Рішення № 59856265, 17.08.2016, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2119/15-ц

Провадження № 2/352/203/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Струтинського Р.Р.,

секретаря Бардюк-Кавецької Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тисменицького районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 23.04.2010 року між ним та відповідачем було укладено договір позики грошових коштів, який був оформлений у вигляді боргової розписки, згідно якої відповідач отримав у нього в борг для особистих потреб кошти в сумі 3000 доларів США та зобов»язувався повернути 4000 доларів США протягом одного календарного місяця, тобто до 23.05.2010 року. У випадку прострочення терміну виплати боргу останній зобо»язувався виплатити за кожний календарний місяць прострочення відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 33 відсотки від отриманої суми по день виконання основного зобов»язання. У вказаний строк борг відповідач не повернув. На прохання про добровільну сплату відмовився. Просив позов задоволити та стягнути з відповідача 3000 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 77610 грн. та відсотки у розмірі 4950 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 128056 грн. 50 коп.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, просив його задоволити. Крім того зазначив, що укладений між ним та відповідачем договір є безстроковим і діє до того часу, поки останній не проведе з ним розрахунку або поки його не буде розірвано, оскільки договір позики передбачає продовження терміну виплати боргу у випадку, якщо відповідачем не буде сплачено борг до 23.05.2010 року, але вже на умовах стягнення відсотків за користування коштами.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив позов, також подав суду заяву про застосування позовної давності.

Вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справ, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23.04.2010 року між сторонами було укладено договір позики грошових коштів, згідно якої позивач позичив відповідачу грошові кошти в сумі 3000 доларів США та зобов»язувався повернути 4000 доларів США протягом одного календарного місяця, тобто до 23.05.2010 року. У випадку прострочення терміну виплати боргу відповідач зобо»язувався виплатити за кожний календарний місяць прострочення відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 33 відсотки від отриманої суми 1000 доларів США. Дані обставини підтверджуються копією боргової розписки від 23.04.2010 року (а.с.4). У вказаний строк відповідач борг не повернув та в добровільному порядку від сплати відмовився.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Саме таку правову позицію висловлено у справі № 6-116-цс 13 постанови Верховного Суду України від 06.11.2013 року.

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Позивачем не подано суду заяви та у судовому засіданні не заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду із позовом про визнання причин пропуску звернення до суду поважними, що передбачено в п. 5 ст. 267 ЦК України.

Натомість представником відповідача подано заяву та заявлено у судовому засіданні клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

Нормою статті 267 ч.3 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з підстав застосування наслідків спливу позовної давності.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 253, 256-258, 266, 267 та керуючись ст. ст. 213-215, 218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити у зв»язку зі спливом позовної давності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Тисменицький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий: Струтинський Р.Р.