Постанова № 59925171, 18.08.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 149/385/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Войнаревич М.Г.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

18 серпня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Ватаманюка Р.В.

за участю:секретаря судового засідання: Коваль К.В.,

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: Ядвіжиної Станіслави Зигмундівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Жданівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання протиправною відмови передати безоплатно у приватну власність надану під забудову земельну ділянку площею 0,25 га та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Жданівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання протиправною відмови передати безоплатно у приватну власність надану їй під забудову земельну ділянку площею 0,25 га та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечила щодо задоволення апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено слідуюче:

22 грудня 2015 року ОСОБА_5 звернулась до Жданівської сільської ради з заявою про передачу безоплатно в приватну власність земельної ділянки в межах населеного пункту орієнтованою площею 0,25 га в АДРЕСА_1 для забудови садиби в сільських населених пунктах.

У відповідь на вказану заяву, сільською головою Ядвіжиною С.З., на адресу позивача направлено лист №20 від 20.01.2016 року в якому повідомлено, що згідно погосподарських книг сільської ради станом на 01.01.1986 року за ОСОБА_5 рахувалося 0,09 га землі, на якій вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_6 побудували житловий будинок. В 1989 році в судовому порядку було розірвано шлюб, поділено житловий будинок, а також поділено землю. Після поділу будинку в користуванні ОСОБА_5 залишилась земельна ділянка в розмірі 0,05 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд. Запропоновано заявниці вказати в заяві на приватизацію площу земельної ділянки, яка є в дійсності в її фактичному користуванні.

Вказані обставини слугували підставою для звернення ОСОБА_5 до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність протиправності в діях відповідача, оскільки останнім надано докази того, що позивач вже реалізувала раніше своє право на безоплатне отримання в приватну власність земельної ділянки для ведення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, однак вважає, що оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позову необхідно скасувати з огляду на слідуюче:

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 33 Закону України «Про місце самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР) встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад. Реєстрація суб`єктів права власності на землю, реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі, видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею. Організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно зі статтею 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно пункту б частини 1 статті 81 ЗК України від 25.10.2001 року №2768-III (далі ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За приписами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно абзаців 1-2 частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою що відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

За статтею 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, аналіз вищезазначених правових норм, дає суду підстави дійти висновку про те, що чинне законодавство передбачає певний порядок розгляду заяв громадян про надання їм безплатно в приватну власність змельних ділянок, яким зокрема встановлено, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України, органи приймають одне з відповідних рішень.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, заява ОСОБА_5 від 22.12.2015 року про надання їй безоплатно у приватну власність земельної ділянки, на розгляд на пленарне засідання Жданівської сільської ради не подавалась та рішення за результатами розгляду цієї заяви виконавчим комітетом не виносилось, натомість вона була розглянута головою Жданівської сільської ради Ядвіжиною С.З. особисто, як письмове звернення, що свідчить про порушення відповідачем порядку розгляду таких заяв, встановленого статтею 118 ЗК України та пунктом 34 статті 26 Закону України №280/97-ВР та що не було враховано судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення.

Разом з тим, слід зазначити, що вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо порушення порядку розгляду заяви позивача, останнім не заявлялася, а предметом позову в даній справі є визнання протиправною відмови Жданівської сілької ради передати безплатно у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянку.

Так, за правилами частин 2,3 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, за загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, вихід за межі позовних вимог можливий, коли він пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Таким чином, зважаючи на те, що позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови передати у приватну власність земельну ділянку, заявлена позивачем передчасно, оскільки її заява, в передбаченому законом порядку не розглядалась, а відтак рішення про відмову в наданні земельної ділянки відповідачем не виносилося, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та обрати інший спосіб захисту порушених прав позивача, а саме: шляхом визнання протиправними дії Жданівської сільської ради Хмільницького району щодо рогляду заяви ОСОБА_5 від 22 грудня 2015 року не у спосіб передбачений ЗК України та зобов'язання відповідача розглянути дану заяву, відповідно до вимог ЗК України.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 3 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів ввжає, що спірне рішення в підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 квітня 2016 року, скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Жданівської сільської ради Хмільницького району щодо рогляду заяви ОСОБА_5 від 22 грудня 2015 року.

Зобов'язати Жданівську сільської раду Хмільницького району розглянути заяву ОСОБА_5 від 22 грудня 2015 року про надання у власність земельної ділянки.

В решті позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 25 серпня 2016 року.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Мельник-Томенко Ж. М. Ватаманюк Р.В.