Рішення № 59893908, 11.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/3725/2016 Головуючий в 1-й інстанції - Лісовська О.В.

Доповідач-Чобіток А.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого -Чобіток А.О.

суддів - Крижанівської Г.В.,Немировської О.В.

при секретарі - Бабіч К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки ,-

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» пред»явило вказаний позов до відповідачів та зазначало, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2011 року, яке набрало законної сили, частково задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» стягнуто заборгованість за Кредитним договором № 44-07-И/02 від 08.08.2007 року у розмірі 1 201 137,46 грн..

Посилаючись на те, що до цього часу рішення суду не виконано, після постановлення судового рішення відповідачі не здійснили жодної проплати в рахунок погашення боргу, позивачпросив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за Кредитним договором № 44-07-И/02 від 08.08.2007 року у сумі 8 606 521, 65 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 78,50 кв.м., житловоюплощею 43,90 кв.м., що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, заборгованість погашається у частині, пропорційній вартості предмета іпотеки, а також виселити з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, стягнувшиз відповідачів судові витрати по справі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року позов задоволено частково і відмовлено лише у виселенні зі спірної квартири відповідача ОСОБА_3.в іншій частині позовні вимоги задоволено.

Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила суд змінити рішення суду, зазначивши про зупинення виконання рішення суду до припинення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Вислухавши доповідь судді,пояснення представника позивача,обговоривши доводи апеляційної скарги,обставини справи,колегія суддів приходить до наступного.

Встановлено,що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2011 року,яке набрало законної сили, з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 44-07-И/02 від 08.08.2007 року у розмірі 1 201 137,46 грн.

В забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором,08.08.2007 року між ВАТ ««Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»,з однієї сторони та відповідачем ОСОБА_3 з другої сторони,був укладений іпотечний договір,відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1,що складається з трьох житлових кімнат,загальною площею 78,50 кв.м,житловою площею 43,90 кв.м..

Посилаючись на вищезазначене судове рішення,яке не виконане відповідачами та умови іпотечного договору, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки,що належить ОСОБА_3 на праві власності,шляхом визнання права власності на зазначене нерухоме майно за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною,визначеною на підставі оцінки майна суб»єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно,на рівні,не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна,заборгованість погашається у частині,пропорційній вартості предмета іпотеки та виселити з вказаної квартири відповідачів.

Задовольняючи частково позовні вимоги та звертаючи стягнення на предмет іпотеки вказану квартиру шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки і виселяючи відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4, суд першої інстанції керувався ст.37 ЗУ «Про іпотеку» та п.6.4.8 умов іпотечного договору,яким передбачено право банку достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов основного договору,у тому числі несвоєчасної чи неповної сплати ануїтентних платежів,несвоєчасного повернення суми основного зобов»язання,в тому числі кредиту процентів,комісійної винагороди,неустойки.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду,оскільки вони суперечать закону, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами та правовій позиції Верховного Суду України у справі 6-1851 цс 15.

Так Верховний суд України зазначив,що частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Пунктом 9 іпотечного договору,укладеного між банком та ОСОБА_3 передбачено декілька способів стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя за вибором останнього,а саме: згідно з п.п.9.1 - за рішенням суду,згідно з п.п.9.2 - у безспірному порядку на підставі виконавчого листа нотаріуса. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено іпотекодавцем виключно в судовому порядку.

Пунктом 9.3 іпотечного договору передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя,що міститься в п.п.9.3.1 пункту цього договору,а саме:задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання у порядку,встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку задоволення вимог.

Таким чином даний пункт іпотечного договору з огляду на вказану норму закону передбачає позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань зі згоди позикодавця і не може бути такий спосіб застосовано судом.

В матеріалах справи відсутні підтвердження ,що така згода іпотекодавцем надавалась.

Відповідно до п.3 ст.303 ЦПК України Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги,якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права,які є обов»язковою підставою для скасування рішення.

З огляду на наведене,а також враховуючи відсутність норми матеріального права,яка передбачає визнання права власності у вказаний позивачем спосіб за рішенням суду,колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення,яким належить відмовити в задоволенні позовних вимог,як в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки та і у виселенні відповідачів зі спірної квартири.

При цьому колегія суддів зауважує на те,що позивач не позбавлений права на звернення до суду за захистом своїх прав у інший спосіб ,передбачений ЗУ «Про іпотеку».

Керуючись ст.ст.304,307,309,313,314,316,319 ЦПК України,колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 24 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове,яким відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк»Фінанси та кредит» до ОСОБА_3,ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -