Постанова № 59926315, 22.08.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2016 року №813/1774/16

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Присташ І.М.,

представника позивача Блажевського П.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про скасування постанов в частині, -

В С Т А Н О В И В :

30 травня 2016 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про скасування постанов про арешт майна та про відкриття виконавчого провадження в частині.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.02.2007 року ОСОБА_2 на забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором уклала з АКІБ «УкрСиббанк» іпотечний договір, за умовами якого передала в іпотеку нерухоме майно.

У подальшому, право вимоги за таким договором іпотеки було відступлено банком на користь ТзОВ «Кей-Колект».

Проте, на даний час ТзОВ «Кей-Колект» не може реалізувати своє право щодо звернення стягнення на заставлене майно, задовольнивши таким чином свої вимоги до боржника за кредитним договором, оскільки після укладення договору іпотеки на нього було накладено ряд арештів за рішеннями державної виконавчої служби, а саме: за постановою Відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції про арешт майна від 19.11.2009 року №2-522/09 та постановою про відкриття виконавчого провадження Відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції від 30.05.2011 року №26797178.

На переконання позивача, такі рішення державної виконавчої служби порушують його законні права, вони були винесені без дотримання норм чинного законодавства України та без врахування того, що конкретне нерухоме майно вже перебувало в іпотеці на час прийняття виконавчою службою оскаржуваних постанов, а тому вони підлягають скасуванню.

Ухвалами судді від 01.06.2016 у даній адміністративній справі було відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 22.08.2016 року протокольною ухвалою було здійснено заміну відповідача - Відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області на належного - Яворівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

На заперечення позовних вимог відповідачем були подані письмові заперечення на позовну заяву. У своїх запереченнях відповідач вказує на те, що 30.05.2011 року постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження на підставі ухвали Яворівського районного суду Львівської області про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 від 30.05.2011 року в справі №2-906. Таке виконавче провадження було закінчене 30.12.2011 року.

При цьому, відповідач акцентує на тому, що на даний час до виконавчої служби не надходило рішення про скасування ухвали про забезпечення позову. А тому, підстави для зняття арешту відсутні. Так само, як і були відсутні підстави для не відкриття виконавчого провадження за згаданою ухвалою.

У зв'язку з чим, відповідач вважає свої рішення правомірними та просить суд у позові відмовити повністю.

Третьою особою заперечень чи пояснень по суті позовних вимог до суду подано не було.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач явку уповноваженого представника із невідомих суду причин у судові засідання жодного разу не забезпечив.

Третя особа також у судові засідання не з'являлась, не повідомивши суд про причини такої неявки.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково з виходом за межі позовних вимог, із наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.02.2007 року ОСОБА_3 уклала з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту №11120680000. За умовами цього договору банк зобов'язався надати позичальнику (ОСОБА_3), а останній зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути грошові кошти кредиту в сумі 100 000 доларів США. У додатку №1 до договору сторони погодили графік погашення кредиту - з березня 2007 року по лютий 2018 року.

Одночасно, в забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором №11120680000, АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки з іпотекодавцем - майновим поручителем ОСОБА_2. Такий договір було посвідчено 26.02.2007 року приватним нотаріусом Львівського МНО Цибко Т.Б. і зареєстровано в реєстрі за №406. Відповідно до умов договору іпотеки, в іпотеку банку було передано нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 132,7 кв. м на АДРЕСА_1 Обтяження такого майна було зареєстровано 26.02.2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

У подальшому, 12.12.2011 року, за умовами договору факторингу №1, ПАТ «УкрСиббанк» передало у власність ТзОВ «Кей-Колект» свої права вимоги за зобов'язаннями окремих клієнтів банку. Зокрема, позивачеві було відступлено права вимоги, що виникали з кредитного договору №11120680000 від 26.02.2007 року. Окрім того, відповідно до умов договору факторингу №1, до ТзОВ «Кей-Колект» перейшли й усі права банку за відповідними договорами забезпечення.

У зв'язку з чим, 12.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» і ТзОВ «Кей-Колект», на реалізацію умов договору факторингу №1 від 12.12.2011 року, було укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського РНО Саєнко Е.В. і зареєстровано в реєстрі за №5207-5208.

Із Інформаційної довідки №56124831 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається, що відомості про договір іпотеки від 26.02.2007 року та договір відступлення прав вимоги за ним від 12.12.2011 року містяться в Державному реєстрі іпотек.

У зв'язку з чим, суд відзначає, що відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про заставу», кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Іпотека є окремим видом застави та, відповідно до ст.575 Цивільного кодексу України, є заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Стаття 1 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, у позивача наявне право іпотеки щодо конкретного нерухомого майна (АДРЕСА_1), за рахунок якого він має право задовольнити свої вимоги до боржника, які забезпечені такою іпотекою.

Проте, як зазначає позивач, 28.03.2016 року при зверненні до нотаріуса йому стало відомо про те, що на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки від 26.02.2007 року накладено арешти, які перешкоджають реалізації права іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно, його реалізацію. А саме, арешти було накладено:

-за постановою арешт майна від 19.11.2009 року №2-522/09, виданою ВДВС Яворівського РУЮ,

-за постановою про відкриття виконавчого провадження №26797178 від 30.05.2011 року, виданою ВДВС Яворівського РУЮ.

У зв'язку з чим, суд бере до уваги, що відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - є сукупністю дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до положень ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ст.57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

У той же час, за приписами ч.8 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Так, відповідно до ч.ч.6, 7 ст.3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Визначення понять «пріоритет», «вищий пріоритет» та «нижчий пріоритет» міститься у ст.1 Закону України «Про іпотеку» та полягає у такому: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно; вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна; нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна.

Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання у т.ч. кредитних зобов'язань, саме іпотекодержатель, має право, у разі не виконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

При цьому, суд бере до уваги роз'яснення Верховного Суду України, викладені у його листі від 01.02.2015 року «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна».

Зокрема, як вбачається зі змісту цього листа Верховного Суду України, чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки.

Разом із тим ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлено випадки, підстави й порядок зняття арешту з майна, у тому числі відповідно до ч.5 цієї норми у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження (конкретні випадки визначені в частинах 1-4 указаної статті) арешт із майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Виходячи зі змісту ч. 4 цієї ж статті, заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна у разі звернення стягнення на це майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. При цьому, ч.3 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: 1)виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2)якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Указані норми безпосередньо стосуються арешту як складової виконання рішення суду про задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями.

Як зазначає у листі від 01.02.2015 року Верховний Суд України, ураховуючи наведене, а також виходячи із суті іпотеки, визначення якої міститься в Законі України «Про іпотеку» (ст.1), відповідно до якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, установленому цим Законом, позов про зняття арешту, накладеного державним виконавцем, підлягає задоволенню, крім випадків, визначених ч.3 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження».

Також у згаданому листі Верховний Суд України відзначає, що можливим є звільнення з-під арешту іпотечного майна не тільки при здійсненні виконання рішення про задоволення вимог кредитора, а й у випадках арешту, накладеного для забезпечення позову. Позаяк, накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна та цим порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відтак, аналіз вказаних норм, разом із практикою їх правозастосування, свідчить про існування передбачених чинним законодавством України гарантій прав іпотекодержателя, які полягають, зокрема, в можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання за виконавчими документами для задоволення вимог такого стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки. А тому, стягнення (у т.ч. накладення арешту) на предмет іпотеки за вимогами осіб, які не є іпотекодержателями, є безпідставним, окрім як за умови існування обставин, виключний перелік яких визначається ч.3 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження».

Як установлено судом, у даному випадку право іпотеки на нерухоме майно (АДРЕСА_1) виникло з моменту укладення договору іпотеки від 26.02.2007 року та його реєстрації. Отже, звернення після вказаної дати стягнення на такий об'єкт за вимогами осіб, які не є іпотекодержателями, є безпідставним. При цьому, на даний час права іпотекодержателя перейшли до позивача за відповідним договором про відступлення права вимоги, відтак, власне позивач має першочергове право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна й обмеження такого права в спосіб, не передбачений законом, порушує права та інтереси іпотекодержателя.

У той же час, суд наголошує на вищезгаданій позиції Верховного Суду України, за якою чинне законодавство не містить прямих заборон щодо накладення арешту на майно, яке є предметом іпотеки. Тобто, накладаючи арешт на таке майно державний виконавець прямо не порушує приписів чинного законодавства України. Більш того, як вбачається зі змісту заперечень на позовну заяву, арешт за постановою про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2011 року було накладено державним виконавцем, у зв'язку з виконанням ухвали Яворівського районного суду Львівської області про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 від 30.05.2011 року в справі №2-906. Отже, державний виконавець був позбавлений правової можливості ухилитися від забезпечення виконання такого судового рішення або ж на свій розсуд робити з нього винятки тощо, оскільки в силу обов'язковості судового рішення, зобов'язаний вчинити дії на його виконання.

У зв'язку з чим, суд зазначає, що ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. При цьому, вихід за межі позовних вимог повинен безумовно узгоджуватися й бути спрямованим на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що є завданням адміністративного судочинства в силу ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, та, відповідно, на ефективне відновлення порушених прав таких осіб і усунення їх порушень.

Таким чином, ураховуючи дійсні обставини справи, реально існуючий факт порушення прав та інтересів ТзОВ «Кей-Колект», до якого перейшли права іпотекодержателя, суд приходить до переконання про необхідність відновлення таких порушених прав та інтересів позивача, ефективним способом захисту яких буде звільнення з-під арешту іпотечного майна, а не визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця.

А тому, суд вважає, що для ефективного захисту прав та інтересів позивача й для реалізації завдань адміністративного судочинства, слід вийти за межі позовних вимог і прийняти рішення, яким звільнити іпотечне майна (нежитлове приміщення загальною площею 132,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1) з-під арешту.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 24, 69-72, 86, 87, 94, 128, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Звільнити з-під арешту іпотечне майно, а саме - нежитлове приміщення загальною площею 132,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, арешт на яке накладено на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції про арешт майна від 19.11.2009 року №2-522/09.

Звільнити з-під арешту іпотечне майно, а саме - нежитлове приміщення загальною площею 132,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, арешт на яке накладено на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Яворівського районного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2011 року №26797178.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) частину витрат по сплаті судового збору у сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Яворівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25 серпня 2016 року.