Рішення № 59934925, 18.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 638/19884/15-ц Головуючий І інстанції - Штих Т.В.

Провадження: 22-ц/790/2828/16 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.

Категорія: відшкодування шкоди

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Бездітка В.М.,

суддів - Коровіна С.Г., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря - Котлярової М.Ю.

розглянув матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України та Прокуратури Полтавської області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

У листопаді 2015 року, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 13 вересня 2010 року йому заочно було пред'явлене обвинувачення. 15 вересня 2010 року він був оголошений у розшук. 16 вересня 2010 року відповідно до постанови Октябрського районного суду міста Полтави була дозволена його доставка для обрання запобіжного заходу.17 вересня 2010 року позивач був затриманий та поміщений до ІТУ. Після чого, 26 листопада 2010 року відносно позивача було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому продовжувався. Всі ці дії, як стверджує позивач відбувалися за ініціативи прокуратури. У подальшому прокурор, не зважаючи на вимоги чинного законодавства не проводив нагляд за законністю дії відносно позивача. У період часу з 17.09.2010 року по 21.07.2011 рік позивач, на його думку, безпідставно знаходився у СІЗО, при цьому перебуваючи у тяжкому стані онкохворого. 21 липня 2011 року кримінальне провадження було закрите. Як зазначає позивач, в результаті вказаних дій з боку представників прокуратури, він став інвалідом другої групи, тривалий час перебував у СІЗО, що спричинило його фізичний та душевний біль. Ці дії відповідача спричинили позивачеві моральні страждання.

Просив стягнути з Державної казначейської служби України компенсацію моральної шкоди у розмірі 986580 гривень, спричинену йому працівниками прокуратури Полтавської області внаслідок протиправної бездіяльності, яка полягає в відсутності контролю за дотриманням прав позивача, що призвели до глибоких моральних та фізичних страждань..

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 14 березня 2016 року плзов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 150 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, шляхом списання цих сум, з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Судові витрати покладено на рахунок держави. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом всіх обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що згідно рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 11.11.2015 року вже стягувалась на користь ОСОБА_1 моральна шкода за ті ж самі незаконні дії органів МВСУ в Полтавській області та з тих з самих підстав. Підставами для відшкодування шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З матеріалів справи не вбачається незаконність дій або протиправна бездіяльність Прокуратури Полтавської області щодо позивача. Судом першої інстанції не враховані положення ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким не передбачено відшкодування шкоди за неналежний контроль прокуратурою за тримання осіб в слідчих ізоляторах. Суд першої інстанції безпідставно визначив розмір шкоди саме в сумі 150 000грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, Прокуратура Полтавської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом всіх обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції прийшов до не вірного висновку щодо протиправних дій або бездіяльності прокуратури Полтавської області щодо здійснення неналежного нагляду за додержанням законів органами, які проводять опретивно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, унаслідок чого було б завдано моральну шкоду ОСОБА_1 Судом першої інстанції не застосовані норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а саме: ч.5 ст.23, ч.ч.1,78 ст.1176 ЦК України, ст.4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що факт незаконних дій або бездіяльності прокуратури Полтавської області доведено не було, причинно - наслідковий зв'язок між перебуванням позивача під слідством та негативними наслідками, які б мали місце з вини прокуратури, не встановлено.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

По справі встановлено, що 13 вересня 2010 року старшим слідчим СУ ГУМВС України в Полтавській області було порушено відносно ОСОБА_1 та інших осіб кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 4ст. 190 КК України. Слідчим заочно прийнято рішення про притягнення позивача в якості обвинуваченого та оголошено його розшук.

Відповідно до постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 16 вересня 2010 року була дозволена доставка ОСОБА_1 для обрання запобіжного заходу.

17 вересня 2010 року позивач був затриманий та поміщений до ІТУ.

26 листопада 2010 року відносно позивача було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому продовжувався.

21 липня 2011 року постановою слідчого СУ УМВС України в Полтавській області кримінальна справа відносно ОСОБА_1 була закрита у зв'язку з недоведеністю участі позивача ( п.2.ст.213, п.2 ст.6 КПК України) у скоєнні злочину, який зазначений в постанові про притягнення в якості обвинуваченого, а добути інші докази щодо причетності ОСОБА_1 до скоєння цих злочинів при розслідуванні кримінальної справи не представилось можливим. Цією ж постановою скасовано запобіжних захід, знято арешт з майна позивача.

З 17 вересня 2010 року по 21 липня 2011 року ОСОБА_1 перебував під слідством, 71 день знаходився під вартою в СІЗО у зв'язку з обранням відносно нього такого запобіжного заходу.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з доведеності факту незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності та факту заподіяння йому незаконними та неправомірними діями відповідача моральної шкоди.Щодо зменшення розміру моральної шкоди до 150 000грн. суд першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів з такими висновками рішення суду не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст.303 ЦК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 22, 23, 1166, 1167 ЦК України.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

На підставі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).

За правилами ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За змістом ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. Відсутність хоча б одного з елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативним наслідками.

Вимогами ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Пунктом 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У п. 9 вказаної постанови Пленуму Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Матеріали справи не містять доказів що дії та бездіяльність саме прокуратури по не належному здійсненню нагляду за умовами тримання позивача під вартою в СІЗО, призвели до того, що йому не була надана необхідна медична допомога, що спричинило йому глибоких та тривалих моральних, психологічних та фізичних страждань, тривалого погіршенню умов життя.

В ході розгляду даної справи не встановлені складові цивільного правопорушення: порушення прав позивача протиправними діями та бездіяльністю прокуратури Полтавської області, наявність вини в їх діях та безпосередній причинний зв'язок між протиправною дією та негативним наслідками, що підтверджує безпідставність його вимог про відшкодування моральної шкоди.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов до не правильного висновку щодо відшкодування на користь позивача ОСОБА_1 моральної шкоди .

Крім того, аналізуючи норми матеріального права, що регулюють правовідносини з приводу відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, затриманням та триманням під вартою або обмеженням пересування підпискою про невиїзд, обраних відповідно норм кримінального провадження у якості запобіжного заходу свідчить про те, що така шкоди відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України незалежно від вини посадових і службових осіб правоохоронних органів та суду, тобто єдиною особою, яка відповідає за таку шкоду є держава, яка за законом відповідає за діяльність цих органів.

Відповідно до рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 22.11.2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та УМВС України в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення особи в якості обвинуваченого, незаконного взяття та тримання під вартою задоволені частков, і стягнуто з Державної казначейської служби моральну шкоду в розмірі 250 000 грн. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18.02.2014 року зазначене рішення було змінено та зменшено розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 дол. Розміру 50 000 грн. На даний час рішення набрали законної сили.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем використано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави, тому рішення суду в частині задоволених вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Прокуратури Полтавської області задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий -

Судді -