Рішення № 59881132, 17.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа № 22-ц/796/8589/2016 Головуючий в 1 інстанції - Борденюк В.В.

Доповідач - Заришняк Г.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Гарматюк О.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, діючої в інтересах ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у квартирі, виселення та вселення,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про припинення права на частку у квартирі.

В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18.04.2013 року було визнано право власності ОСОБА_4 на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, і за ОСОБА_5 - 1/4 частини вказаної квартири у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 На підставі договору дарування від 14.07.2014 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, остання набула право власності на ј частку у спірній квартирі.

Посилаючись на те, що частка відповідачки в спірній квартирі є незначною, та з урахуванням уточнених позовних вимог, просила припинити право власності відповідачки на ј частку квартири АДРЕСА_1, заборонити ОСОБА_3 проживати та користуватись вказаною квартирою, виплатити відповідачці внесену нею на депозитний рахунок районного суду компенсацію вартості належної ОСОБА_3 частки квартири - 25 000,00 грн., виселити відповідачку із спірного помешкання та вселити її у вказану квартиру.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року у задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, діюча в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивачки підтримала апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Відповідачка проти апеляційної скарги заперечувала, вважаючи рішення суду законним.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18.04.2013 року за ОСОБА_5 визнано право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування у вигляді обов'язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ѕ частини зазначеної квартири у порядку спадкування за заповітом від 06.11.1998 року після смерті батька ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Згідно з витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.03.2014 року за ОСОБА_4 на праві приватної власності зареєстровано ѕ частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 11).

14 липня 2014 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 належну їй ј частину АДРЕСА_1.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.07.2014 року за ОСОБА_3 на праві приватної власності зареєстровано ј частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 14 липня 2014 року(а.с. 42).

Відповідно до вимог статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Як видно з матеріалів справи, спірне житлове приміщення є однокімнатною квартирою загальною площею 32,4 кв. м, житловою площею 19, 1 кв. м, ј частина квартири, що належить відповідачці, становить загальної площі 8,1 кв.м загальної площі.

Згідно Висновку про технічну можливість розподілу квартир, виконаного ТОВ «Мегаполіс Буд Інвест», відповідно до чинних будівельних нормативних документів, площі приміщень даної квартири і загальна площа квартири є мінімальними для даного типу квартир і розділ її на дві квартири у співвідношенні ј і ѕ є технічно неможливим (а.с.151-152).

Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 30.09.2015 р. за №3266/15-43 ринкова вартість ј частки однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 32, 4 кв.м з розрахунку її ринкової вартості становить 143 556 грн. ( а.с.71-76).

Позивачкою на депозитний рахунок районного суду внесено 143 556 грн. (25 000+118 556=143 556) (а.с.3, 206), як компенсацію вартості належної відповідачці частки спірної квартири.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині припинення права відповідачки ОСОБА_3 на частку у квартирі та її виселення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 зареєстрована в спірній квартирі, постійно в ній проживає і сплачує рахунки за житлово-комунальні-послуги, при цьому в матеріалах справи відсутні докази про те, що остання має у власності інше житло.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону України від 17.07.1997 р. № 475/97-BP «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи №6-68цс від 02 липня 2014 року, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, відповідно до ст. 365 ЦК України, зокрема пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Як пояснила в судовому засіданні відповідачка, спірна квартира є її єдиним помешканням, вона іншого житла не має, припинення права власності на частку у спірній квартирі завдасть її інтересам істотної шкоди, крім того, вона працює в державному підприємстві, за отримувану зарплату вона не в змозі придбати для себе інше житло, грошова компенсація за ј частину квартири, запропонована позивачкою, є недостатньою для придбання іншого помешкання. Крім того, спірна квартира є її єдиним і постійним місцем проживання, на утримання якої вона сама несе витрати. При цьому вказувала, що позивачка в спірній квартирі не проживає.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині: припинення права власності відповідачки на ј частку квартири АДРЕСА_1 та заборони ОСОБА_3 проживати та користуватись вказаною квартирою, з виплатою відповідачці внесеної ОСОБА_2 на депозитний рахунок районного суду компенсації вартості належної ОСОБА_3 частки квартири, та про виселення відповідачки із спірного помешкання, обґрунтовано відмовивши в задоволенні вказаних вимог позивачки ОСОБА_2 .

Доводів, які б спростовували дані висновки суду, апеляційна скарга не містить.

Постановлене судом рішення в приведеній частині відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині вселення позивачки ОСОБА_2 у спірну квартиру.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд виходив з того, що рішенням Апеляційного суду м.Києва від 29. 01.2014 р. ОСОБА_4 було вже вселено в зазначену квартиру.

Відповідно до вимог ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною першою ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зі справи видно, що позивачка на виконання рішення Апеляційного суду м.Києва від 29. 01.2014 р. була вселена до спірної квартири 07.05.2014 р., проте відповідачка ОСОБА_3 19.09.2014 р. встановила нові металеві вхідні двері до квартири, ключі від яких не передала іншому співвласнику квартири - позивачці ОСОБА_2, чим чинить останній перешкоди в користуванні власністю.

Вказані обставини відповідачкою належним чином не спростовані.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає необхідним рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про вселення в спірну квартиру скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1.

Керуючись 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючої в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог (ОСОБА_4) ОСОБА_8 про її вселення в квартиру АДРЕСА_1 скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1.

В решті дане рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили, шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: