Ухвала суду № 59893463, 18.08.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2016 року м. Львів Справа № 876/4795/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Богаченка С. І., Качмара В. Я.,

з участю секретаря - Андрушківа І. Я.,

представника позивача - Головатого В. Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 08 червня 2016 року у справі № 461/9620/15-а за позовом управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради до ОСОБА_2, Львівського комунального підприємства «Центральне» про стягнення надміру виплаченої компенсації,

ВСТАНОВИВ:

Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі - УСЗ) звернулося до суду із адміністративним позовом до ОСОБА_2 та Львівського комунального підприємства «Центральне», в якому просило стягнути з ОСОБА_2 в його користь надміру виплачену компенсацію як фізичній особі, що надає соціальні послуги, в сумі 2435,20 грн.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 08 червня 2016 року вказаний позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує посиланням на те, що судом першої інстанції не враховано, що вона в період з 03 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року жодної трудової угоди з ЛКП «Центральне» не укладала, не виконувала жодних робіт та не отримувала від останнього винагороди, відтак, правомірно отримувала щомісячну компенсаційну виплату.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, хоча їх було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з огляду на наступне.

Розглядаючи справу по суті заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи, на підставі заяви ОСОБА_2 від 26 лютого 2014 року Галицьким відділом соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради було призначено їй компенсацію як фізичній особі, яка надає соціальні послуги.

За період з 26 березня 2014 року по 31 липня 2015 року позивачу виплачено вказаної вище компенсації на суму 2435,20 грн.

У зв'язку з тим, що при проведенні перевірки правильності та повноти інформації наданої ОСОБА_2, виявлено факт отримання нею заробітної плати на підставі цивільно-правового договору, укладеного з Львівським комунальним підприємством «Центральне», в період отримання згаданої вище компенсації, відповідач звернувся до суду з даним позовом про стягнення надміру виплачених коштів.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Частиною четвертою статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Аналіз викладеної правової норми дає підстави для висновку, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Відтак, і пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, не підлягає розширеному тлумаченню, а відповідно не надає суб'єкту владних повноважень права, за виключенням випадків, визначених законом, на звернення з адміністративним позовом до громадянина, іноземця чи особи без громадянства.

За пунктом 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

У даній справі позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю ОСОБА_2, і, на думку суду, не підпадає під дію пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказана позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України, зокрема, висловленій у постанові від 21 червня 2016 року у справі № 819/1825/13-а, постанові від 22 вересня 2015 року у справі № 21-1884а15.

Оскільки заявлені в даній справі позовні вимоги не містять вимог до суб'єкта владних повноважень про вирішення публічно-правового спору, а відповідач не є суб'єктом владних повноважень, то вони підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані особливості розгляду такої категорії справ та прийшов до помилкового висновку, що даний спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи те, що провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд вважає, що оскаржувану постанову необхідно скасувати і закрити провадження у справі.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, постанову Галицького районного суду м. Львова від 08 червня 2016 року у справі № 461/9620/15-а - скасувати та закрити провадження у справі за позовом управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради до ОСОБА_2, Львівського комунального підприємства «Центральне» про стягнення надміру виплаченої компенсації.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді С. І. Богаченко

В. Я. Качмар

Повний текст ухвали виготовлено 19 серпня 2016 року.