Рішення № 59926605, 22.08.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/1137/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1469/2016

Категорія 9

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.

секретаря Драганчук У.М.

з участю апелянта ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Калуського міськрайонного суду від 24 травня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

В березні 2016 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у 1996 році нею була придбана січкарня, яку у 2013 році відповідач ОСОБА_4, будучи її зятем, позичив для своєї матері ОСОБА_6, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому відповідач зобовязався повернути січкарню на першу її вимогу. Однак, на неодноразові звернення про повернення січкарні відповідачі не реагують, січкарню не повертають. У звязку з цим 02.12.2015 р. її дочка ОСОБА_7 звернулася до Калуського відділу поліції із заявою про застосування до ОСОБА_6 заходів щодо повернення січкарні. Інспектором Калуського відділу поліції проведено перевірку, якою встановлено, що факти, наведені в заяві ОСОБА_7, знайшли своє підтвердження, для вирішення питання повернення січкарні їй порекомендовано звернутися в суд. У звязку з наведеним позивач просила позов задовольнити та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_4 своє майно січкарню.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 24 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне зясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами укладено договір позички січкарні, у звязку з чим до даних спірних правовідносин неможливо застосувати положення статей 386, 387 ЦК України є помилковими. В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 належить січкарня, яку вона придбала в 1996 році та яку у 2013 році позичив її колишній зять ОСОБА_4 для своєї матері ОСОБА_6 При цьому відповідач зобовязувався повернути січкарню на першу її вимогу. Оскільки на її вимоги про повернення січкарні відповідачі не реагують, то вона, як власник майна, вправі витребувати його з чужого незаконного володіння відповідачів.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на те, що колишня дружина відповідача ОСОБА_7І за згодою своєї матері ОСОБА_2 продала січкарню його матері ОСОБА_6 за 500 доларів США, а тому січкарня перебуває у законному володінні ОСОБА_6 і остання поверне січкарню тільки за умови повернення їй колишньою невісткою 500 доларів США. А тому висновки суду вважав обґрунтованими, просив в задоволенні скарги відмовити.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила.

З урахуванням положень ст. 305ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач ОСОБА_4 є колишнім зятем позивача ОСОБА_2 та чоловіком її доньки ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 11) та копією рішення Калуського міськрайонного суду від 25.02.2016 року, яким шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 розірвано (а.с. 10).

У 2013 році ОСОБА_4 за згодою ОСОБА_2 перевіз з її господарства до господарства своєї матері ОСОБА_6 січкарню, якою вона користується по сьогоднішній день.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено обставин, підтверджуючих, що відповідачі незаконно та без відповідної правової підстави заволоділи майном ОСОБА_2, оскільки остання безоплатно передала січкарню в користування відповідачів на невизначений строк з умовою її повернення на першу вимогу, то між сторонами укладений усний договір позички січкарні, а тому неможливим є застосування до даних спірних правовідносин положень ст.ст. 386, 387 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частинами 1, 4 ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом першої інстанції установлено, що позивач ОСОБА_2 є власником січкарні, яка є предметом спору.

На підставі пояснень позивача та свідчень свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_2 у 2013 році позичила ОСОБА_4 та ОСОБА_6 січкарню, яку придбала у 1996 році, тобто передала ОСОБА_4 січкарню для ОСОБА_6 в безоплатне користування та без встановленого строку, однак з умовою повернення січкарні на першу її вимогу. У такий спосіб сторони фактично уклали договір позички.

Такий висновок суду не відповідає встановленим обставинам справи, зокрема судом установлено, що між ОСОБА_2, власницею січкарні, та ОСОБА_6, в якої у володінні перебуває січкарня, взагалі не було ніяких домовленостей щодо позички січкарні. Наведене визнано обома сторонами, а тому висновок суду про існування між ними усного договору позички є неправильним.

Як ствердив відповідач ОСОБА_4, січкарнею він ніколи не володів, така весь час знаходилась в господарстві його мами ОСОБА_6, яка нею користується по теперішній час. Наведені обставини сторонами визнані, а тому в силу ч. 4 ст. 61 ЦПК України не потребують доказуванню.

Судом також в сукупності зі всіма доказами, що є в матеріалах справи, дано оцінку поясненням відповідачів, свідченням свідка ОСОБА_10 про купівлю ОСОБА_6 січкарні у доньки позивачки ОСОБА_7 за 500 доларів США, на підставі яких суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що такі їх доводи не підтверджені належними доказами, адже в силу дії ч. 1 п. 3 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян є грошова сума розміром у 17 гривень, що встановлено пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, яка застосовується при посиланнях на неоподаткований мінімум доходів громадян в законах або інших нормативно-правових актах, за виключенням норм адміністративного та кримінального законодавства.

З урахуванням наведених норм слідує, що правочин на суму більше 340 грн. (20 х 17= 340 грн.) слід вчиняти у письмовій формі. За даними довідки КП Фінсервіс від 17.03.2016 року середньостатистичною, ймовірно можливою вартістю січкарні є 3709 грн. Письмового доказу про вчинення сторонами правочину щодо відчуження січкарні матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_6 незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном позивача січкарнею, що між ними існує договір позички, не відповідає встановленим обставинам справи.

Судом також встановлено, що ОСОБА_6 відмовляється повернути позивачу її майно січкарню.

В силу ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За наведених обставин, норм матеріального права, та з урахуванням положень частин 3 та 4 ст. 309 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку, що так як висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалене без дотримання норм матеріального та порушення норм процесуального права, що й призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 слід задовольнити частково, судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково, витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6, жительки смт. Войнилів, вул. Євшана, 19, Калуського району Івано-Франківської області, на користь ОСОБА_2, жительки с. Верхня, вул. Зборівська, 7, Калуського району Івано-Франківської області, майно - січкарню.

Оскільки майно позивача - січкарня не перебуває у володінні відповідача ОСОБА_4, то в позові щодо нього слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином з ОСОБА_6 слід стягнути в дохід держави 551,20 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 24 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_6, жительки смт. Войнилів, вул. Євшана, 19, Калуського району Івано-Франківської області, на користь ОСОБА_2, жительки с. Верхня, вул. Зборівська, 7, Калуського району Івано-Франківської області, майно - січкарню.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави 551,20 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

ОСОБА_11