Постанова № 59877593, 23.08.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.08.2016р. справа №913/336/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників: від позивача: ОСОБА_5, представник за дов. №14-88 від 18.04.14р.від відповідача:ОСОБА_6, представник за дов. №7 від 14.07.16р. ОСОБА_7, представник за дов. №6 від 04.01.16р.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м.Київна рішення господарського суду Луганської області від21.04.2016р.по справі№913/336/16(суддя Вінніков С.В.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м.Київдо Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» м.Лисичанськ, Луганська областьпростягнення пені у сумі 2 033 617,28грн., 3% річних у сумі 421 467,94 грн., інфляційних у сумі 4 879 759,51грн.

В С Т А Н О В И В:

24.02.2016р. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м.Київ звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» м.Лисичанськ, Луганська область про стягнення пені у сумі 2 033 617,28грн., 3% річних у сумі 421 467,94 грн., інфляційних у сумі 4 879 759,51грн. за договором купівлі-продажу природного газу №1365/14-ТЕ-20 від 17.12.2013р.

Рішенням господарського суду Луганської області від 21.04.2016р. у справі №913/336/16 позов задоволено частково (а.с.120-124).

Стягнуто з Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» м.Лисичанськ, Луганська область на користь Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» м.Лисичанськ, Луганська область пеня у сумі 71 011,93грн., 3% річних у сумі 17 903,79 грн., втрати від інфляції у розмірі 417 892,95грн., судовий збір у розмірі 7602,13грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд дійшов висновку про те, що за зобов»язаннями листопада 2014р. інфляційні не нараховуються, оскільки борг існував лише з 30.12.2014р. по 05.01.2015р., за зобов»язаннями грудня 2014р. за період січень-квітень 2015р. в сумі 417 892,95грн., а відтак задоволенню підлягали стягненню інфляційні у сумі 417 892,95грн. Щодо 3% річних за зобов»язаннями листопада 2014р. за період з 30.12.2014р. по 05.01.2015р. в сумі 316,68грн., за зобов»язаннями грудня 2014р. за період з 15.01.2015р. по 24.05.2015р. в сумі 17 587,11грн. В іншій частині у задоволенні 3% у розмірі 403 564,15грн. та інфляційних витрат у розмірі 4 461 866,56грн. відмовлено.

Щодо часткового задоволення пені у сумі 71 011,93грн., господарський суд дійшов висновку про те, що у розрахунок пені позивачем помилково в період прострочення зараховані дні погашення боргу, а відтак в решті пені у сумі 1 962 605,35грн. відмовлено.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не погодився із прийнятим рішенням та звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Луганської області від 21.04.2016р. у даній справі в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення пені у сумі 1 962 605,35грн., 3% річних у сумі 403 564,15грн. та інфляційних у сумі 4 461 866,56грн. (а.с.128-134).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом підставою для часткової відмови у позові є укладення між сторонами спору договорів про організацію розрахунків №836/30 від 17.10.2014р., №838/30 від 17.10.2014р., №1583/30 від 24.12.2014р., проте згідно висновків Верховного Суду України, нарахування пені, інфляційних та 3% річних є правомірним.

Крім того, апелянт вважає, що місцевим господарським судом неправомірно відмовлено у частині пені з посиланням на ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

На думку апелянта, суд неправомірно застосував вказані вище норми Закону до спірних правовідносин, оскільки позивач не був, не є «енергопостачальною компанією», а природний газ не є енергетичним ресурсом.

Скаржник також зазначає, на момент набрання чинності Закону діяв Статут позивача у редакції, затвердженої постановою КМУ від 05.02.2015р. №1002.

Апелянт вважає, що природний газ є сировиною, що використовується як паливо, а позивач є саме газопостачальним підприємством.

Розгляд справи відкладався в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України.

У судовому засіданні 19.07.2016р. була оголошена перерва до 23.08.2016р.відповідно до вимог ст. 77 ГПК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи визначений наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Скакун О.А., Марченко О.А.

У зв"язку з перебуванням у відпустці судді Скакуна О.А., відповідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів визначений наступний склад суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Попков Д.О., Марченко О.А.

Через перебування у відпустці судді Марченко О.А., згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів визначений наступний склад суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Попков Д.О., Зубченко І.В.

Через перебування у відпустці судді Попкова Д.О., згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначений наступний склад суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Зубченко І.В., Колядко Т.М.

04.07.2016р. через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від 02.07.16р. № 1246, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги апелянту, який колегією суддів розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи (а.с.149-151)

18.07.16р. через канцелярію суду позивач надав розрахунок спірної суми, який судовою колегію розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи (а.с.158-170).

У судовому засіданні 19.07.2016р. було оголошено перерву до 23.08.2016р.

Позивач у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримав викладені у відзиві доводи, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

У судовому засіданні відповідач звернувся із клопотанням про залучення до матеріалів справи Акту звірки розрахунків за 2014р. за спірним договором, в задоволенні якого колегією суддів було відмовлено з огляду на те, що заявник не обгрунтував неможливість його подання суду першої інстанції, з причин, що не залежали від нього.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» ( ідентифікаційний код 20077720) юридична особа.

Відповідач, Комунальне підприємство «Лисичанськтепломережа» (ідентифікаційний код 13401321), що підтверджено спеціальним витягом з ЄДРПОУ, статутом та свідоцтвом про державну реєстрацію ( а.с.45-46, 59-67, 89).

17.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (за договором продавець, далі - позивач) та Комунальним підприємством «Лисичанськтепломережа» (за договором - покупець, далі - відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №1365/14-ТЕ-20 (далі - договір з додатковими угодами №№1, 2), відповідно до умов якого, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014р. природний газ, ввезений на митну територію України, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах договору (а.с.16-21).

Розділом 3 договору сторони визначили порядок та умови передачі газу.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п.3.3 договору).

Не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8 числа зобовязується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.3.4 договору).

Розділом 4 договору сторони встановили порядок обсягу газу.

У відповідності до п. 4.1 договору кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця.

П»ятим розділом визначена ціна газу.

Шостим розділом договору сторони встановили порядок та умови проведення розрахунків.

За умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

В пункті 6.3 договору сторони домовились, що в платіжних дорученнях покупець повинен обовязково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу, без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця як погашення заборгованості за газ поставлений в минулі періоди за цим договором, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Розділом сьомим сторони визначили відповідальність сторін.

Згідно із п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він у безспірному порядку зобовязується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (пять) років (пункт 9.3 договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (пункт 11.1 договору).

Додатковою угодою № 1 від 31.01.2014р. до вказаного договору внесені зміни щодо ціни газу (а.с.22).

Додатковою угодою № 2 від 28.04.2014р. внесені зміни до договору, а саме: п. 1.2. ст. 1 «Предмет Договору» викладено у наступній редакції: 1.2. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Решта умов договору залишається незміною і обов»язковою для виконання сторонами (а.с.23).

На виконання зобовязань за договором, позивач поставив протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2014 року, а відповідач прийняв природний газ, що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 26 000 759,12грн, які наявні у матеріалах справи (а.с. 24-30).

Відповідач протягом дії договору здійснював оплату спожитого газу не завжди з дотриманням умов, передбачених п. 6.1 договору, що підтверджено копіями платіжних доручень щодо часткової оплати отриманого природного газу (а.с. 71, 79, 83).

За таких обставин позивач звернувся до суду та просив суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з січня по квітень 2014р. та з жовтня по грудень 2014р. у розмірі 421 467,94грн., інфляційні втрати за період з січня 2014 по квітень 2014р., з жовтня по грудень 2014р. у розмірі 4 879 759,51 грн. та пеню відповідно до п.7.2 договору у розмірі 2 033 617,28грн.

Сутність позовних вимог полягає у вирішенні питання щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат за договором купівлі-продажу природного газу №1365/14-ТЕ-20 від 17.12.2013р.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.

Договір купівлі-продажу № 1365/14-ТЕ-20 від 17.12.2013р., що укладений сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 1 ст. 530 Цивільного кодексу України врегульовано, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Позивач просив суд стягнути з відповідача, відповідно до п.6.1 договору пеню у розмірі 2 033 617,28грн., 3% річних у розмірі 421 467,94грн. та інфляційних у розмірі 4 879 759,51грн., передбачених частиною 2 ст.625 ГПК України.

Місцевий господарський суд, самостійно перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних, наданий позивачем, дійшов висновку про часткове стягнення пені у сумі 71 011,93грн., 3% річних у сумі 17 903,79грн. та інфляційних втрат у сумі 417 892,95грн.

В решті стягнення пені у сумі 1 962 605,35грн., 3% річних у сумі 403 564,15грн. та інфляційних втрат у сумі 4 461 866,56грн. відмовив за необґрунтованістю.

Проте, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд помилково дійшов висновку про задоволення та стягнення з відповідача пені у сумі 71 011,93грн., 3% річних у сумі 17 903,79грн. та інфляційних втрат у сумі 417 892,95грн. саме у цих розмірах з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 29.01.2014р. №30, якою затверджено Порядок та умови надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Пунктом 4 вказаної Постанови передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості.

Згідно з частиною 2 статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Тобто характерним для новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання, при цьому нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами. Договір про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містить.

З матеріалів справи вбачається, 17.10.2014р. та 24.12.2014р. між сторонами у справі, Територіальним органом Казначейства у Луганської області, Департаментом фінансів Луганської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Сєвєродонецької міської ради були укладені договори № 836/30, №838/30 та №1583/30 про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі договори про організацію взаєморозрахунків) (а.с.69-70, 75-76, 81-82).

Предметом цих договорів була організація та проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до статті 16 Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік та постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року №30 Про затвердження порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, то затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Положеннями пункту 8 вказаних договорів передбачено, що відповідач перераховує на рахунок позивача кошти, для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором купівлі-продажу природного газу № 1365/14-ТЕ-20 від 17.12.2013р. за 2014 рік.

За змістом пункту 11 (пп. 2) договорів про організацію взаєморозрахунків сторони зобовязалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні.

Згідно з п.14 договорів, вони набирають чинності з моменту підписання і діють до повного виконання сторонами своїх обовязків за договорами.

У п.16 цих договорів сторони також домовились, що після виконання договорів вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договорів.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на виконання вищезазначених договорів, відповідач платіжними дорученнями №6 від 24.11.2014р. на суму 4 336 765грн., №4 від 24.11.2014р. на суму 7 120 261грн., №7 від 26.12.2014р. на суму 4 442 474грн. перерахував на рахунок позивача відповідні грошові кошти, а саме 15 899 500грн. (а.с.71,79, 83).

Таким чином, з розрахунку позивача вбачається, що за спірний період січень-квітень 2014р. та жовтень-грудень 2014р. відповідачу було поставлено товару на загальну суму 26 000 759,12 грн.

За договорами № 836/30, №838/30 та №1583/30 про організацію взаєморозрахунків відповідачем було сплачено 15 899 500,00 грн., отже залишок заборгованості складає 10 101 259,12 грн.

Позивач, враховуючи неналежне виконання умов договору щодо своєчасної оплати відповідачем, нарахував пеню, 3% річних та інфляційні на загальну суму боргу, які просив стягнути з відповідача.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу статей 610, 611 цього ж Кодексу порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Статтею 216 цього ж Кодексу передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він у безспірному порядку зобов"язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд першої інстанції дійшов до висновку щодо задоволення пені частково за зобов"язаннями листопада 2014 року з 30.12.2014 по 05.01.2015 у сумі 2955 грн. 68 коп. та за зобов"язаннями грудня 2014 року з 15.01.2015 по 06.02.2015 у сумі 68056 грн. 25 коп., а всього 71011,93 грн., з чим колегія суддів не може погодитися з наступного.

Як вже зазначалося спірним в даній справі є період з січня по квітень 2014р. та з жовтня по грудень 2014р. Відповідачем самостійно частково сплачувався борг у січні 2014р. у сумі 131 973,95 грн., у березні 2014р. у сумі 179 399,75 грн.. у листопаді 2014р. у сумі 27 744,25 грн. та у грудні 2014р. у сумі 71 330,27 грн., що вбачається з наданого позивачем розрахунку.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення пені, виходячи з положень договору на купівлю-продаж газу від 17.12.2013 № 1365/14-ТЕ-20 (п. п.6.1,7.2) за період з 15.02.2014р. по 05.02.2015р., враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, вважає, що позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково у сумі 410 448, 22 грн. В іншій частині щодо стягнення пені у сумі 1 623 169, 06 грн. з 06.02.2015р. по 24.04.2015р. слід відмовити у зв"язку з необгрунтованістю.

Кінцева дата нарахування пені 05.02.2015р. визначена у зв"язку з набранням чинності з 06.02.2015р. Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" від 13.01.2015р. № 85-VШ, яким встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 24.02.2016, вбачається, що основним видом діяльності КП "Лисичанськтепломережа" є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Лисичанськ Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Таким чином, на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону №85, а відтак і мораторій на стягнення пені, нарахованої за несвоєчасні розрахунки за спожитий природний газ.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у Постанові від 09.09.2014р. № 3-105гс14, укладенням договору про організацію взаєморозрахунків сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу. Отже, для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору, та наслідків за порушення грошового зобовязання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до пункту 17 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

З огляду на обставини даної справи вбачається, що порушення грошового зобов"язання відбулося відповідачем ще до укладання договорів про організацію взаєморозрахунків, що ним було підтверджено, а відтак є підстави для застосування ст. 625 ЦК України.

Слід підкреслити, що укладені договори про взаєморозрахунки не звільняють відповідача від зобов"язання щодо сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних за невиконання умов Договору купівлі-продажу газу від 17.12.2013 № 1365/14-ТЕ-20, оскільки субвенції з державного бюджету є лише способом компенсації відповідачу недоотриманих коштів внаслідок різниці в тарифах та не дають йому права не виконувати зобов"язання за укладеним господарським договором та уникати відповідальності за його порушення.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд першої інстанції, вказуючи на те, що заборгованість за актами за листопад-грудень 2014р. лише частково сплачено з порушенням строків, встановлених договором купівлі-продажу природного газу та договорами про організацію взаєморозрахунків, дійшов висновку про частково задоволення 3% річних за зобов"язаннями листопада 2014р. та грудня 2014р. у сумі 17 903,79 грн. В решті вимог відмовив без обґрунтування такої відмови.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних за спірний період з 15.02.2014р. по 23.04.2015р. за допомогою комп'ютерної програми Інформаційно-пошукової системи „ЛІГА Закон", дійшла висновку про те, що задоволенню підлягає сума річних частково у розмірі 92 986,94 грн. В іншій частині 3% річних у сумі 328 481,00 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Висновок суду про те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, є неправильним, оскільки таке положення застосовується при стягненні інфляційних нарахувань та пені.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов"язання.

Перевіривши арифметично розрахунок інфляційних за період з лютого 2014 року по квітень 2015р., колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційних підлягають задоволенню частково у сумі 440 168,83 грн. В іншій частині стягнення інфляційних у сумі 4 439 590,68 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо доводів скаржника про безпідставне застосування місцевим судом до спірних правовідносин положень ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», оскільки позивач не є енергопостачальною компанією, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до Постанови КМУ від 25.07.2012р. № 705 п.2 ст.1 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" "гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річних обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн.куб.метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є підприємство позивача, що підтверджується матеріалами справи, то підприємство позивача є постачальником енергоресурса і дія Закону України від 13.01.2015р. № 85-УШ розповсюджується на нього у повному обсязі.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення повинно бути скасовано у частині задоволення позовних вимог та в цій частині повинно бути прийняте нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м.Київ на рішення господарського суду Луганської області від 21.04.2016р. у справі №913/336/16 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 21.04.2016р. у справі №913/336/16 в частині стягнення пені у сумі 71 011,93грн., 3% річних у сумі 17 903,79грн. та інфляційних у сумі 417 892,95грн.- скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Абзац другий резолютивної частини рішення господарського суду Луганської області від 21.04.2016р. у справі №913/336/16 викласти в наступній редакції: "Стягнути з Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа", м. Лисичанськ Луганської області, вул. Баумана, б. 17, ідентифікаційний код 13401321, на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720, пеню в сумі 410 448, 22 грн., інфляційні втрати у сумі 440 168,83 грн., 3% річних у сумі 92 986,94 грн.., судовий збір за подання позову у сумі 14 154,05 грн.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м.Київ до Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» м.Лисичанськ, Луганська область про стягнення пені у сумі 1 623 169, 06 грн., 3% річних у сумі 328 481,00 грн. та інфляційних у сумі 4 439 590,68 грн. - відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» м.Лисичанськ, Луганська область на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м.Київ судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 15 569,46 грн.

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 21.04.2016р. по справі №913/336/16 залишити без змін.

Господарському суду Луганської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О. Радіонова

Судді: І.В.Зубченко

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.: 1. Позивачу;2. Відповідачу; 3. У справу; 4. ДАГС; 5. ГСЛО