Рішення № 59925336, 16.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Чобіток А.О, Немировської О.В.,

при секретарі Заліській Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2016 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги обгрунтував тим, що 05.12.2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу 16 000 доларів США, що на момент укладення договору становило 131 200,00 грн.

Відповідно до заяви (розписки), яка була посвідчена ПН КМНО Астраускас Л.Є., відповідач отримав від позивача вказані грошові кошти і зобов'язався повернути їх до 16.12.2012.

Враховуючи, що всупереч домовленості сторін, відповідач вказані грошові кошти не повернув, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 16 000 доларів США, що на день звернення із позовом еквівалентно 418 356,80 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуюсь із вказаним рішення суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зазначав, що оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову виключно з підстав спливу строку позовної давності, позивач просив визнати причину пропуску такого строку поважною з огляду на те, що останній звертався до правоохоронних органів для захисту свого порушеного права.

Крім того, наголошував, що суд проігнорував ту обставину, що в рамках кримінального провадження позивачем було подано цивільний позов, а відтак відповідно до положень ст. 264 ЦК України позовна даність переривається у даному випадку.

Справа № 755/3291/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/10170/2016Головуючий у суді першої інстанції: Виниченко Л.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просив рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 05.12.2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу 16 000 доларів США, що на момент укладення договору становило 131 200,00 грн., про що була складена заява, посвідчена ПН КМНО АстраускасЛ.Є. За змістом заяви, відповідач отримав від позивача вказані грошові кошти і зобов'язався повернути їх до 16.12.2012. (а.с. 5). Справжність підпису відповідача на заяві була посвідчена.

Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 16 000 доларів США, що на день зверенння з позовом становило 418 356,80 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при зверненні до суду з позовом було пропущено строк позовної давності, а вказані ОСОБА_2 причини пропуску такого строку не є підставою для його поновлення.

Колегія суддів не може погодитися із вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом ч. 1 ст. 1047ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається зі змісту заяви, відповідач отримав грошові кошти від позивача, сторони дійшли згоди про повернення вказаних коштів в строк до 16.12.2015, проте зобов'язання щодо їх повернення у встановлений строк, ОСОБА_3 не виконав. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача 16.02.2016.

Позивач звернувся до суду із заявою про поновлення строку позовної давності, мотивуючи її тим, що 20.12.2012 ОСОБА_2 звернувся із заявою до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві про незаконне заволодіння ОСОБА_3 грошовими коштами, за якою було відкрито кримінальне провадження, проте постановою старшого слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 16.05.2015 кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

В ході проведення досудового розслідування кримінального провадження позивач як потерпілий звернувся з цивільним позовом у кримінальному провадженні, що підтверджується довідкою Шевченківського УП ГУ НП України у м. Києві від 13.07.2016.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За змістом листа Київської місцевої прокуратури № 10 від 25.03.2016 № 120121101-1603 в результаті вивчення матеріалів кримінального провадження встановлено, що рішення слідчого про закриття кримінального провадження від 16.05.2015 є передчасним та необґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягало скасуванню, про що 15.03.2016 винесено відповідну постанову (а.с. 96-97).

В судовому засіданні представником позивача надано суду копію листа Шевченківського УП ГУ НП України у м. Києві від 13.07.2016, яким було повідомлено позивача про те, що в Управлінні перебуває кримінальне провадження за заявою ОСОБА_2, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. В рамках даного кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України 18.03.2015 потерпілим ОСОБА_2 було подано цивільний позов до ОСОБА_7

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, строк позовної давності підлягав перериванню.

Слід зазначити, що цивільний позов в рамках кримінального провадження був поданий позивачем 18.03.2015, тобто в межах строків позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив обставини, на які вказував позивач, не дотримався вимог ст.ст. 60, 213, 214 ЦПК України щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи і помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відтак рішення суду суперечить вимогам закону та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 183, 57 грн.

Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позикизадовольнити.

Сятгнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 418 356, 80 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 183, 57 грн. у відшкодування судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: