Ухвала суду № 59881144, 11.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Даниленко В.В.

№ 22-ц/796/9678/2016 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 753/671/15-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Соколової В.В.

при секретарі: Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ПРАЙМ-БАНК» про захист прав споживачів, стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, пені та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь суму банківського вкладу за договором банківського вкладу та проценти за ним у розмірі 14703,89 доларів США; пеню, у зв'язку з несвоєчасним поверненням суми банківського вкладу в розмірі 62730,57 доларів США за період з 01.08.2014 року по 01.10.2014 року та моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12.05.2016 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вказував на те, що судом не вірно вирішено спір, оскільки ніхто не може бути позбавлений права власності, а обмежуючи його право на отримання депозитних коштів банк порушує конституційні права позивача.

Зазначав, що судом невірно вирішено питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені та моральної шкоди та безпідставно відмовлено у задоволені цих позовних вимог.

Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з підстав наведених в ній.

Представник відповідача ПАТ «ПРАЙМ-БАНК» в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21.11.2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПРАЙМ-БАНК» укладено договір № 178/0066-5 про депозитний вклад, відповідно до умов якого ОСОБА_1 перераховує грошові кошти, а банк зараховує їх на депозитний рахунок № 263515050066. Початкова сума вкладу складає 38 365,00 доларів США зі строком розміщення вкладу до 22.11.2012 року під 6 % річних.

22.11.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПРАЙМ-БАНК» укладено додаткову угоду №1 до договору відповідно до якої сума депозитного вкладу на 22.11.2012 року складає 40 621,31 доларів США зі строком розміщення до 23.11.2013 року.

17.09.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПРАЙМ-БАНК» укладено додаткову угоду №3 відповідно до умов якої сторони дійшли згоди про зменшення 17.09.2013 року вкладу ОСОБА_1 на 10000 доларів США без застосування процентної ставки, передбаченої п.1.8 договору про депозитний вклад.

Пунктом 1.3 додаткової угоди №3 визначено, що з моменту виконання банком умов п.1.2 даної угоди сума вкладу ОСОБА_1 в банку складає 32732,66 доларів США.

25.11.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПРАЙМ-БАНК» укладено додаткову угоду №4 відповідно до умов якої сторони прийшли до згоди продовження строку вкладу, розміщеного ОСОБА_1 в Банку на умовах договору про депозитний вклад № 178/0066-5 від 21.11.2011 року до 26.11.2014 року.

У п.1.3. додаткової угоди №4 зазначено, що з моменту виконання банком умов п.1.2. цієї додаткової угоди сума вкладу ОСОБА_1 в банку складає 33225,14 доларів США.

Як вбачається з матеріалів справи 01.08.2014 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою - про дострокове розірвання договору та повернення вкладу готівкою, однак банківський вклад повернуто не було.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 105 від 02.10.2014 року, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2014 року №622/БТ «Про внесення Публічного акціонерного товариства «ПРАЙМ-БАНК» до категорії неплатоспроможних» було вирішено розпочати з 03.10.2014 року процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «ПРАЙМ-БАНК» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

13.01.2015 року Правлінням Національного Банку України винесено постанову № 9 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ПРАЙМ-БАНК».

Згідно з ч.2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 3 ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частинами 1 та 3 ст.1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що регулює дані правовідносини.

Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з п.6 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Наслідки початку процедури ліквідації банку визначені ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч.2 ст.46 вищезазначеного Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

На підставі ч.ч.1, 2 ст.27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Статтею 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Пунктом 1 ч.6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.

Станом на 16.01.2015 року ПАТ «ПРАЙМ-БАНК» було сформовано та подано до ФГВФО перелік вкладників із визначенням гарантованої суми до виплати. До даного переліку включено позивача.

Як зазначав позивач, 30.10.2014 року відповідач надав йому виписку по рахунку №263515050066 від 30.10.2014 року ознайомившись із якою позивачем було встановлено, що вхідний залишок на вказаному рахунку станом на 03.06.2014 року складав - 34279,52 доларів США, а вихідний залишок станом на 04.08.2014 року складав - 34456,63 доларів США.

06.11.2015 року відповідач сплатив позивачеві кошти в розмірі 258240,91 грн., що підтверджується випискою по рахунку №0059259900 від 09.11.2015 року.

24.11.2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатив позивачу суму 200000 грн., що підтверджується заявою на видачу готівки №17375 від 24.11.2015 року.

Доводи апелянта про те, що банк не виконав свої зобов'язання в повному обсязі так як відповідач повинен був сплатити позивачу суму депозитного вкладу перераховану за офіційним курсом НБУ станом на день виплати вказаних коштів колегія суддів не приймає до уваги, оскільки пунктом 1 ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» подано такі визначення: споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання , не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Згідно із ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - вважається мірою відповідальності.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-2558цс15 від 01.06.2016 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відповідач у зв'язку з порушенням прав позивача, як споживача має право на виплату пені за період з 02.08.2014 року - з наступного дня після подачі заяви про дострокове повернення вкладу і до дня, що передує введенню у відповідача тимчасової адміністрації - 01.10.2014 року в розмірі 3% вартості послуги (неотриманих коштів) за кожний день прострочення.

Згідно з п.п.1, 2 ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №6-1123цс16 від 13.06.2016 року, яка згідно з вимогами ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у процесі ліквідаційної процедури банку визначається заборгованість кожному кредитору банку та встановлюється черговість погашення вимог кредиторів, що унеможливлює індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора позачергово.

Отже, під час ліквідації банку не допускається задоволення вимог кредиторів банку окремо від ліквідаційної процедури у зв'язку з невідповідністю цих процедур порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції підставно відмовив у задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості та пені.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди, оскільки умовами договору про банківський вклад не визначено порядок і розмір відшкодування моральної шкоди.

Посилання апелянта на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.09.2015 року та на порушення відповідачем ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо здійснення нечесної підприємницької практики колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не стосуються предмету позову.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: