Рішення № 59922322, 16.08.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2016 р.Справа № 922/1348/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", м.Київ 3-я особа Фізична особа ОСОБА_2, м. Дружківка; до 1. Комунального підприємства "Жилкомсервіс", м. Харків; 2. Департамент житлового господарства Харківської міської ради, м. Харків; 3. Харківської міської ради, м. Харків; про стягнення 197760,00 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився;

1-го відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 2-4/2016 від 04.01.2016 року;

2- го відповідача - не з'явився;

3-го відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Жилкомсервіс" про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 197760,00 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 квітня 2016 року вказана позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11 травня 2016 року об 11:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 травня 2016 року розгляд справи було відкладено на 07 червня 2016 року о 12 :15 год.

Ухвалою суду від 07.06.2016 року розгляд справи був відкладений до 23.06.2016 року до 10:30 год. Цією ж ухвалою до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Фізичну особу ОСОБА_2

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.06.2016 року було залучено до участі у справі 2-го відповідача - Департамент житлового господарства Харківської міської ради та 3-го відповідача - Харківську міську раду, а розгляд справи відкладено на 07.07.2016 року о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 липня 2016 року розгляд справи було відкладено на 16.08.2016 року об 12:30 год.

15 серпня 2016 року від позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача за вх. № 1659, яке долучено судом до матеріалів справи.

В призначеному судовому засіданні 16.08.2016 року був присутній лише представник першого відповідача, який проти задоволення позову заперечував в повному обсязі.

Позивач своїм правом бути присутнім у судовому засіданні не скористався.

Третя особа, другий та третій відповідачі своїх представників у судове засідання також не направили, про причину неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачам для підготовки до судового засідання, а також підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст.75 ГПК України та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

13 грудня 2013 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "українська страхова група" (страховиком) та ОСОБА_2 (страхувальником) було укладено договір добровільно страхування наземно-транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами № 28-0199-РМ2-12-00186.

Відповідно до договору був застрахований транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan державний реєстраційний номер НОМЕР_1, від дорожньо-транспортних випадків та інших страхових ризиків, передбачених договором страхування.

Так, відповідно до п. 2.1.1. (г) Договору передбачено ризик "Стихійного лиха" - пошкодження або знищення тз та / або його ДО внаслідок стихійного лиха, самовільного падіння предметів.

16 лютого 2015 року із застрахованим майном - транспортним засобом Volkswagen Polo Sedan державний реєстраційний номер НОМЕР_1 відбувся страховий випадок, а саме транспортний засіб було пошкоджено в результаті обвалу цегли з будинку № 51 по вул. 23 Серпня у м. Харкові, внаслідок чого страхувальнику було задано матеріальної шкоди, вартість якої (вартість відновлювального ремонту) згідно звіту № 31/02/15 "Про оцінку колісного транспортного засобу" складає 198246,18 грн.

На виконання умов Договору № 28-0199-РМ2-12-00186 від 13.12.2013 року, позивачем на підставі заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 18.02.2015 року, страхового акту №ПССКА -4520 від 25.03.2015 року, розрахунку суми страхового відшкодування від 23.03.2015 року, згідно платіжного доручення № 5766 від 23.03.2015 року сплатило на користь ОСОБА_2 суму страхового відшкодування в розмірі 197760,00 грн.

Відповідно до ст. 993 Цивільного Кодексу України та ст. 27 Закону Україні "Про страхування " до страховика, який виплатив страхові відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, які страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальній за заподіяний збиток.

Згідно з п. 1 ст. 1191 Цивільного Кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо іншій розмір не встановлено законом.

Відповідно до листа Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради № 1044 від 01.02.2016 року будинок № 51 по вул. 23 Серпня у м. Харкові є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова та відображається на балансі комунального підприємства "Жилкомсервіс".

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про житлово комунальні послуги" балансоутримувач зобов'язаний, зокрема, забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил; забезпечити належну експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Приймаючи до уваги викладене, позивач і звернувся до суду з позовом до КП "Жилкомсервіс" про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, оскільки вважає, що саме балансоутримувач повинен нести відповідальність за завдану шкоду власнику транспортного засобу.

Спростовуючи твердження позивача, КП "Жилкомсервіс" у своєму відзиві зазначило, що Рішенням виконавчого комітету ХМР від 20.12.2011 року № 893 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибункової території, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова" було затверджено порядок послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території мінімально необхідних для забезпечення санітарно- гігієнічних вимог проживання та перебування в приміщеннях, забезпечення технічних вимог до експлуатації будинку, підтримання несучої спроможності конструкцій та експлуатаційних характеристик будинкових мереж і систем, а саме:

- прибирання прибудинкової території;

- технічне обслуговуавання ліфтів;

- обслуговування систем диспетчеризації;

- технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання;

- технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем холодного водопостачання;

- технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення;

- технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем зливної каналізації;

- обслуговування димовентиляційних каналів;

- освітлення місць загального користування;

- енергопостачання ліфтів.

Отже, вищевказаним тарифом взагалі не передбачено проведення КП "Жилкомсервіс" поточних та капітальних ремонтів будинку.

Також, КП "Жилкомсервіс" вказує на те, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач зобов'язаний, зокрема, забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонту, а не проводити капітальний та поточний ремонт, як стверджує позивач.

Приймаючи до уваги заперечення КП "Жилкомсервіс", позивачем під час розгляду справи було подано клопотання про залучення до участі у справі в якості відповідачів - Департамент житлового господарства Харківської міської ради та Харківську міську раду. В обгрунтування свого клопотання позивач посилався на те, що внаслідок невиконання Департаментом житлового господарства Харківської міської ради своїх обов'язків, щодо неналежного утримання і експлуатації будинку, контролю за своєчасним відбором будинку який підлягає ремонту, здійснення функцій замовника на проведення ремонту № 51 по вул. 23 Серпня у м. Харкові та невиконання Харківською міською радою обов'язків, щодо фінансування робіт по ремонту будинку № 51 по вул. 23 Серпня у м. Харкові і призвело до заподіяння матеріальної шкоди.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.06.2016 року було задоволено відповідне клопотання позивача, проте під час розгляду справи позивачем так і не було надано до суду доказів, які б підтверджували, що саме Департамент житлового господарства Харківської міської ради та Харківська міська рада є належними відповідачами у справі та повинні нести відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до суду не були надані належні та допустимі докази, внаслідок чого суду не доведено, що саме з вини відповідачів стався страховий випадок та що саме відповідачі повинні нести відповідальність за завдану шкоду власнику транспортного засобу, в тому числі і відшкодовувати її в порядку регресу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відтак, беручи до уваги наведені законодавчі положення, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з першого відповідача 197760,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу не підлягає задоволенню, оскільки не доведена позивачем належними та допустимими доказами.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 22.08.2016 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/1348/16