Постанова № 59852718, 16.08.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2016 р. Справа № 922/1287/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (директор), ОСОБА_2 (довіреність № 006 від 03.05.2014)

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність № 87/2 від 04.01.2016)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків (вх. №1667 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2016 у справі № 922/1287/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС", м. Харків

до Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Приватне акціонерне товариство "ХЕМЗ-ІРЕС" звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" про стягнення витрат на забезпечення, збереження та охорону повернутого з оренди майна відповідача в розмірі 33124,84 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що рішенням господарського суду Харківської області від 21.10.2015 по справі № 922/3661/15 було розірвано Договір оренди обладнання № 25 від 25 серпня 1996 року, однак, передане в оренду обладнання так і не було вивезене відповідачем та знаходиться на території ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС". Також позивач просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1378,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.05.2016 по справі № 922/1287/16 (суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС" збитки в розмірі 30967,53 гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1288,25 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає прийняте у справі рішення винесеним з неповним зясуванням обставин справи, неправильною оцінкою наданих доказів і встановлених юридичних фактів, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, в звязку з чим просить рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2016 по справі № 922/1287/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 по справі № 922/1287/16 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд скарги призначено на 05 липня 2016 р. о 10:30 год.

01.07.2016 від Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків (відповідача) надійшли письмові пояснення по справі № 922/1287/16 (вх. № 6638).

Дані пояснення досліджені судом апеляційної інстанції та долучені до матеріалів справи.

04.07.2016 позивач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 6693), в якому просив розгляд апеляційної скарги відкласти, у зв'язку з необхідністю надання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 розгляд справи було відкладено на 16 серпня 2016 р. о 10:00 год.

12.08.2016 від ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС", м. Харків на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 7988), в якому позивач просить рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, з мотивів, викладених у даних поясненнях.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, заслухавши у судовому засіданні 16.08.2016 уповноважених представників сторін, які підтримали свої правові позиції у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з огляду на нижченаведене.

Як свідчать матеріали справи, 25.08.1996 між позивачем - Приватним акціонерним товариством "ХЕМЗ-ІРЕС" (Орендар) та відповідачем - Державним підприємством "Харківський електромеханічний завод" (Орендодавець) було укладено Договір оренди обладнання № 25, за умовами якого відповідач зобов'язався передати, а позивач в свою чергу - прийняти в строкове платне володіння і користування обладнання (том 1 аркуші справи 12-14).

Згідно умов даного Договору позивач прийняв на себе зобовязання: зберігати орендоване обладнання від псування і пошкодження та повернути орендоване обладнання в належному стані з врахуванням його фізичного та морального зносу по закінченню строку або розірвання даного Договору (пункт 5.2. Договору); нести витрати по утриманню орендованого обладнання (пункт 5.3. Договору).

Сторонами у справі не заперечується, що 29.08.1996 відповідач передав позивачу в орендне користування обладнання по Акту-приймання передачі згідно відомості вартості обладнання та інших основних засобів.

У відповідності з пунктом 2.4. зазначеного Договору обладнання вважається повернутим Орендодавцю (відповідачу) з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.10.2015 по справі № 922/3661/15 укладений між позивачем та відповідачем вищезазначений Договір оренди обладнання № 25 від 25.08.1996 було розірвано (том 1 аркуші справи 70-72).

30.09.2007 між Приватним акціонерним товариством "ХЕМЗ-ІРЕС" та Державним підприємством "Харківський електромеханічний завод" було підписано акт приймання-передачі обладнання, за яким позивач передав відповідачу з орендного користування майно, у тому числі: 1) Автоклав, інвентарний номер 13603; 2) Автоклав, інвентарний номер 13604; 3) Резервуар установки пожежогасіння, інвентарний номер 106; 4) Резервуар установки пожежогасіння, інвентарний номер 107 (том 1 аркуші справи 27-28).

Проте, відповідач вищезазначене обладнання з території підприємства позивача не забрав. Вказану обставину відповідач не заперечує.

Позивач зазначає, що два автоклави, з врахуванням площі, необхідної для вільного пересування побіля них та їх обслуговування, займають виробничу площу заводу в 205 кв.м., а два резервуари установки автоматичного пожежогасіння займають земельну ділянку площею 182,36 кв.м., яку ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" орендує у Харківської міської ради та за яку сплачує орендну плату.

Також, на земельній ділянці орендованій позивачем у Харківської міської ради, знаходиться будівля насосної станції пожежогасіння, інвентарний номер 104, яка є власністю ДП "ХЕМЗ" та в оренду ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" не передавалась. Будівля насосної станції займає земельну ділянку площею 81,66 кв.м., за оренду якої позивач з 1996 року сплачує орендну плату, фактично не користуючись зазначеним майном.

Як стверджує позивач, у даному випадку він поніс витрати по утриманню та зберіганню вказаного майна, оскільки забезпечуючи за власний рахунок охорону та збереження майна, несе збитки від винних дій відповідача, який не виконує свого обов'язку по вивезенню повернутого з оренди обладнання та безоплатно використовує орендовану позивачем земельну ділянку для розміщення на ній будівлі насосної станції та обладнання, повернутого ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" відповідачу на підставі Акту приймання-передачі від 30 вересня 2007 року.

Листом за вих. № 192 від 07.10.2014 позивач звернувся до відповідача з проханням забрати з території ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" повернуте за актом приймання-передачі від 30.09.2007 обладнання та компенсувати позивачу понесені ним витрати, але це звернення було залишено відповідачем без відповіді (том 1 аркуші справи 17-19).

Листом за вих. № 216 від 06.11.2014 позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти Договір відповідального зберігання обладнання, повернутого за актом приймання-передачі від 30.09.2007, але ця пропозиція також була залишена відповідачем без відповіді (том 1 аркуші справи 15-16).

Рекомендованим листом № 175 від 06.11.2015 (з повідомленням про вручення) позивач звернувся до відповідача з вимогою забрати передане йому за актом приймання-передачі від 30.09.2007 обладнання та компенсувати позивачу понесені ним витрати, але це звернення було також залишено відповідачем без відповіді (том 1 аркуші справи 20-21).

За даними позивача, витрати на забезпечення охорони та збереження повернутого з оренди обладнання та будівлі насосної станції пожежогасіння, яка не передавалась в оренду, але яка знаходиться на охоронюваній території позивача за період з жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року склали 33124,84 грн., про що свідчить додана позивачем до позовної заяви довідка щодо витрат на утримання обладнання № 075 від 08.04.2016 (том 1 аркуші справи 22-26).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач - Приватне акціонерне товариство "ХЕМЗ-ІРЕС" звернувся до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_4 з проханням надати висновок експертного економічного дослідження розміру видатків на утримання обладнання Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", що знаходиться на території його підприємства.

Згідно висновку експертно-економічного дослідження № 12217 від 14.12.2015, який міститься в матеріалах справи (том 1 аркуш справи 65-69), експертом зясовано, що в обсязі наданих документів, підтверджується розрахунок, наведений у бухгалтерському звіті ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" від 01.10.2015 у сумі 1212,19 грн. щомісячних витрат на утримання основних засобів ДП "ХЕМЗ" та недоотриманого доходу від можливої здачі в оренду на суму 7185,00 грн., що разом за період з вересня 2007 року по вересень 2015 року складатиме 806130,24 грн.

Позивач вважаючи свої права порушеними, звернувся до господарського суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь:

- збитки у вигляді понесених ним витрат на забезпечення збереження та охорони майна відповідача в сумі 6367,53 грн.,

- збитки у вигляді понесених витрат по сплаті оренди за землю за 2015 рік та 2016 рік, на якій розміщується майно ДП "ХЕМЗ" в сумі 2157,31 грн.,

- збитків у вигляді недоотриманого доходу від можливої здачі в оренду площі, зайнятої майном ДП "ХЕМЗ", який у підсумку складає суму 24600,00 грн.

Дослідивши надані позивачем в обґрунтування своїх вимог документи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині заявлених до стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті оренди за землю за 2015 рік та 2016 рік (6 місяців) в сумі 2157,31 грн. не підлягають задоволенню, оскільки ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" має власні зобовязання перед Харківською міською радою за Договором оренди землі від 17 листопада 2004 року (том 1 аркуші справи 29-33) по оплаті орендної плати. Крім того, позивачем під час розгляду справи не доведена також і наявність елементів цивільного правопорушення в діях відповідача, а долучені до справі документальні докази (том 1 аркуші справи 34-45) позовні вимоги в зазначеній частині не підтверджують.

Дані висновки суду колегія суддів вважає обґрунтованими, а рішення суду в цій частині правильним, в звязку з чим правові підстави для його скасування в зазначеній частині у суду апеляційної інстанції відсутні.

Також, приймаючи рішення у справі господарський суд Харківської області вирішив, що заявлена у позові до стягнення сума збитків у вигляді понесених позивачем витрат на забезпечення збереження та охорони майна відповідача та втрачена вигода в розмірі 30967,53 грн. є обґрунтованою, підтверджена конкретними підрахунками і доказами, а тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивоване тим, що наявність збитків у вигляді понесених позивачем витрат за забезпечення збереження та охорони майна ДП "ХЕМЗ" доведена належними доказами, їх розмір підтверджується документально. Крім того, позивач поніс реальні збитки і міг та повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримувати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, господарський суд визначився, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди належним чином обґрунтовані, на підкріплення реальної можливості отримання відповідних доходів наданій відповідні докази, а протиправна поведінка Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" безпосередньо пов'язана зі збитками, що зумовлює задоволення позову в цій частині.

Однак колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитись із висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на забезпечення збереження та охорони майна ДП "ХЕМЗ" та втраченої вигоди в розмірі 30967,53 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б засвідчували наявність необхідних передумов (наявність усіх елементів складу правопорушення) для нарахування та стягнення у повному обсязі збитків і втраченої вигоди у заявленому в позові розмірі.

Вказані висновки зроблені судом першої інстанції передчасно, без дослідження та з'ясування всіх необхідних обставин для правильного вирішення спору, виходячи з предмету та підстав позову.

Так, причиною виникнення спору зі справи у зазначеній частині стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків у вигляді понесених позивачем витрат на збереження, охорону та ремонт (технічне обслуговування) зазначеного у позові майна відповідача, а також втраченої вигоди - недоотриманого доходу від можливої здачі в оренду площі, яку займає це майно. За наданими позивачем документами, витрати на утримання охорони склали 2821,51 грн.; утримання ремонтників - 3546,02 грн.; недоотриманий дохід від можливої здачі в оренду площі, яку займають автоклави (205 м2) - 24600,00 грн. (205 м2 х 20,00 грн. за 1 м2 х 6). Всього позивачем заявлено до стягнення збитків на суму 30967,53 грн.

У відповідності до пункту 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав. Одночасно відшкодування збитків є мірою відповідальності. Тому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

В зв'язку з розірванням Договору оренди обладнання №25 від 25.08.1996, між позивачем та відповідачем припинились договірні відносини, а спірні правовідносини між сторонами у справі носять позадоговірний характер, про що правильно зауважив суд першої інстанції.

У статті 1166 Цивільного кодексу України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

Тобто, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Однак колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не встановлено всіх елементів складу цивільного правопорушення, у тому числі й наявності шкоди у розумінні статті 1166 Цивільного кодексу України, вини відповідача у її заподіянні, а тому понесені позивачем витрати на утримання охорони та обслуговування майна ДП "ХЕМЗ" не можуть бути стягнуті за заявленими позовними вимогами.

Крім того, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем до матеріалів справи висновок Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_4 № 12217 від 14.12.2015, довідка щодо витрат на утримання обладнання № 075 від 08.04.2016 та довідка про відсутність заборгованості по заробітній платі працівникам ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" (том 1 аркуш справи 185) не є належними та допустимими доказами у розумінні статей 33-34 Господарського процесуального кодексу України, які б беззаперечно підтверджували спричинення позивачу відповідачем збитків за період з 01.10.2015 по 31.03.2016 у розмірі 6367,53 грн., що заявляється у даному позові, а лише засвідчують факт того, що: територія підприємства позивача охороняється; підприємство не має заборгованості по заробітній платі перед своїми штатними працівниками; позивач за власною ініціативою витрачає кошти на охорону та утримання ремонтників, які здійснюють технічне обслуговування майна ДП "ХЕМЗ", хоча будь-яких домовленостей між позивачем та відповідачем щодо охорони та ремонту майна ДП "ХЕМЗ" не було. Будь-яких пропозицій щодо охорони або здійснення технічного обслуговування зазначеного майна з боку відповідача до позивача не надходило і такі докази останнім не надані.

Необхідність понесення витрат у заявленій до стягнення сумі по утриманню охорони та технічного обслуговування (ремонту) щодо майна ДП "ХЕМЗ" позивачем не доведена.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача втраченої (упущеної) вигоди в сумі 24600,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками вважаються, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.

Відповідно до частини першої статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив, зокрема установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззаперечно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Звертаючись з даним позовом ПАТ "ХЕМЗ-ІРЕС" послалось на те, що у зв'язку з тим, що відповідач не вивіз повернуте з оренди належне йому обладнання, тому позивач втратив можливість здавати площі, де знаходиться майно відповідача, в оренду іншим особам та отримувати доходи.

Для розрахунку суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач використав такі складові, як площа, котру займає майно відповідача (205 кв.м.), вартість оренди одного квадратного метра (20,00 грн.) та період можливої здачі в оренду даної площі (6 місяців).

Оскільки предметом спору є стягнення з відповідача неодержаного доходу (втраченої вигоди) від можливої здачі в оренду площі, яку займає майно відповідача, то позивачу необхідно було відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України довести склад цивільного правопорушення, розмір неодержаних доходів та вину відповідача у неотриманні доходу позивачем.

Однак в даному випадку позивачем не надано до справи належних та допустимих доказів на підтвердження завдання відповідачем збитків (втраченої вигоди) та всіх елементів складу даного цивільного правопорушення.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем фактично не доведено понесення ним збитків (втраченої вигоди) в контексті норми статті 22 Цивільного кодексу України, що унеможливлює застосування до відповідача цього виду відповідальності. Наданий позивачем розрахунок упущеної вигоди в сумі 24600,00 грн. не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки такі складові даної суми, як вартість оренди одного квадратного метра площі (20,00 грн.) та період здачі в оренду (6 місяців) нічим не обґрунтовані. Жодних підтверджень щодо пропозицій потенційних орендарів саме на цю площу позивач суду апеляційної інстанції не надав.

Надані позивачем в підтвердження того, що ним здаються в оренду всі вільні приміщення підприємства копії договорів оренди нежитлових приміщень (том 1 аркуші справи 79-114), не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не свідчать про понесення позивачем збитків (недоодержаного доходу) від нездачі в оренду частини приміщень, що зайняті обладнанням ДП "ХЕМЗ".

Крім того, наведений позивачем розрахунок упущеної вигоди побудований позивачем на можливих очікуваннях і припущеннях отримання певного доходу, який до того ж не підтверджений жодними доказами. Розмір упущеної вигоди ґрунтується на теоретично припустимій сприятливій ситуації або бажаного результату для позивача, які могли так і не настати через певні обставини або через зміну ситуації на ринку відповідних послуг, тощо.

Всі наведені позивачем доводи на підтвердження позову в цій частині не можуть вважатися доказами упущеної вигоди, оскільки не доводять того факту, що позивач саме в такий спосіб (здача в оренду) міг розпорядитись площею підприємства, яку займає певне майно відповідача, і насправді б це здійснив.

Отже, така складова збитків, як втрачена вигода (недоодержаний прибуток), позивачем належним чином не підтверджена.

Встановивши зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що сума збитків (втраченої вигоди), яку позивач просить стягнути, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання доходу, тоді як теоретична можливість одержання доходів не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди.

До матеріалів справи позивачем не надано доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Вина відповідача у заподіянні позивачу збитків (втраченої вигоди) не знайшла свого підтвердження серед наявних у справі доказових матеріалів.

Всі ці обставини залишилися поза увагою місцевого господарського суду та вплинули на правильність прийнятого у справі рішення в частині задоволення позову.

Виходячи з наведеного та встановлених фактичних обставин справи під час апеляційного розгляду справи колегією суддів встановлено недоведення позивачем того факту, що він міг і повинен був отримати визначені ним у позові доходи від можливої здачі в оренду певної площі, яку займає відповідне майно відповідача, і що тільки дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток, що з урахуванням вищенаведеного є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у даній справі у повному обсязі.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Повторно розглянувши справу в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень колегія суддів дійшла висновку, що в порушення приписів статті 84 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування, зокрема, підстав для покладення на відповідача відповідальності згідно статей 22 та 1166 Цивільного кодексу України.

Таким чином, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку та прийняв необґрунтоване рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків в розмірі 30967,53 грн., яке підлягає скасуванню з прийняттям по справі нового рішення, яким у позові в цій частині слід відмовити.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України визначені правила розподілу господарських витрат.

Пунктом 10 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі скасування або зміни рішення у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат.

Задовольняючи вимоги апеляційної скарги колегія суддів з урахуванням зазначених процесуальних норм вирішила здійснити розподіл судових витрат відповідно до прийнятого рішення, поклавши витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги на позивача.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2016 у справі № 922/1287/16 в частині стягнення з відповідача на користь позивача збитків в розмірі 30967,53 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2016 у справі № 922/1287/16 в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору в розмірі 1288,25 грн. скасувати та здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ХЕМЗ-ІРЕС" (адреса: 61006, м. Харків, вул. Індустріальна, 15-А, код ЄДРПОУ 23914062) на користь Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" (адреса: 61037, м. Харків, пр. Московський, 199, код ЄДРПОУ 05405575) 1515,80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.