Рішення № 59922056, 23.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2016Справа №910/12788/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція",

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву",

про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 98 371,11 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача: Гогітідзе В.Ф. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явився;

У судовому засіданні 23 серпня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", 13.07.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 09/1107 від 13.06.2016 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву", про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 98 371,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як споживач, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 460055 від 02.12.2013 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив оплату вартості наданих йому позивачем комунальних послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2016 року порушено провадження у справі № 910/12788/16 та призначено розгляд справи на 09.08.2016 року.

У судовому засіданні 09.08.2016 року було оголошено перерву до 23.08.2016 року.

У судове засідання 23.08.2016 року представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача не з'явився, про місце та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (надалі - позивач, енергопостачальна організація) та Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (надалі - відповідач, Покупець) (разом - сторони) було укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 460055 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір або Договір послуг), згідно умов п.п. 1.1., 1.2. якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води (надалі - товар або теплоносій, теплова енергія) у період з 01.12.2013 року по 30.11.2014 року, 1045,487 Гкал, з максимально тепловим навантаженням 0,470 Гкал/год, в тому числі на потреби: опалення 0,470 Гкал/год. Покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах Договору.

За приписами п. 6.4 Договору всі розрахунки по цьому Договору виконуються на підставі рахунків, які покупець отримує від енергопостачальної організації, виключно у грошовій формі за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 6.5 Договору покупець щомісяця з 07 по 14 число отримує в енергопостачальній організації оформлені бланки актів приймання передачі товарної продукції, актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та рахунок-фактуру на сплату теплової енергії з урахуванням недоплати або переплати за попередні періоди, що включають у себе вартість теплової енергії, спожитої в попередньому місяці, та суми передоплати за теплову енергію (що визначається енергопостачальною організацією з урахуванням максимального теплового навантаження, визначеного цим договором). По одному примірнику підписаних актів звірки та приймання передачі товарної продукції покупець повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця.

Пунктом 6.6 Договору передбачено, що покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно з отриманим рахунком-фактурою не пізніше 25 числа поточного місяця, в тому числі теплову енергію, яка використана субабонентами покупця.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору в період з 01.01.2016 року по 01.05.2016 року позивачем надавалися послуги за Договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на загальну суму - 153 165,85 грн., однак покупець постачання теплової енергії оплатив частково в сумі 68 904,89 грн., внаслідок чого у відповідача, за розрахунками позивача, утворилась заборгованість за Договором послуг в розмірі 84 260,96 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за невиконання Споживачем зобов'язань за Договором щодо оплати наданого товару.

Представник відповідача 09.08.2016 року подав клопотання, яким додав оригінали платіжних доручень про оплату основного боргу в кількості 5 шт. в розмірі 84 260,96 грн. Окрім того, відповідач ствердив, що оплата основного боргу була здійснена до подання позовної заяви до суду про, що також свідчить наданий та підписаний сторонами і скріплений печатками акт звірки взаєморозрахунків станом на 21.07.2016 року.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У відповідності до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

За умовами ч. 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції Закону України від 09.07.2010 року N 2479-VI) тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 02 грудня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" та Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" було укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №460055, згідно умов п.п. 1.1., 1.2. якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води у період з 01.12.2013 року по 30.11.2014 року, 1045,487 Гкал, з максимально тепловим навантаженням 0,470 Гкал/год, в тому числі на потреби: опалення 0,470 Гкал/год. Покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах Договору.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору в період з 01.01.2016 року по 01.05.2016 року позивачем надавалися послуги за Договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на загальну суму - 153 165,85 грн., однак покупець постачання теплової енергії оплатив частково в сумі 68 904,89 грн., внаслідок чого у відповідача, за розрахунками позивача, утворилась заборгованість за Договором послуг в розмірі 84 260,96 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача подав клопотання, яким додав оригінали платіжних доручень про оплату основного боргу № 369 від 23.06.2016 р., №369 від 24.06.2016 р., № 394 від 04.07.2016 р., № 395 від 05.07.2016р., № 389 від 04.07.2016р. в загальному розмірі 84 260,96 грн. Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач подав позовну заяву до суду 13.07.2016 року, тобто оплата основного боргу була здійснена до подання позовної заяви до суду про, що також свідчить наданий та підписаний сторонами і скріплений печатками акт звірки взаєморозрахунків станом на 21.07.2016 року.

Відповідно до п. 4.4.1. постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачу необхідно відмовити в задоволенні вимог про стягнення основного боргу в розмірі 84 260,96 грн., оскільки позивачем було оплачено борг до подання позивачем позовної заяви до суду.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних в розмірі 385,30 грн. пеню - 7 360,85 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 6 364,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

У пункті 9.2. договору встановлено, що за несвоєчасне виконання його умов передбачено пеню, яка нараховується за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивач здійснив нарахування пені невірно за лютий 2016 року, а відтак, здійснивши власний розрахунок пені суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача за лютий 2016 року підлягає 5056,86 грн. Також за березень 2016 року позивачем здійснено нарахування пені невірно, отже, за розрахунком суду стягненню підлягає 2778.20 грн, тобто сума більша, ніж заявлена позивачем до стягнення в розмірі 1 226,67 грн., у відповідності до наведеного нижче розрахунку:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення46573.0026.02.2016 - 03.03.2016722.0000 %0.120 %*391.9346573.0004.03.2016 - 21.04.20164922.0000 %0.120 %*2743.4846573.0022.04.2016 - 26.05.20163519.0000 %0.104 %*1692.4146573.0027.05.2016 - 31.05.2016518.0000 %0.098 %*229.05

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення37687.9626.03.2016 - 21.04.20162722.0000 %0.120 %*1223.3137687.9622.04.2016 - 26.05.20163519.0000 %0.104 %*1369.5437687.9627.05.2016 - 31.05.2016518.0000 %0.098 %*185.35

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог, як і заяви про збільшення розміру позовних вимог, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми пені, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені за березень 2016 року підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 1 226,67 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог. Отже, стягненню з останнього підлягає пеня в розмірі 6 283,53 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати спожитої теплової енергії, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд встановив, що позивач здійснив нарахування 3% річних невірно, безпідставно включивши додатково 71,44 грн. за січень 2016 року, що є необґрунтованим, оскільки заборгованості за цей період у відповідача не існувала. За період лютого та березня 2016 року позивачем розрахунок 3% було здійснено вірно, а відтак стягненню 3% річних підлягає 313,85 грн. без урахування 71,44 грн. за січень 2016 року.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 Постанови).

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок інфляційної складової боргу, суд дійшов висновку, що розмір інфляційних втрат за перерахунком суду підлягають частковому задоволенню в сумі - 3 518,86 грн.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі26.02.2016 - 31.05.201646573.001.0462160.7748733.77Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі26.03.2016 - 31.05.201637687.961.0361358.0939046.05

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 10 116,24 грн. з них: 6 283,53 грн. пені, 3% річних в розмірі 313,85 грн. та 3 518,86 грн. інфляційних втрат.

Судові витрати позивача щодо сплати судового збору в розмірі 151,74 грн. пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (ЄДРПОУ 01422826; адреса: 01133, м. Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (ЄДРЮОФОП 37739041, адреса: 01011, м, Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28, оф. 20) пені - 6 283,53 грн. (шість тисяч двісті вісімдесят три гривні 53 копійки), 3% річних в розмірі 313,85 грн. (триста тринадцять гривень 85 копійок), інфляційних втрат в розмірі 3 518,86 грн. (три тисячі п'ятсот вісімнадцять гривень 86 копійок) та судовий збір - 151,74 грн. (сто п'ятдесят одна гривня 74 копійки). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати відповідачу у справі № 910/12788/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 25.08.2016 року.

Суддя О.С. Комарова