Постанова № 59922403, 16.08.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2016 р.Справа № 914/653/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді М.І. Хабіб

суддів О.В. Зварич

ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.,

та представників сторін:

позивача: ОСОБА_2 (довіреність №27/07-2016 від 27.07.2016), ОСОБА_3 (доручення №27/07-2016 від 27.07.2016);

відповідача: не зявився (належно повідомлений),

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Схід Меркурія, б/н від 01.06.2016 (вх.01-05/2898/16 від 14.06.2016)

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.05.2016

у справі № 914/653/16

за позовом: Дочірнього підприємства Ружин-молоко, смт. Ружин Житомирської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Схід Меркурія, м. Львів

про стягнення 928 036,43 грн

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.06.2016 у даній справі апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 02.08.2016.

Ухвалою від 02.08.2016 розгляд справи відкладено на 16.08.2016.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016року ДП «Ружин-молоко» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Торговий дім «Схід Меркурія» про стягнення 117 504,64грн, з яких: 70 000грн основного боргу,41 561,65грн пені, 3 746грн інфляційних втрат та 2 196,99грн 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки №210115 від 21.01.2015 щодо оплати поставленого товару. Позивач вказує, що в лютому 2015 року він поставив відповідачу сухе знежирене молоко на загальну суму 1 550 000грн, що підтверджується видатковими накладними № 274 від 03.02.2015, №323 від 06.02.2015, №303 від 10.02.2015. Відповідач оплатив поставлений товар частково на суму 1 000 000грн. Крім того, по накладній № 58 від 09.02.2015 відповідач поставив позивачу рослинний жир на суму 480 000грн. Відтак його заборгованість становить 70 000 грн. За несвоєчасну оплату товару на підставі ст. 625 ЦК України та ст. 229 ГК України позивач заявив до стягнення інфляційні втрати в сумі 3 746грн та 2 196,99грн - 3% річних, на підставі п. 7.2.1 договору - 41 561,65грн пені.

06.05.2016 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій вказує, що відповідач, заперечуючи факт поставки йому товару на суму 550 000грн, заперечує зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 480 000грн, відтак просив стягнути з відповідача 928 036,43 грн, з яких: 550 000грн основний борг, 170 976,99грн пеня, 197 752,86грн інфляційні втрати та 9 306,58грн 3%річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.05.2016 у справі №914/653/16 (суддя Мороз Н.В.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «Торговий Дім «Схід Меркурія» на користь ДП «Ружин молоко» 550 000грн основного боргу, 170 289,87грн пені, 190 545,36грн інфляційних втрат, 9 306,58 3% річних та 13 795,25грн судового збору. Рішення суду мотивоване ст. ст. 509, 525, 526, 530, 538, 549, 599, 610,612, 625, 629, 692, 693, 712 ЦК України, ст. 193, 216, 218, 265 ГК України, правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03.09.2014, постановою пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», інформаційним листом Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

При частковому задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на виконання договору поставки на підставі замовлень відповідача позивач поставив йому товар на суму 1 550 000,00грн, що підтверджено видатковими накладними № 274, №323 та №303, підписаними представником відповідача на підставі довіреностей №4 та №5. Суд також вказав, що поставка відповідачу товару на суму 1 550 000грн на підставі договору №210115 підтверджується даними з Єдиного реєстру податкових накладних, а саме тим, що ТОВ «Торговий Дім «Схід Меркурія» включив поставлений товар до податкового кредиту за звітній період 2015 року.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України у відповідача виник обовязок оплатити товар з моменту його отримання. Відповідач оплатив товар частково в сумі 1 000 000, 00грн. Відтак суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог ДП «Ружин-молоко» в частині стягнення 550 000грн основного боргу.

Перевіривши періоди прострочення оплати товару та здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що інфляційні втрати підлягають до задоволення в сумі 190 545,36грн, з яких: за прострочення оплати товару, поставленого по накладній ВН №274 від 03.02.2015 - 8 480грн за період з 04.02.2015 по 23.02.2015: по накладній ВН №323 від 06.02.2015 - 54 980грн за період з 07.02.2015 по 06.08.2015; по накладній ВН №303 від 10.02.2015 127 085,36 грн за період з 11.02.2015 по 10.08.2015. При цьому, суд встановив, що розмір інфляційних втрат за прострочення оплати товару, поставленого по накладній ВН №303 від 10.02.2015 становить 129 970грн, що є більшою сумою, ніж заявлено позивачем 127 085,36грн, проте до задоволення підлягає заявлена до стягнення сума -127 085,36грн.

Щодо пені, то за прострочення оплати товару, поставленого по накладній ВН№274 від 03.02.2015 на суму 760 000грн, сума пені становить 8074,53 грн, по 2х інших накладних розрахунок пені проведено вірно, тому, на думку суду, сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача ,становить 170 289,87грн, а не 170 976,99грн, як заявляв позивач. 3 % річних суд задоволив повністю в сумі 9 306,58грн.

Крім того, з оскаржуваного рішення вбачається, що 12.05.2016 відповідач подавав клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, яке обгрунтоване невідповідністю, на його думку, підписів представника відповідача ОСОБА_4 на накладній ВН №274 від 03.02.2015 на суму 760 000грн, по якій відповідач отримав товар, підписам цього ж представника на накладних ВН №323 від 06.02.2015 на суму 380 000грн та №303 від 10.02.2015 на суму 410 000грн, по яких, за твердженнями відповідача, він не отримував товару. Суд першої інстанції відхилив клопотання відповідача, вказавши про можливість встановлення обставин, які мають значення для справи, без призначення експертизи шляхом оцінки належних та допустимих доказів в їх сукупності та відсутності дійсної потреби у спеціальних знаннях при дослідженні та оцінці документальних доказів, наявних у матеріалах справи.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що по накладній №274 від 03.02.2015 позивач поставив йому товар на суму 760 000грн, за який відповідач сплатив кошти в сумі 800 000,00грн (згідно з платіжними дорученнями №228 від 23.02.2015 на суму 20 000грн, №5590 від 19.02.2015 на суму 100 000грн, №5587 від 19.02.2015 на суму 100 000грн, №206 від 09.02.2015 на суму 200 000грн та №196 від 06.02.2015 на суму 200 000грн), з яких 40 000,00грн зараховано на оплату наступної партії товару. Частину товару, поставленого 10.02.2015 на суму 240 000грн без товаросупровідних документів, оплачено платіжним дорученням №238 від 02.03.2015 на суму 200 000грн з урахуванням передоплати у сумі 40 000грн. Відтак вважає, що заборгованість по сплаті основного боргу відсутня, а позивач не надав належних доказів наявності заборгованості на суму 550 000грн.

Також вказує, що він зазначав про підроблення підпису ОСОБА_4 - уповноваженої особи на отримання товару, на накладних №323 від 06.02.2015, №303 від 10.02.2015, та заявляв клопотання про призначення судової експертизи, проте суд відмовив в його задоволенні. Відмова у задоволенні клопотання, на думку скаржника, є непереконливою.

Крім того, скаржник стверджує, що договір не містить положень щодо строків оплати товару у випадку його поставки до здійснення його 100% передоплати, не містить конкретного визначення строку виконання зобовязання в порядку ст. 538 ЦК України, відтак вважає, що строк виконання ним обовязку здійснити оплату не встановлений і такий строк мав би бути визначений за правилами ст. 530 ЦК України. Оскільки позивач вимоги про сплату заборгованості відповідачу в порядку вказаної статті не направляв, скаржник стверджує про відсутність факту прострочення виконання ним зобовязання щодо оплати товару.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скаржника, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що фактичне виконання господарських операцій з купівлі-продажу товару підтверджуються наявними в матеріалах справи документами первинного обліку та даними з Єдиного реєстру податкових накладних та даними щодо автоматичного співставлення даних по податкових зобовязаннях та податковому кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за звітній період (лютий 2015 року) між ТОВ «ТД «Схід Меркурія» та ДП «Ружин-молоко» відповідно до яких відхилень між контрагентами не існує.

В судове засідання 16.08.2016 скаржник не забезпечив явки свого представника, не подав на вимогу суду доказів сплати судового збору у встановленому розмірі. Його директор ОСОБА_5 подала клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№01-04/5926/16 від 16.08.2016) у звязку з перебуванням представника ОСОБА_6 у відпустці за межами України.

Представники позивача підтримали доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та подали розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням здійснених відповідачем оплат (вх.№01-04/5905/16 від 15.08.2016).

Розглянувши клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про його відхилення з огляду на наступне.

Згідно з п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 N 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Нез'явлення в судове засідання представника скаржника не унеможливлює розгляду справи. Суд апеляційної інстанції не визнавав обов'язковою явку представників сторін в судове засідання.

Слід зазначити, що чинне законодавство не обмежує представництво інтересів сторони у суді певним колом осіб, тому при неможливості явки в судове засідання конкретного представника, сторона не позбавлена права на представлення її інтересів в суді іншим представником.

Крім того, відкладення розгляду справи матиме наслідком вихід за межі строку розгляду апеляційної скарги, встановленого ст. 102 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 21.01.2015 ДП Ружин молоко (постачальник) та ТОВ Торговий Дім Схід Меркурія (покупець) уклали договір поставки №210115.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору постачальник зобовязується передавати у власність покупця товар партіями згідно з накладними у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобовязується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору. Ціни на товар, що постачається згідно з умовами цього договору, узгоджуються сторонами в видаткових накладних, які є невідємною частиною цього договору.

Згідно з п.п.2.1,2.2 договору зобов'язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця. Покупець передає постачальнику замовлення, в якому зазначає кількість, асортимент, характеристики якості, ціну товару, адресу, умови поставки (з зазначенням перевізника) та дату (строк) здійснення поставки. Замовлення передається постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонами формі (шляхом заповнення бланку замовлення, електронною поштою, факсимільним, телефонним зв'язком) з обовязковим підтвердженням телефонним дзвінком. Замовлення має бути підписане уповноваженою особою та скріплене печаткою. Погоджене сторонами замовлення в односторонньому порядку зміні не підлягає. Зміни в замовлення вносяться за згодою сторін і підтверджуються постачальником письмово.

Відповідно до п.3.2 договору приймання-передачі продукції проводиться уповноваженими представниками сторін. Приймання продукції по кількості проводиться згідно з товаросупровідними документами та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості (затв. постановою Держарбітражу при ОСОБА_7 СРСР №П-6 від 15.06.1965 з доповненнями і змінами), по якості згідно з документами, що посвідчують якість продукції, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості (затв. постановою Держарбітражу при ОСОБА_7 СРСР №П-7 від 25.04.1966 з доповненнями і змінами). Виявлені недоліки в тарі і пакуванні не підлягають розгляду, якщо вони не позначилися на якості товару.

Передача товару постачальником і його приймання покупцем по найменуванню, кількості (вазі), якості, асортименту і ціні проводиться на підставі товарної (товарно-транспортної, видаткової) накладної після надання уповноваженим представником покупця довіреності, уповноважена особа розписується на видатковій накладній постачальника про отримання товару. Після прийняття товару претензії по кількості не приймаються (п. 3.4 договору)

Згідно з п.3.5 договору покупець гарантує, що особа, яка здійснюватиме фактичне приймання товару й підписання видаткових накладних, матиме достатні повноваження на вчинення таких дій від імені покупця.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що вартість кожної одиниці товару та загальна вартість кожної партії товару, яка поставляється за цим договором, визначається сторонами та вказується у видаткових накладних. Всі розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України - гривні.

Оплата за товар здійснюється покупцем на умовах 100% передплати, шляхом безготівкового перерахунку коштів на банківський рахунок продавця, але в будь-якому випадку не має перевищувати термін від поставки - до поставки наступної партії товару (п.4.5 договору).

