельна ділянка площею 0,1013 га у АДРЕСА_1 набута відповідачем ОСОБА_2 у власність (Державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 15 квітня 2011 року, виданий на підставі рішення Жидичинської сільської ради від 11 січня 2011 року № 4/33), тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та на час дії ч. 5 ст. 61 СК України в редакції, яка відносила земельну ділянку набуту одним із подружжя внаслідок приватизації до об'єктів спільної сумісної власності подружя.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і, виходячи із принципу рівності часток майна дружини та чоловіка, за позивачем ОСОБА_4 підлягає визнанню право власності на ? її частину.

Не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування законного та справедливого рішення доводи апеляційної скарги про відмову в позові, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності з огляду на наступне.

Частинами третьою і четвертою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Заява відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності в матеріалах справи відсутня, а тому і підстави для застосування строку позовної давності, у даному випадку, відсутні.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак доводи позовної заяви та апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 5 липня 2016 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді