Ухвала суду № 59902389, 22.08.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/5499/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Бурда Б. В.Номер провадження 22-ц/788/1355/16 Суддя-доповідач - Попруга С. В. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Попруги С. В.,

суддів - Ільченко О. Ю. , Рибалки В. Г.

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 червня 2016 року

у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

про стягнення заборгованості

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

про визнання недійсними договорів,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 30 червня 2016 року позов ПАТ «РОДОВІД БАНК» задоволено частково.

Стягнуто на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у сумі 10792,27 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_3, як солідарного боржника ОСОБА_3, на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором у сумі 10792,27 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_5, як солідарного боржника ОСОБА_3 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором у сумі 10792,27 доларів США.

В іншій частині позовних вимог ПАТ «РОДОВІД БАНК» відмовлено за необґрунтованістю.

Стягнуто на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» з ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_5 судові витрати по 73,08 грн. з кожного.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійним пункт 1.5.1 кредитного договору № 38.3/АЄ-00129.08.2 від 18 серпня 2008 року укладеного між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3 в частині визначення щомісячної плати за обслуговування кредиту з моменту укладення договору.

Визнано недійним пункт 3.6 кредитного договору № 38.3/АЄ-00129.08.2 від 18 серпня 2008 року укладеного між ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_3 в частині визначення розміру пені з моменту укладення договору.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ПАТ «РОДОВІД БАНК» посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить по суті скасувати рішення в частині відмови в позові Банку та в частині задоволення зустрічних позовних вимог та ухвалити нове про задоволення первісного позову. В іншій частині рішення суду в апеляційному порядку фактично не оскаржується.

По суті доводить, що після укладення кредитного договору між сторонами виникають кредитні відносини, тому до спорів щодо виконання договору не можуть застосовуватися положення Закону України «Про захист прав споживачів», а застосуванню підлягає спеціальне законодавство щодо кредитування. Зазначає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції помилково вважав наявними правові підстави недійсності п.п.1.5.1, 3.6 кредитного договору № 38.3/АЄ-00129.08.2 від 18 серпня 2008 року та неправильно застосував положення ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215 ЦК України, які не поширюються на спірні правовідносини.

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом першої інстанції в оскаржуваній частині рішення по суті встановлено, що 18 серпня 2008 року між ПАТ«РОДОВІД Банк» (далі - Банк) та ОСОБА_3 (позичальник) був укладений кредитний договір № 38.3/АЄ-00129.08.2 за умовами якого позичальнику були надані грошові кошти у вигляді кредиту на придбання автомобіля у розмірі 10404,40 доларів США на строк до 18 серпня 2015 року зі сплатою 7,70 % річних за користування кредитом. ОСОБА_3 зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом згідно графіку щомісячних платежів та виконати свої зобов'язання в повному обсязі. Забезпеченням повного та своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором, відповідно до п. 1.7 укладеного кредитного договору виступала застава автомобіля ДЕУ Ланос та порука ОСОБА_3 та ОСОБА_5

На забезпечення вказаного зобов'язання позичальника за кредитним договором, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 кожен окремо уклали з Банком договір поруки.

Банком виконані зобов'язання щодо надання позичальнику кредиту за вказаним договором, але позичальник припинив виконання взятих на себе зобов'язань та припинив внесення щомісячних платежів визначених договором.

Станом на 27 липня 2015 року заборгованість позичальника ОСОБА_3 за даним договором становить: 112,40 доларів США поточної заборгованості за кредитом, 8053,02 доларів США простроченої заборгованості за кредитом, 46,51 доларів США поточної заборгованості зі сплати процентів, 1809 доларів США простроченої заборгованості зі сплати процентів.

За прострочення грошового зобов'язання по сплаті кредиту та процентів за користування ними на підставі ч.2 ст.625 ЦК України позичальник також має сплатити Банку 678,73 доларів США за прострочення сплати кредиту та 92,61 доларів США за прострочення сплати процентів.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору, щомісячна плата позичальника за обслуговування кредиту встановлюється в розмірі 0,3 % від суми виданого кредиту, а пунктом 3.6 цього договору передбачено, що за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, позичальник зобов'язався сплачувати Банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1.6 процента від суми простроченої заборгованості. Згідно з цим пунктом, сплата пені за прострочення внесення плати за обслуговування кредиту не була передбачена взагалі.

Крім вищезгаданої суми заборгованості (10792,27 доларів США), яка підлягає стягненню у судовому порядку, Банк просить стягнути з відповідачів, у тому числі і ОСОБА_3 - позивача за зустрічним позовом, підстави та предмет якого зводяться до несправедливих умов кредитного договору, - 132167,31 доларів США пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 18022,91 доларів США пені за несвоєчасне погашення процентів по кредиту.

Відповідно до п.1.5.1 кредитного договору, позичальник незалежно від наявної суми заборгованості (відсутності заборгованості), зобов'язаний сплачувати щомісячну плату Банку за обслуговування кредиту, крім 7,7 процента річних, 0,3 процента від суми виданого кредиту, тобто 31,21 доларів США на місяць, а на строк дії кредитного договору 31,21*7 років ((7*12)*31,21=2621,64 доларів США).

Вищезгадані умови кредитного договору є несправедливими та такими, що всупереч принципу добросовісності мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача ОСОБА_3, тому підлягають визнанню недійсними.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції врахував усі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення підтверджуються належними й допустимими доказами, яким суд дав оцінку з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України, в частині задоволених позовних вимог доведені сторонами, тому підстав для їх переоцінки колегія суддів не вбачає. ПАТ «РОДОВІД БАНК» на порушення положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не подав належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог в повному обсязі та доказів на підтвердження заперечень проти зустрічного позову в частині, в якій цей позов було задоволено.

Висновки суду по суті спору відповідають встановленим фактам. Суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, на які послався в рішенні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з наступних підстав.

Так, відповідно до п.п. 5, 6 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є: судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 13 ЦК України, зокрема, передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Відповідно до п.3 ч. 5 ст. 11, ч.ч. 1,2,5,7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

У ч.1 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладений, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно з ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вищезгадані норми матеріального права, які суд першої інстанції застосував вирішуючи справу, застосовуються до спірних правовідносин, зокрема, і у випадку після укладення кредитного договору та під час його виконання, тому доводи апеляційної скарги в цій частині до уваги не приймаються.

Також, на думку колегії суддів, є очевидним та безспірним той факт, що визнані судом першої інстанції недійсними вищезгадані пункти кредитного договору є несправедливими щодо споживача ОСОБА_3, який, за умови виконання зазначених пунктів договору, мав би обов'язок сплатити Банку поряд з кредитом та процентами за його користування, суми пені та плату за користування кредитом майже у 14 разів більші, ніж сам кредит, що свідчить про істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду ОСОБА_3 Іншими словами, Банк видавши кредит ОСОБА_3 для придбання однієї машини, заявив вимогу про повернення грошових сум достатніх для придбання 15 аналогічних машин, що свідчить про зловживання своїми правами Банком, тому суд першої інстанції підставно припинив таке зловживання.

Інші доводи апеляційної скарги не мають юридичного значення, а тому не впливають на висновки суду по суті спору.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 291, 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -