Рішення № 59855977, 17.08.2016, Рогатинський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 349/1629/15-ц

Провадження № 2/349/78/16

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 серпня 2016 року м. Рогатин

Рогатинський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Рибія М. Г.,

секретар Мартиновська І. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Кредо» про визнання недійсним кредитного договору, відшкодування майнової та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, від імені якого діє представник, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 4476, укладеного 04 грудня 2013 року між ним та Кредитною спілкою «Кредо», і про відшкодування майнової шкоди в розмірі 149766,26 грн. та моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що у п. 3.2 примірнику кредитного договору позивача не вказано розмір процентів за користування кредитом, а в примірнику кредитного договору відповідача розмір процентів у п. 3.2 було зазначено уже після його підписання сторонами без участі позивача. Окрім того, відповідач перед укладенням кредитного договору не надав позивачу в письмовій формі інформації, передбаченої ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Тобто внаслідок застосування відповідачем нечесної підприємницької практики позивача було введено в оману щодо розміру процентів за користування кредитом, що відповідно до ст. 230 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним, відшкодування позивачу збитків у подвійному розмірі та для відшкодування моральної шкоди на підставі ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Інших підстав для визнання кредитного договору недійсним позивач у встановленому законом порядку не заявляв.

Представник позивача, ОСОБА_2, позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві.

Представник Кредитної спілки «Кредо», ОСОБА_3, в судовому засіданні проти позову заперечив з тих підстав, що кредитний договір не суперечить вимогам ст. 203 ЦК України та вже неодноразово досліджувався під час судових розглядів в інших справах, зокрема, в справі про стягнення кредитної заборгованості згідно із спірним кредитним договором, в якій ОСОБА_1 визнав позов, та в справі про перегляд рішення про стягнення кредитної заборгованості за нововиявленими обставинами. Пояснив, що перед підписанням кредитного договору позивач був інформований про усі його істотні умови, в тому числі про розмір процентів, що підтверджується наявністю цієї умови в примірнику кредитного договору відповідача, де в п. 3.2 було спершу помилково внесено запис у вигляді «24 %», а потім, до укладення договору, виправлено на «26 %».

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Так, 4 грудня 2013 року між Кредитною спілкою «Кредо» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4476, згідно з умовами якого останній отримав кредит в розмірі 47 000,00 грн. терміном до 04 грудня 2016 року.

В примірнику кредитного договору Кредитної спілки «Кредо» в п. 3.2 зазначено 26 % річних як розмір процентів за користування кредитом.

В примірнику кредитного договору ОСОБА_1 в п. 3.2 не зазначено розміру процентів за користування кредитом.

Згідно з висновком № 513/514 Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 20.04.2016 року в пункті 3.2 примірника кредитного договору Кредитної спілки «Кредо» є рукописний цифровий запис «26», в якому є ознаки зміни первинного змісту підчистка, початковий зміст запису цифри «6» була цифра «4».

Відповідно до графіку місячних платежів до договору споживчого кредиту № 4476 від 04 грудня 2016 року ОСОБА_1 зобов'язався щомісячно, починаючи з 04.01.2014 року до 04.12.016 року, сплачувати кошти в розмірі 2499,88 грн. до 2497,76 грн., сума яких дорівнює 89993,50 грн.

Згідно з ч 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 7 серпня 2014 року, яке набрало законної сили 15 вересня 2014 року, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки «Кредо» 79 509,62 грн. заборгованості за кредитним договором № 4476 від 04 грудня 2016 року, тобто встановлено обставини укладення спірного кредитного договору і, відповідно, досягнення згоди щодо розміру процентів за користування кредитом.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В п. 14 Постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Пунктом 8 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Отже, досягнення чи недосягнення сторонами згоди щодо розміру процентів не може мати наслідком визнання договору недійсним. Окрім того, зважаючи на наявність рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 7 серпня 2014 року та на вимогу ч. 1 ст. 14 ЦПК України про те, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, така обставина навіть не підлягає встановленню під час цього судового розгляду.

Ненадання відповідачем позивачу до укладення договору в письмовій формі інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту суд не вважає введенням його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Зважаючи на наявність в кредитному договорі підписаного сторонами графіку місячних платежів, в якому зазначено розмір кредиту, розмір щомісячних платежів, а також загальну суму, яка підлягає поверненню, позивачем не доведено сам факт обману, а отже і наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Відповідно до висновку ВСУ, зробленого в Постанові від 11 листопада 2015 року в справі № 6-511цс15, ОСОБА_4 України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються. Тобто і до цього спору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

Таким чином позивачем в порушення ст. 60 ЦПК України недоведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо недійсності кредитного договору.

У звязку з цим також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення майнової та моральної шкоди, адже не встановлено факт застосування обману (ч. 2 ст. 230 ЦК України) та порушення прав споживача (ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 208, 212-215 ЦПК України,

в и р і ш и в:

В позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Рогатинський районний суд Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М. Г. Рибій