Ухвала суду № 59913440, 22.08.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/1112/16-ц 22.08.2016 22.08.2016 22.08.2016

Cправа №490/1112/16-ц Суддя суду першої інстанції Черенкова Н.П.

Провадження №22-ц/784/1924/16 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 39

УХВАЛА

Іменем України

22 серпня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі: позивачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5,

представника позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 -

ОСОБА_6,

представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_7,

представника відповідача - Бочарової І.В.,

представника третьої особи - Покори І.Є.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 липня 2016 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд», про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пред'явили позов до Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» (далі - ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд»), про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради від 12 листопада 2009 року №40/25 в частині пунктів 26 та 26.4 розділу 1.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до пунктів 26 і 26.4 рішення Миколаївської міської ради від 12 листопада 2009 року за №40/25 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району міста Миколаєва», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 1975 кв.м., за рахунок земельної ділянки, яка відведена рішенням міської ради від 13 березня 2008 року №22/52 ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр - Буд», у тому числі 1975 кв.м. відведенні під будівництво, зарахувавши її до земель іншого призначення (відведенні під будівництво - на період будівництва) та до земель комерційного використання після введення об'єкта в експлуатацію, для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу по проспекту Героїв Сталінграда, у районі корпусу №11, а також передано землю в оренду ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» строком на 10 років (з них: 2 року - для будівництва, після введення в експлуатацію, та 8 років - для обслуговування), за умови проведення громадських слухань.

05 жовтня 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області видано дозвіл ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» на виконання будівельних робіт.

Проте, як вважають позивачі, вищезазначені пункти оскаржуваного рішення міської ради суперечать чинному законодавству та порушують їх конституційне право на безпечне для життя та здоров'я довкілля, оскільки порушують містобудівні, екологічні та санітарні норми.

Крім того, оскаржуваним рішенням визнана необхідність проведення громадських слухань з питань надання земельної ділянки для будівництва автозаправного комплексу. Однак, відповідно до статуту Територіальної громади міста Миколаєва, який був затверджений рішенням Миколаївської міської ради №36/4 від 03 вересня 2009 року, громадські слухання мали проводитись до прийняття відповідного рішення про відведення земельної ділянки, а не після його прийняття.

Посилаючись на викладені обставини, позивачі просили позов задовольнити, визнати незаконними та скасувати пункти 26, 26.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12 листопада 2009 року №40/25 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва».

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала та пояснила, що при прийнятті оскаржуваного рішення, міською радою дійсно були допущені порушення чинного, на час прийняття рішення, законодавства. Однак, міська рада не має повноважень щодо самостійного скасування прийнятого нею раніше рішення.

Представник третьої особи проти задоволення позову заперечувала та вказувала не те, що для розміщення автозаправного комплексу є усі необхідні дозволи та погодження відповідних служб, що виключає можливість завдання шкоди здоров'ю громадян. Громадські слухання проведені після прийняття рішення і це не є підставою для його скасування. Окрім того, посилалась на пропущення позовної давності.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 липня 2016 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із судовим рішенням, ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» подало на це рішення апеляційну скаргу в якій просило скасувати його та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовувало невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та порушенням районним судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, як на його думку, під час прийняття Миколаївською міською радою оскаржуваного рішення №40/25 не було допущено жодних порушень чинного законодавства. Крім того, особа, яка подала апеляційну скаргу, наголошує на порушення ст.267 ЦК України, оскільки районний суд не застосував наслідки спливу позовної давності.

Апеляційну скаргу слід відхилити і залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки той ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що непроведення громадських слухань з питань розміщення автозаправного комплексу біля будинку №11 по проспекту Героїв Сталінграда (нова назва - проспект Героїв України) в місті Миколаєві, а також відсутність досліджень та погоджень компетентних органів, спеціалістів або експертних установ щодо встановлених стандартів, норм та правил виділеної під будівництво автозаправного комплексу земельної ділянки, є підставою для скасування пунктів 26 та 26.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12 листопада 2009 року за №40/25.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, вважає їх доведеними, а висновки, щодо результату вирішення спору - вірними й законними.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ч.1 ст.144 Конституції України).

Положеннями ч.1 ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями) питання регулювання відповідно до закону земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Частиною 1 та ч.10 ст.59 вищеназваного Закону України передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

На підставі ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.3 Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року №427 (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), юридична особа, заінтересована у відведенні земельної ділянки, звертається з клопотанням до міської ради, до якого додаються копії установчого документа та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, а також у разі наявності - копії матеріалів проектів будівництва об'єктів (типових проектів або проектів повторного застосування), містобудівного обґрунтування розташування об'єкта на території кварталу існуючої забудови, інших проектних матеріалів щодо умов забудови земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, пунктом 26 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №40/25 від 12 листопада 2009 року «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району міста Миколаєва» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1975 кв.м. в оренду за рахунок земельної ділянки, яка відведена рішенням міської ради від 13 березня 2008 року №22/52 ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд», у тому числі 1975 кв.м. відведені під будівництво, зараховувавши її до земель іншого призначення (відведені під будівництво - на період будівництва) та до земель комерційного використання після введення об'єкта в експлуатацію, для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу по проспекту Героїв Сталінграда, у районі корпусу №11.

Земельна ділянка має обмеження у використанні згідно з КООВЗД:

- 01.01.08 - «охоронна зона навколо інженерних комунікацій», на частину земельної ділянки площею 548 кв.м;

- 01.06.02 - «обмеження для земель загального користування» на частину земельної ділянки площею 465 кв.м.

Пунктом 26.4 обумовленого рішення міської ради також вирішено передати ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» в оренду строком на 10 років (з них 2 роки - для будівництва, після введення в експлуатацію 8 років для обслуговування) земельну ділянку площею 1975 кв.м. для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу по проспекту Героїв Сталінграда, у районі корпусу №11, за умови проведення громадських слухань (том 1 а.с.129-131).

05 жовтня 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області видано дозвіл ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» на виконання будівельних робіт з будівництва автозаправного комплексу з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів в місті Миколаєві по проспекту Героїв Сталінграда, біля будинку №11 (том 1 а.с.67).

З пояснень сторін у судовому засіданні апеляційної інстанції слідує, що на підставі спірного рішення відповідача між Миколаївської міською радою та ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» був укладений договір оренди землі від 29 грудня 2009 року №4127, зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель внесено запис від 31 грудня 2009 року за №040950001135, за яким відповідач зобов'язався передати, а третя особа у справі, в свою чергу, прийняти в оренду земельну ділянку для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу по проспекту Героїв Сталінграда, у районі корпусу №11 (Центральний район міста Миколаєва).

Відповідно до положень даного договору оренди:

- в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1975 кв.м., без права передачі її в суборенду;

- договір діє протягом 10 років з дати його державної реєстрації;

- передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації цього договору;

- право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору.

31 грудня 2009 року вказана земельна ділянка була передана відповідачем орендодавцю, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 31 грудня 2009 року.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року (з наступними змінами та доповненнями) при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені:

-розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил;

-розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів;

-раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок;

-охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів;

- урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

-урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;

-

-інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів;

-участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій;

-захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Проте, всупереч наведеним вище положенням законодавства України про основи містобудування, рішення відповідача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1975 кв.м. в оренду ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» строком на 10 років для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу прийнято без урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва, що вірно констатував і суд першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.9.5 Статуту територіальної громади міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради № 36/4 від 03 вересня 2009 року (далі - Статут) - громадські слухання - форма участі населення міста Миколаєва в здійсненні повноважень місцевого самоврядування, передбачених законодавством України, та виявлення думки населення міста Миколаєва. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік.

Предметом громадських слухань можуть бути, зокрема, і намір створення в місті Миколаєві чи поблизу нього нових екологічно небезпечних об'єктів (п.9 ч.2 ст.9.5 Статуту).

Громадські слухання проводяться з ініціативи:

- членів територіальної громади міста Миколаєва (не менше як 500 підписів);

- громадських об'єднань і некомерційних організацій (не менш як 5);

- підприємств, установ й організацій усіх форм власності, розташованих на території міста Миколаєва (не менш як 5);

- міського голови міста Миколаєва;

- депутатів міської ради міста Миколаєва (не менш як 1/3 від чисельного складу міської ради);

- постійних комісій міської ради, депутатських груп, фракцій;

- міських осередків політичних партій (не менше як 100 підписів)

(ч.5 ст. 9.5 Статуту).

На громадські слухання запрошуються посадові особи органів місцевого самоврядування, депутати міської ради, керівники органів самоорганізації населення, представники місцевих осередків політичних партій і громадських організацій, керівники підприємств, установ, організацій, діяльність яких пов'язана з питаннями, які обговорюються (ч.6 ст. 9.5 Статуту).

Виконавчі органи міської ради надають допомогу в організації громадських слухань і доведенні до членів територіальної громади за десять днів інформації про місце і час їх проведення (ч.7 ст. 9.5 Статуту).

Для ведення громадських слухань обираються голова, секретар і, у разі потреби, лічильна комісія. Протокол громадських слухань складається в двох екземплярах та підписується головою та секретарем. До протоколу додається список громадян, які взяли участь у громадських слуханнях (ч.8 ст.9.5 Статуту).

Рішення, прийняті на громадських слуханнях, носять рекомендаційний характер для міської ради, посадових осіб місцевого самоврядування міста (ч. 9 ст. 9.5 Статуту).

Витрати, пов'язані з підготовкою й проведенням громадських слухань, здійснюються за рахунок міського бюджету (ч.10 ст. 9.5 Статуту).

Положення про проведення громадських слухань в місті Миколаєві затверджується Миколаївською міською радою (ч.11 ст. 9.5 Статуту).

Так, ст.4 Положення про громадські слухання у місті Миколаєві, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради №17/2 від 12 грудня 2003 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення) визначено, що громадські слухання проводяться з ініціативи:

- громадян міста Миколаєва (не менш як 500);

- громадських об'єднань і некомерційних організацій (не менш як 5);

- підприємств, установ й організацій усіх форм власності, розташованих на території міста Миколаєва (не менш як 5);

- міського голови міста Миколаєва;

- депутатів міської ради міста Миколаєва (не менш як 1/3 від чисельного складу міської ради),

- постійних комісій, депутатських груп, фракцій.

Стаття 5 вищевказаного Положення зокрема визначає що ініціатори громадських слухань не пізніш як за 50 днів до їхнього проведення надають у міську раду міста Миколаєва повідомлення про проведення громадських слухань із указівкою дати, місця і часу їхнього проведення, списком ініціативної групи і списком учасників слухань (додатки 1, 2 до Положення).

Також, згідно із п.3.1 Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами) (далі - ДСП-201-97) майданчики для будівництва нових та розширення існуючих підприємств і інших об'єктів, експлуатація яких супроводжуватиметься викидами шкідливих речовин в атмосферу повинні вибиратися у промислових зонах міст і інших населених пунктів у суворій відповідності до затверджених у встановленому порядку генеральних планів їх розвитку чи проектів планування і забудови з додержанням Державних санітарних правил планування та забудови населених місць.

В свою чергу Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року №173, та п. 5.28 встановлює, що автозаправні станції слід розміщувати в промислових і комунально-складських зонах, на магістральних вулицях і дорогах за межами житлового району, та разом з тим п.7.55 Державних будівельних норм України Містобудування планування і забудова міських і сільських поселень (ДБН 360-92**) вказує на те, що у населених пунктах АЗС (АЗК) слід розміщати на земельних ділянках, планувально-відокремлених від кварталів житлової та громадської забудови.

Відповідно п.3.3 ДСП-201-97 майданчики для розміщення промислових підприємств, окремих виробництв і інших об'єктів повинні вибиратись з врахуванням можливості створення санітарно-захисних зон, розміри яких визначаються класами виробництв у відповідності з Державними санітарними правилами планування та забудови населених місць, та Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів (ДСП 176-96) у п.5.32 вказують на те, що відстань від автозаправочних станцій з підземними резервуарами для зберігання рідкого палива до меж ділянок дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, лікувально-профілактичних закладів, до стін житлових та інших громадських будівель і споруд, дитячих ігрових майданчиків і місць відпочинку населення слід приймати за розрахунком забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами АЗС, але не менше 50 м. та згідно п.7.25 ДСП 176-96 для захисту від шуму та загазованості вздовж доріг мають бути передбачені смуги зелених насаджень шириною неменше 10 м.

Згідно п.7.61 ДБН 360-92** розміщення нових та реконструкцію старих АЗС необхідно здійснювати з дотриманням санітарних розривів та протипожежних відстаней від найближчої з споруд АЗС до найближчих споруд, будинків та інженерних мереж у відповідності з таблицею 7.9 та додатком 8.3 з урахуванням правил безпеки дорожнього руху, та відповідно до вказаної таблиці протипожежні відстані від об'єктів оточуючого середовища до споруд АЗС мають складати щонайменше 25 метрів від масивів лісів, парків, міських скверів.

Згідно Правил використання та забудови території м. Миколаєва затверджених Державним комітетом будівництва архітектури та житлової політики України Державним інститутом проектування міст «Діпромісто» у 2001 року, автозаправні станції, згідно схеми АЗС по місту відносяться до допустимих видів використання, які потребують спеціальних зональних погоджень, що відповідно до вказаних правил потребують проведення обговорення із залученням громадськості.

Враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року №55, якою затверджено перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну безпеку, до якого віднесено й АЗС, положення п.п.5,9 ч.2 ст.9.5 Статуту територіальної громади м. Миколаєва, відповідно до яких предметом громадських слухань можуть бути проекти забудови окремих частин міста, намір створення в місті, чи поблизу нього нових екологічно-небезпечних об'єктів, а також Положення про громадські слухання у місті Миколаєві, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухваленню Миколаївською міською радою рішення про надання земельної ділянки під будівництво та обслуговування автозаправного комплексу мали передувати громадські слухання з цього питання, однак суду жодних доказів проведення таких слухань та їх результатів не надано.

Наданий ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» протокол громадських слухань, що був складений 24 вересня 2011 року, не має правого значення для вирішення справи, оскільки складений в порушення вищенаведених положень.

Окрім того, колегія суддів також враховує, що відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища.

Порядок проведення екологічної експертизи визначається законодавством України.

Згідно ст.29 названого Закону України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), висновок державної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є обов'язковим для виконання.

Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.

Статтею 7 Закону України «Про екологічну експертизу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища.

Частиною 2 ст.12 названого Закону України встановлено, що висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

На підставі ст.13 Закону України державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади. Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Відповідно до п. 4 чинного на момент виникнення спірних правовідносин Переліку видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року №554, до таких видів діяльності належать, у тому числі, автозаправні станції.

Згідно ст.39 Закону України «Про екологічну експертизу» висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки. Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності. Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється.

Втім, всупереч наведеним вище положенням екологічного законодавства, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують проведення та надання ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» позитивних висновків державної екологічної експертизи.

За такого, районний суд, співставляючи надані суду відомості про територіальне розміщення земельної ділянки, що відведена спірним рішенням Миколаївської міської ради під розміщення та обслуговування автозаправного комплексу, фактичні умови прилеглої до вказаної ділянки місцевості та співставляючи їх з зазначеними положеннями державних норм, стандартів та правил, приймаючи до уваги ненадання суду будь-яких доказів проведення громадських слухань з питань розміщення автозаправного комплексу, не надання до суду результатів досліджень та погоджень компетентних органів, спеціалістів або експертних установ щодо відповідності згадуваним стандартам, нормам та правилам виділеної під будівництво автозаправного комплексу земельної ділянки, визнання відповідачем позову, прийшов до вірного висновку про незаконність рішення Миколаївської міської ради від 12 листопада 2009 року №40/25 в частині пунктів 26, 26.4 розділу 1 та їх скасування.

При цьому, помилкове посилання суду першої інстанції на Порядок залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2011 року за №771, не впливає на правильність вирішення справи по суті та не є підставою для скасування судового рішення.

Щодо твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що оспорюване рішення міської ради за своє правовою природою є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а тому не потребує визнання його незаконним, колегія суддів виходить з такого.

Згідно із ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, при розгляді справи, у тому числі у випадку скасування рішення про надання земельної ділянки, необхідно встановити які порушення було допущено при наданні земельної ділянки та чи порушено будь чиї права.

Таким чином, якщо правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, то він може бути скасований у судовому порядку. При цьому наявність укладеного міською радою з ТОВ «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» договору оренди спірної земельної ділянки не є перешкодою для скасування в судовому порядку протиправного рішення органу місцевого самоврядування.

За такого, також є помилковим посилання в апеляційній скарзі на необхідність враховувати висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), оскільки відповідно до п.5 мотивувальної частини рішення, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Втім, вказане не позбавляє права визнати незаконним таке рішення в судовому порядку.

Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом наслідків спливу позовної давності.

Так, захист порушених цивільних прав здійснюється з дотриманням строку позовної давності, сплив якої є підставою для відмови у задоволенні позову (ст.ст. 256,267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.2,3 ст.264 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, позивачі про своє порушене право дізнались лише у березні 2013 року, а у липні 2013 року звернулись до суду в порядку адміністративного судочинства із позовною заявою до Миколаївської міської ради про скасування вищевказаного рішення міської ради.

Таким чином, в даному випадку перебіг позовної давності був перерваний у липні 2013 року, у зв'язку з поданням позивачами позовної заяви, отже, й почався з цієї дати та закінчився через 3 роки у липні 2016 року. Оскільки з даним позовом позивачі звернулись 09 лютого 2016 року, то підстав для застосування позовної давності не має.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, тому підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» - відхилити, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

Н.В. Самчишина