Згідно з п.7.2.1 договору за порушення термінів розрахунків, передбачених п.4.5. даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав позивачу замовлення на поставку сухого знежиреного молока: № 1 від 02.02.2015 - на поставку 20 000кг на суму 760 000грн; №2 від 06.02.2015 - на поставку 10 000кг на суму 380 000грн; № 3 від 09.02.2015 - на поставку 10 000кг на суму 410 000грн( а.с. 68-70).

Вказані замовлення підписані двома сторонами та скріплені їх печатками.

Оригінали замовлень оглянуті апеляційним судом в судовому засіданні.

Згідно з видатковими накладними ( а.с. 13-18), підписаними двома сторонами, на виконання умов договору та названих вище замовлень позивач поставив відповідачу сухе знежирене молоко на загальну суму 1 550 000,00грн, а саме:

- по видатковій накладній №274 від 03.02.2015 на суму 760 000грн; товар отримав представник відповідача ОСОБА_4 на підставі довіреності №4 від 03.02.2015;

- по видатковій накладній №323 від 06.02.2015 на суму 380 000грн; товар представник відповідача ОСОБА_4 на підставі довіреності №5 від 06.02.2015;

- по видатковій накладній №303 від 10.02.2015 на суму 410 000грн; товар отримав ОСОБА_4 на підставі довіреності №5 від 06.02.2015.

Відповідач сплатив позивачу кошти за сухе знежирене молоко в сумі 1 000 000грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 54-56):

-№ 196 від 06.02.2015 на суму 200 000грн - оплата товару, поставленого по накладній №274 від 03.02.2015;

- №206 від 09.02.2015 на суму 200 000грн - оплата товару, поставленого по накладній №274 від 03.02.2015;

- №5587 від 19.02.2015 на суму 100 000грн - оплата товару, поставленого по накладній №274 від 03.02.2015;

- №5590 від 19.02.2015 на суму 100 000грн - оплата товару, поставленого по накладній №274 від 03.02.2015;

-№228 від 23.02.2015 на суму 200 000грн - оплата товару, поставленого по накладній №274 від 03.02.2015;

-№238 від 02.03.2015 на суму 200 000грн - оплата товару, поставленого по накладній №303 від 10.02.2015.

Здійснення названих оплат також підтверджується виписками банку по особових рахунках ДП «Ружин-молоко» від 06.02.2015, від 09.02.2015, від 19.02.2015, від 23.02.2015 та від 02.03.2015 (а.с.88-108).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 09.09.2014 сторонами був укладений договір поставки №14/14, відповідно до умов якого ТОВ «Торговий Дім «Схід Меркурія» (постачальник) зобовязаний передати у власність ДП «Ружин - молоко» маргарини, жири, замінники молочних жирів (товар), а ДП «Ружин - молоко» зобовязаний приймати цей товар та своєчасно оплачувати його (а.с. 113-114).

На виконання вказаного договору відповідач поставив позивачу товар на суму 480 000грн, що підтверджується видатковою накладною №58 від 09.02.2015 (а.с. 115).

01.03.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою від 26.02.2015 №123 про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України на суму 480 000,00грн, в якій вказав, що ДП «Ружин - молоко» є кредитором ТОВ «Торговий Дім «Схід Меркурія» за договором поставки №210115 на суму 550 000,00грн, та одночасно є боржником ТОВ «Торговий Дім «Схід Меркурія» за договором поставки №14/14 на суму 480 000,00грн. Разом із заявою надіслав угоду від 26.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 480 000,00грн ( а.с.108-110).

Проте, як пояснили представники позивача в судовому засіданні апеляційного суду, надіслані відповідачу заява та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог були повернені позивачу відділенням звязку по закінченню терміну зберігання, тому зарахування не відбулося.

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України та ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 693 ЦК передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

В силу ч.4 ст. 538 ЦК якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання договору поставки №210115 на підставі замовлень відповідача позивач поставив відповідачу товар по трьох видаткових накладних на загальну суму 1 550 000грн , а саме: №274 від 03.02.2015 на суму 760 000грн, №323 від 06.02.2015 на суму 380 000грн; №303 від 10.02.2015 на суму 410 000грн.

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач не заперечує факту поставки йому товару на загальну суму 1 000 000,00грн, а саме: по накладній №274 від 03.02.2015 на суму 760 000грн, та стверджує про поставку товару 10.02.2015 на суму 240 000грн без товаросупровідних документів, заперечує поставку товару по накладних №323 від 06.02.2015 на суму 380 000грн; №303 від 10.02.2015 на суму 410 000грн.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача, оскільки названі вище накладні №274 від 03.02.2015 на суму 760 000грн, №323 від 06.02.2015 на суму 380 000грн; №303 від 10.02.2015 на суму 410 000грн підписані представником відповідача та скріплені його печаткою. Позивач надав суду для огляду оригінали довіреностей №4 від 03.02.2015 та №5 від 06.02.2015, виданих відповідачем його уповноваженій особі ОСОБА_4, на підставі яких був отриманий товар ( копії довіреностей в матеріалах справи, а.с. 16,18). Жодних доказів на підтвердження поставки партії товару на суму 240 000,00грн відповідач суду не подав, в той же час платіжним дорученням №238 від 02.03.2015 він перерахував позивачу кошти в сумі 200 000грн з призначенням платежу - оплата товару, поставленого по накладній №303 від 10.02.2015, по якій товар поставлений на суму 410 000,00грн.

Крім того, за даними податкового обліку позивача та відповідача немає розходжень щодо поставки у лютому 2015 року товару на загальну суму 1 550 000грн, позивачем відображений факт поставки товару відповідачу про 3-х названих накладних на загальну суму 1 550 000грн, а відповідачем відображений факт отримання товару від позивача на загальну суму1 550 000грн ( а.с.73-87).

За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи для встановлення того, чи виконано підпис на накладних №274 від 03.02.2015, №323 від 06.02.2015, №303 від 10.02.2015 ОСОБА_4 чи іншою особою, оскільки заперечення відповідача факту отримання товару по накладних №323 від 06.02.2015 на суму 380 000грн та №303 від 10.02.2015 на суму 410 000грн спростовуються матеріалами справи і клопотання відповідача є необґрунтованим.

Договором ( п.4.5) встановлено, що оплата за товар здійснюється покупцем на умовах 100% передплати, але в будь-якому випадку не має перевищувати термін від поставки товару - до поставки наступної партії товару.

При відсутності необхідності замовлення та відвантаження наступної партії товару, оплата за попередню партію товару не може перевищувати термін, вказаний у п.4.5 договору ( п. 4.6 договору).

Отже, за умовами договору відповідач мав оплати товар на умовах 100% передплати, але не пізніше наступних строків:

- по накладній №274 від 03.02.2015 - до 06.02.2015, по накладній № 323 від 06.02.2015 - до 10.02.2015, а за поставлений по накладній ВН №303 від 10.02.2015 ( з огляду на відсутність наступної партії) - 100 % попередньої оплати, але не пізніше 11.02.2015.

Відтак апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що строк оплати товару договором не був встановлений.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач повністю оплатив товар, поставлений по накладній №274 від 03.02.2015, однак оплатив з порушенням строків, встановлених договором (оплата проведена в період з 06.02.2015 по 23.02.2015).

Товар , який був поставлений по інших 2х накладних, відповідач оплатив частково: по накладній №323 від 06.02.2015 на суму 380 000грн оплатив в сумі 40 000,00грн( п/д №228 від 23.02.2015 переплата за товар, поставлений по накладній №274 від 03.02.2015); по накладній №303 від 10.02.2015 на суму 410 000грн оплатив в сумі 200 000,00грн(п/д №238 від 02.03.2015 на суму 200 000грн ).При цьому часткова оплата здійснена також з порушенням строків. Доказів оплати решти поставленого товару на суму 550 000,00грн( по накладній № 323 від 06.02.2015 заборгованість становить 340 000,00грн ( 380 000,00 40 000,00), по накладній №303 від 10.02.2015 заборгованість становить 210 000,00грн( 410 000,00 200 000,00), відповідач суду не подав.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення 550 000,00грн основного боргу.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки(ч.1 ст.611 ЦК України).

Відповідно до п.7.2.1 договору за порушення термінів розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань щодо оплати поставленого товару, позивачем заявлені до стягнення на підставі п. 7.2.1 договору та ч.2 ст.625 ЦК України пеня в сумі 170 976,99грн, 3% річних в сумі 9 306,58грн та інфляційні втрати в сумі 197 752,86грн (а.с. 130-132), а саме:

- по накладній № 274 від 03.02.2015 - пеня в сумі 8 761,65грн та 3% річних в сумі 673, 97 грн за період з 03.02.2015 по 23.02.2015, інфляційні втрати в сумі 15 521,43 грн за лютий 2015року;

- по накладній № 323 від 06.02.2015 - пеня в сумі 45 415,89грн та 3% річних в сумі 2 533,16 грн за період з 06.02.2015 по 06.08.2015, інфляційні втрати в сумі 55 146,07 грн за лютий червень 2015року;

- по накладній №303 від 10.02.2015 - пеня в сумі116 799,45грн та 3% річних в сумі 6099,45 грн за період з 10.02.2015 по 10.08.2015, інфляційні втрати в сумі 127 085, 36 грн за лютий червень 2015 року.

Однак, при здійсненні розрахунку позивач не врахував строків оплати товару, встановлених договором, та безпідставно включив в період прострочення оплати поставленого товару по накладній №274 від 03.02.2015 період з 03.02.2015 до 06.02.2015, по накладній № 323 від 06.02.2015 період з 06.02.2015 до 10.02.2015, по накладній №303 від 10.02.2015 - період з 10.02.2015 до 11.02.2015.

Крім того, позивач не врахував часткову оплату відповідачем платіжним дорученням №238 від 02.03.2015 товару, поставленого по накладній №303 від 10.02.2015, в сумі 200 000,00грн (всупереч призначенню платежу врахував ці кошті як оплату товару, поставленого по накладній № 323 від 06.02.2015), внаслідок чого невірно визначив заборгованість по накладній № 323 від 06.02.2015 в сумі 240 000,00грн ( 380 000,00 40 000,00 200 000,00), замість 340 000,00грн, а по накладній №303 від 10.02.2015 заборгованість в сумі 410 000,00грн, замість 210 000,00грн, як наслідок невірно провів нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

З огляду на вказані вище строки оплати товару, встановлені договором, та здійснені відповідачем оплати (з урахування призначення платежу), за прострочення оплати поставленого товару, до стягнення підлягали пеня, 3% річних та інфляційні втрати в таких розмірах:

- по накладній №274 від 03.02.2015 - пеня в сумі 6 325,49грн та 3% річних в сумі 486,57грн за період з 06.02.2015 по 23.02.2015, інфляційні втрати за лютий 2015 року в сумі 11205,72грн;

- по накладній №323 від 06.02.2015 - пеня в сумі 95 178,09 грн та 3 % річних в сумі 4 989,04 грн за період з 10.02.2015 по 06.08.2015, інфляційні втрати за період з лютого по червень 2015 року в сумі 106 372 ,14 грн;

- по накладній №303 від 10.02.2015 - пеня в сумі 63 660,00грн та 3% річних в сумі 3 419,17грн за період з 11.02.2015 по 10.08.2015, інфляційні втрати за період з лютого по червень 2015 року в сумі 72 206,07грн.

Такі ж суми пені, 3% річних та інфляційних втрат визначені позивачем при здійсненні їх перерахунку з урахуванням строків оплати товару, встановлених договором, та здійснених відповідачем оплат товару (з урахування призначення платежу),який був поданий апеляційному суду 15.08.2016.

Проте, враховуючи заявлені позивачем до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат по кожній накладній окремо, та враховуючи суми пені, 3% річних та інфляційних втрат по кожній накладній окремо, які підлягали б до стягнення при правильному їх нарахуванні, а також виходячи з того, що суд не вправі вийти за межі заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що підлягають до стягнення: пеня в сумі 115 401,34грн (по накладній № 274 -6 325,24грн, по накладній №323 -45 415, 89грн, по накладній №303 63 660,00грн), 3% річних в сумі 6 438,90грн( по накладній № 274 -486,57 грн, по накладній №323 -2 533,16грн, по накладній №303 3419,17грн), інфляційні втрати в сумі 138 557,86грн(по накладній № 274 -11 205,72 грн, по накладній №323 -55 146,07грн, по накладній №303 72 206,07грн).

В решті заявлені до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні втрати не підлягають до задоволення.

Таким чином, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 170 289,87грн пені, 9 306,58грн 3%річних та 190 545,36грн інфляційних втрат, оскільки суд також не врахував строків оплати товару, встановлених договором, та не врахував часткову оплату відповідачем платіжним дорученням №238 від 02.03.2015 товару, поставленого по накладній №303 від 10.02.2015, в сумі 200 000,00грн, внаслідок чого при здісненні перерахунку невірно визначив суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають до стягнення.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що при вирішенні спору суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку про стягнення пені в сумі 170 289,87 грн, інфляційних втрат в сумі 190 545,36 грн та 3% річних в сумі 9 306,58грн.Отже, рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити та стягнути з відповідача 115401,34грн пені, 138 557,86грн інфляційних втрат та 6438,90грн 3% річних. .Відтак належить змінити рішення і в частині стягнення судового збору та покласти його на сторони пропорційно до позовних вимог, які підлягають до задоволення. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Щодо розподілу судового збору за розгляд апеляційної скарги, то з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, часткову зміну рішення суду першої інстанції та суму позовних вимог, яка підлягає до задоволення, на позивача покладається судовий збір в сумі 1941,03грн, який підлягає стягненню на користь відповідача.

Водночас, при поданні апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір в сумі в сумі 15 175,61 грн, в той час як згідно із ЗУ « Про судовий збір» підлягав сплаті судовий збір в сумі 15 312,60грн( 110% від судового збору, який підлягав сплаті при поданні позову).Тобто, відповідач сплатив судовий збір в меншому розмірі, ніж встановлено законом, не доплатив 136,99грн судового збору. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.06.2016 у даній справі було зобовязано скаржника ( відповідача) подати докази сплати судового збору у встановленому розмірі, проте станом на 16.08.2016 (день прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції) апелянт не подав доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

Відповідно до п. 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Відтак суму недоплаченого судового збору - 136,99грн при подання апеляційної скарги належить стягнути із скаржника в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 17.05.2016 у справі № 914/653/16 змінити, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Пункт 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Схід Меркурія», ідентифікаційний код 31729389, юридична адреса: 79024, м. Львів, вул. Промислова, 50/52, фактичне місцезнаходження: 79024, м.Львів, вул. Опришківська,5, на користь Дочірнього підприємства «Ружин-молоко», ідентифікаційний код 31826107, місцезнаходження: 13600, Житомирська область, Ружинський район, смт. Ружин, вул. Леніна,68, - 550 000грн основного боргу, 115 401,34грн пені, 138,557,86 грн інфляційних втрат,6 438,90грн 3% річних та 12 155,97грн судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Ружин-молоко», ідентифікаційний код 31826107, місцезнаходження: 13600, Житомирська область, Ружинський район, смт. Ружин, вул. Леніна,68, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Схід Меркурія», ідентифікаційний код 31729389, юридична адреса: 79024, м. Львів, вул. Промислова, 50/52, фактичне місцезнаходження: 79024, м.Львів, вул. Опришківська,5, - 1941,03грн на відшкодування сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Схід Меркурія», ідентифікаційний код 31729389, ідентифікаційний код 31729389, юридична адреса: 79024, м. Львів, вул. Промислова, 50/52, фактичне місцезнаходження: 79024, м.Львів, вул. Опришківська,5, в дохід Державного бюджету України 136,99грн недоплаченого судового збору при поданні апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 22.08.2016.

Головуючий суддяМ.І. Хабіб

Суддя О.В. Зварич

СуддяЯ.О. Юрченко