Рішення № 59853116, 16.08.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №579/951/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1430/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 07 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до відділення виконавчої дирекції ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, спричинену професійним захворюванням у розмірі 40 000 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що з 03 травня 2001 року по 25 червня 2005 року він перебував у трудових відносинах з Кролевецькою районною лікарнею державної ветеринарної медицини, де працював за професією ветеринарний фельдшер. 25 червня 2005 року його було звільнено за власним бажанням. Під час роботи в установі отримав професійне захворювання, у звязку з чим зазнав 40% втрати професійної працездатності. Згідно з актом розслідування професійного захворювання, професійне захворювання виникло коли позивач виконував роботу із застосуванням дезінфектантів та дезінсектантів, за відсутності засобів індивідуального захисту; навчання, інструктажу та перевірки знань при переведенні на роботу із шкідливими умовами праці він не проходив. Причиною професійного захворювання відповідно до вищезазначеного акта є дія на працівника шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що є свідченням про незабезпечення роботодавцем виконання вимог щодо здорових та безпечних умов праці відповідно до ст.6, 7, 13 ЗУ Про охорону праці та підтверджує вину відповідача у настанні шкідливих наслідків для здоровя позивача. Отримане позивачем професійне захворювання спричинило йому як фізичні, так і моральні страждання, він став інвалідом ІІІ групи з вини роботодавця. У звязку з професійним захворюванням він зазнав моральної шкоди, яку повязує з фізичними болями, переживанням, постійним прийняттям знеболюючих, заспокійливих та інших ліків, дратівливістю, погіршенням взаємин з рідними та сусідами, порушенням звичного укладу життя, вимушений часто лікуватися.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 07 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ВВД ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області на користь ОСОБА_4 12000 грн. відшкодування моральної шкоди. Відмовлено у задоволенні позову в інший частині за необґрунтованістю позовних вимог. Стягнуто з ВВД ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області на користь держави судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп. ( а.с. 53-54)

Не погодившись з рішенням суду ВВД ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування скарги зазначає, що позивачем не надано доказів про спричинення йому моральної шкоди. Вказує, що судом при оцінці моральної шкоди не враховані ступінь втрати працездатності, характер, обсяг моральних та фізичних страждань позивача. Також апелянт вказує , що суд не звернув увагу на те, що на час розгляду справи у суді першої інстанції набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообовязкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 року, яким унесені зміни до п.8 ст.36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування» і відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювання і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними у справі доказами, позивач ОСОБА_4 з 03 травня 2001 року по 25 червня 2005 року перебував у трудових відносинах з Кролевецькою районною лікарнею державної ветеринарної медицини, з 03 травня 2001 року працював ветеринарним фельдшером Обтівської ДЛВМ, з 21 травня 2001 року переведений на посаду зав. відділом по проведенню ветеринарно - санітарних робіт, з 02 січня 2002 року переведений лікарем ветеринарної медицини 1 категорії відділ по незаразних хворобах та неплідності тварин, з 02 січня 2004 року переведений на посаду фельдшера ветеринарної медицини 1 категорії Алтинівської ДЛВМ, 25 червня 2005 року звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.

Під час роботи у звязку з впливом шкідливих умов виробництва та неефективністю засобів індивідуального захисту позивач зазнав профзахворювання.

Згідно з актом розслідування професійного захворювання від 19 - 21 квітня 2005 року ОСОБА_4 встановлено основний діагноз «Бронхіальна астма другої ст. середньоважкий персистуючий перебіг. Емфізема легенів першого ступеню, сенсибілізація до формаліну (парформ)», захворювання професійне. Причиною профзахворювання є дія шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що виділяються в повітря робочої зони при проведенні дезінфекції тваринницьких приміщень та проведенні дезінсекції поголівя сільськогосподарських тварин, що є свідченням про незабезпечення роботодавцем виконання вимог щодо здорових та безпечних умов праці. ( а.с. 9-11)

Як вбачається з акту огляду МСЕК № 670 від 21 червня 2005 року, позивачу було встановлено 30% стійкої втрати працездатності та ІІІ групу інвалідності.( а.с. 44-45)

Вподальшому, при переогляді у позивача було встановлено погіршення стану здоровя внаслідок чого відсоток втрати професійної працездатності збільшився до 40%, що підтверджується актом огляду МСЕК № 672 від 08 вересня 2015 року. ( а.с 46-47)

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з доведеності наявності у позивача моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, обумовленої моральними та фізичними стражданнями, погіршенням життєвих умов, а також обов'язку відповідача відшкодувати моральну шкоду у відповідності до діючого законодавства України. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив з вимог ст.. 23 ЦК України та 40% втрати позивачем працездатності.

Проте, повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції неможливо з наступних підстав.

Так, згідно з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року №6-3149цс15, відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей було завданням страхування від нещасного випадку.

Згідно з п.п. «е» п. 1 ст. 21 цього Закону в разі настання страхового випадку ОСОБА_3 був зобовязаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоровя або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

За ч. 3 ст. 28 Закону № 1105-ХІV за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_3 провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до ч.3 ст. 34 цього Закону моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовувалась ОСОБА_3 за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування повинно було здійснюватися у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат.

Отже, за змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 цього Закону право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відшкодування моральної шкоди спричиненої позивачу внаслідок отримання ним хронічного професійного захворювання, що підтверджується актом №670 огляду МСЕК від 21.06.2005 року, має проводити відповідач у справі - відділення виконавчої дирекції ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Конотоп Сумської області, а тому колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги Відділення про відсутність, передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди на користь позивача саме ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Однак, суд першої інстанції в основу свого рішення про часткове задоволення позову крім висновку МСЕК № 670 від 21.06.2005 року, яким позивачу встановлено 30% втрати професійної працездатності, поклав також висновок МСЕК № 672 від 08.09.2015 року, яким позивачу встановлено 40% втрати працездатності , не врахувавши при цьому , що на підставі пункту 27 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пункту 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2006 та 2007 роки дію Закону № 1105-ХІV в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей, а Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, взагалі виключено ч.3 ст. 34 Закону № 1105-ХІV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок ОСОБА_3, а тому висновок МСЕК № 672 від 08.09.2015 року про встановлення позивачеві 40% втрати професійної працездатності не може бути підставою для стягнення з ОСОБА_3 СНВВ на користь позивача коштів на відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково визначив розмір відшкодування ОСОБА_3 за завдану позивачу моральну шкоду відповідно до висновку МСЕК від 08.09.2015 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача грошова сума за моральну шкоду з дня встановлення ОСОБА_4 стійкої втрати професійної працездатності вперше висновком МСЕК, ступінь якої у відсотках - 30 %.

Отже, у вищевказаній частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, а з відповідача підлягає стягненню на користь позивача моральна шкода відповідно до вищезгаданих норм Закону та з урахуванням положень ч. 3 ст. 23 ЦК України у розмірі 7000 грн. Ця сума на думку колегії суддів відповідає характеру, обсягу та тривалості моральних страждань, які зазнав позивач, принципам розумності, виваженості та справедливості.

Втрата позивачем ОСОБА_4 працездатності і як наслідок фактична втрата з вини роботодавця нормальних життєвих звязків, вимушені зміни в його життєвих і виробничих стосунках, безперечно вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність доказів заподіяння моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку про наявність моральної шкоди без встановлення факту такої шкоди висновком МСЕК, колегія суддів до уваги не приймає і їх відхиляє, оскільки відсутність відповідного висновку МСЕК щодо наявності моральної шкоди не дає підстав для скасування рішення суду і правильності висновків суду першої інстанції стосовно доведеності наявності у позивача моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання не спростовує. Крім того, представник відповідача не заявляв у суді першої інстанції клопотання про медичний огляд позивача комісією МСЕК для встановлення факту заподіяння йому моральної шкоди.

Крім того, не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності правових підстав для покладення на них обовязку по відшкодуванню моральної шкоди позивачу , у звязку із набранням з 1 січня 2015 року чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».

При цьому колегія суддів виходить з того, що дійсно, згідно із ч. 8 ст. 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Відповідно до роз'яснень, які наведені у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку навиробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року, у справі № 6-26цс12.

Крім того, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначенності .

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

За таких умов, встановивши, що 21.06.2005 року позивачу вперше було встановлено актом огляду МСЕК ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 30% , суд першої інстанції вірно, на підставі зазначених вище положень норм права, поклав відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди саме на ОСОБА_3 соціального страхування, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Керуючись ст..ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 325 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області задовольнити частково.

Рішення Кролевецького районного суду м.Суми від 07 липня 2016 року змінити.

Зменшити розмір суми, стягнутої з відділення виконавчої дирекції ОСОБА_3 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Конотоп Сумської області на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди з 12000 ( дванадцяти тисяч) грн. до 7000 (сими тисяч) гривень.

В інший частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -