Ухвала суду № 59911502, 23.08.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/1786/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2292/16Головуючий у 1-й інстанції Волювач О. В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді: Хіль Л.М.

суддів: Кузнєцової О.Ю., Чічіля В.А.

при секретарі Колодюк О.П.

за участі позивача ОСОБА_2, прокурора Соболь Т.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 липня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом та просила позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з нього понесені нею судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що з 01 листопада 2008 року по 18 жовтня 2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від якого має доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на даний час проживає з нею та перебуває на її утриманні.

Вказувала, що після розлучення ОСОБА_5 від виконання своїх батьківських обов'язків ухиляється, життям доньки не цікавиться та участі у ньому не приймає, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме безпідставне залишення поза увагою суду доказів, що вказують на ухилення батька від виховання дитини, зокрема висновку про доцільність позбавлення батьківських прав від 18 травня 2016 року №6.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Судове рішення ухвалене у справі відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1 листопада 2008 року по 18 жовтня 2011 року, коли їх шлюб було розірвано рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області (а.с.8,10).

Від шлюбу мають малолітню дитину - доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.9).

Згідно довідки Миргородського комунального житлово-експлуатаційного управління Миргородської міської ради позивачка проживає в по АДРЕСА_1 (без реєстрації) разом з донькою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

Згідно акту обстеження умов проживання за вищевказаною адресою проживає позивачка разом з донькою та цивільним чоловіком ОСОБА_6 Житлове приміщення винаймане, з усіма зручностями. Для виховання та розвитку дитини облаштована окрема мебльована кімната, є спальне місце, робочий стіл, багато іграшок. Створені усі умови для повноцінного розвитку дитини (а.с.14).

18.05.2016 року службою у справах дітей Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області зроблено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11-12). При цьому зазначено, що ОСОБА_4 у період з лютого по травень 2016 року не звертався до органу опіки та піклування з клопотанням про призначення годин побачення із малолітньою донькою, що свідчить про його небажання брати участь у вихованні дитини. Тобто він самоусунувся від виконання батьківських обов'язків відносно малолітньої дитини.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 проживає окремо в с. Оріхівка Лубенського району Полтавської області, разом зі своєю матір'ю. По місцю проживання характеризується позитивно (а.с.26). Згідно довідки лікаря-нарколога на обліку в Лубенському обласному наркологічному диспансері не перебуває (а.с.25). Сплачував аліменти на утримання доньки до квітня 2014 року, поки виконавчий документ був повернути позивачці (а.с.27-28), як пояснила в судовому засіданні позивачка за її відмовою від отримання аліментів.

Згідно п.2 ч.1 ст. 164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

При цьому у п. п. 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

В той же час, суди при вирішенні питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав в кожному конкретному випадку повинні звертати увагу на вимоги ч. ч. 4-6 ст. 19 СК України, відповідно до якої при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх та переконливих доказів необхідності застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо звернень позивачки про проведення профілактичної роботи з батьком дитини. Матеріали справи не містять даних про застосування до відповідача превентивних заходів впливу, у зв'язку з не виконанням ним своїх батьківських обов`язків (попередження з боку органів опіки та піклування, притягнення до адміністративної відповідальності).

Вказане свідчить про передчасність вимог позивача про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Характер сплати відповідачем аліментів на утримання своєї доньки, на що посилається апелянт, жодним чином не впливає на факт такої сплати, який вказує на участь батька в матеріальному забезпеченні дитини.

Показання свідків, а саме цивільного чоловіка позивачки - ОСОБА_6 та брата позивачки - ОСОБА_7 не спростовують висновків місцевого суду. Окрім того, вказані свідки є близькими особами позивачки, що може вказувати на їхню зацікавленість, а тому, за відсутності інших свідків, їхні показання не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Окремо слід звернути увагу на те, що відповідно до ч.2 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно із ч.6 ст. 19 СК України, стосовно того, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Слід мати на увазі, що для служб у справах дітей та судових органів позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатньої та переконливої документальної бази, що характеризує особистість батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.

Висновок служби у справах дітей Лубенської РДА № 6 від 18 травня 2016 року не містить аналізу можливостей застосування альтернативних заходів впливу на ОСОБА_4, з метою спонукання його до участь у вихованні дитини. Окрім того, не надано належну оцінку заявленому ним бажанню спілкуватися з донькою. Фактично висновок не містить даних, що вказують на необхідність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним та таким, що не може бути покладений в основу судового рішення.

Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість, апелянтом не наведено.

Виходячи з викладеного, доводи апеляційної скарги про помилковість судового рішення спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.309 ЦПК України як підстави для скасування або зміни рішень.

Керуючись ст. ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: --//-- Л.М. Хіль

Судді --//-- О.Ю. Кузнєцова

-//-- В.А. Чічіль

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: Л.М. Хіль