Ухвала суду № 59893872, 11.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/8618/2016 Головуючий в 1-й інстанції - Плахотнюк К.Г.

Доповідач-Чобіток А.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого -Чобіток А.О.

суддів - Крижанівської Г.В.,Немировської О.В..

при секретарі - Бабіч К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу і повернення коштів, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року позивач пред»явив вказаний позов до відповідача та зазначав,що 25.12.2015 року уклав з відповідачем договір фінансового лізингу № 003413 з додатками, відповідно до умов якого лізингодавець відповідач зобов»язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування предмет лізингу-автомобіль Рено Логан,а він лізингоодержувач зобов»язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі .Складові лізингових платежів,їх суми та дати їх сплати,визначені в графіку,який є у додатках №1 та №2 до цього договору.

Посилаючись на несправедливість умов вказаного договору з огляду на ЗУ «Про захист прав споживачів»,а також на ст.220 ЦК України,позивач просив визнати його недійсним та стягнути з відповідача на його користь 15 700 грн., суму, яку він сплатив відповідно до умов договору.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 28 квітня 2016 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове,яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає,що суд не обґрунтував свій висновок, чим порушив норми матеріального та процесуального права.

Вислухавши доповідь судді,пояснення позивача та його представника,обговоривши доводи апеляційної скарги,обставини справи,колегія суддів приходить до наступного:

Встановлено, що 25.12.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 003413 з додатками, відповідно до умов якогоТОВ «Лізингова компанія «Еталон» - лізингодавець зобов»язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді автомобіля Рено Логан та передати цей автомобіль у користування позивача лізингоодержувача,який у свою чергу зобов»язався прийняти предмет лізингу та сплачувати періодичні лізингові платежі та інші платежі за користування автомобілем,визначені в графіку,який є у додатках №1 та №2 до цього договору у розмірі 6 541 грн.67 коп.щомісяця.Договір фінансового лізингу передбачав право позивача отримати автомобіль у власність за умови повної сплати вартості автомобіля та інших витрат.

Підпунктами 8.2.1.,8.2.2.,8.2.3 договору визначено склад першого,другого та періодичних лізингових платежів до якого входить:комісійна винагорода лізингодавця за організаційні заходи,пов»язані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі-«Комісія за організацію),яка розраховується як:комісія за організацію,яка визначена у додатку №1 до даного договору і становить 10% від вартості предмету лізингу;авансу ціни предмета лізингу,який розраховується:авансовий платіж,який визначений у додатку №1 до даного договору і становить 50% вартості предмету лізингу;комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж,що покриває витрати лізингодавця,пов»язані з організацією передачі предмету лізингу на користь лізингоодержувача розмір якої визначений у додатку №1 до договору і становить 3% від вартості предмета лізингу; другий лізинговий платіж складається з періодичних платежів,кількість яких відповідає кількості періодів лізингу,зазначених у додатку №2 до цього договору.Періодичний лізинговий платіж складається з відшкодування частини вартості предмету лізингу,сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу,сплати комісії за супроводження договору.

Згідно з п.11.2 договору лізингоодержувач під час дії цього договору,при обов»язковій сплати в повному обсязі заборгованості за лізинговими платежами за умовами даного договору,сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків(що підтверджується підписанням сторонами акту звірки взаєморозрахунків) має право придбати у власність (викупити) предмет лізингу по його залишковій вартості за окремо укладеним договором купівлі-продажу.

На виконання умов договору позивачем 25.12.2015 року було сплачено відповідачу 15 700 грн. комісії за організацію.

Задовольняючи позовні вимоги,суд першої інстанції виходив з того,що не визначення в оспорюваному договорі індивідуальних ознак предмета лізингу,а також умови пункту договору 3.5 про те,що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов»язання щодо якості,комплектності,справності предмета лізингу,його заміни,введення в експлуатацію,усунення несправностей протягом гарантійного строку,своєчасного та повного задоволення гарантійних послуг,монтажу тощо,а за вище наведеними зобов»язаннями відповідає продавець, суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізінгодавця.Крім того в договорі лізингу відсутні відомості про продавця товару,його найменування та місцезнаходження,куди має звертатися споживач у випадку порушення якості,комплектності та інших умов з продажу товару. Також в п.8.13,12.1,12.2,12.3,12.8,12.11,12.12.,12.13 договору встановлено жорстоку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь -яке порушення зобов»язання,а й за розірвання договору за його ініціативою,що є обмеженням принципів свободи договору,справедливості,розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону,який регулює правовідносини,які виникли між сторонами та обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Так посилання відповідача щодо відсутності підстав визнавати спірний договір недійсним з огляду на вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів»,а також відповідність спірного договору вимогам закону щодо його письмової форми не заслуговують на увагу,як такі що не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать правовій позиції Верховного суду України у справі №6-2766цс15.

Верховний суд України зазначив,що стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов ) недійсною .За змістом частини п»ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору,включаючи ціну договору,несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення,а не сам договір. Тільки у разі,коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору,на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору»закріплено в частині другій статті 18 Закону умови договору є несправедливим,якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків та шкода споживачу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей,встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов»язаних з лізингом,застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки,якщо інше не встановлено законом.

Також,виходячи з аналізу норм чинного законодавства , спірний договір за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу,що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі;договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З врахування вищевикладеного,колегія суддів вважає,що суд підставно прийшов до висновку про визнання спірного договору недійсним з підстав, передбачених ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів,враховуючи при цьому,що в супереч ст.799 ЦК України цей договір не був нотаріально посвідченим.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст. 304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -