Рішення № 59846865, 16.08.2016, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

РІШЕННЯ

"16" серпня 2016 р. Справа № 927/568/16

Позивач: Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування", код ЄДРПОУ 24745673, вул. Герцена, 10, м. Київ, 04050

Відповідач:Дочірнє підприємство "Пассервіс" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівавтосервіс", код ЄДРПОУ 30504925, вул. Борисенка 39, м. Чернігів, 14037

Предмет спору: про стягнення 49490,00 грн.

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність № 526 від 23.12.2015;

від відповідача: ОСОБА_2 - представник, довіреність № 18 від 18.01.2016 .

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Просто-страхування» звернулось до суду з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Пассервіс» Відкритого акціонерного товариства «Чернігівавтосервіс» про стягнення затрат по виплаті страхового відшкодування у розмірі 49490,00 грн, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 1378,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що між сторонами спору було укладено поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 24.12.2015 року у результаті порушення працівником відповідача ОСОБА_3 дорожнього руху відбулась дорожньо-транспортна пригода за його участі. Позивачем в порядку регресу було виплачено страхове відшкодування страховику потерпілого у дорожньо-транспортній пригоді. На виконання вимог Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальник невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обовязок, він має підтвердити це документально. З повідомленням про настання дорожньо - транспортної пригоди а ні ОСОБА_4 (водій відповідача), а ні представник ДП «Пассервіс», всупереч вимогам зазначеного Закону України не звертались, тому відповідно до Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 23.06.2016 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 04.08.2016.

Ухвалою суду від 04.08.2016 розгляд справи відкладався до 16.08.2016.

У судове засідання з'явились уповноважені представники сторін.

Клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами сторонами не заявлено.

У судовому засіданні представником позивача подано власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, не має справи між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, а також не має рішення цих органів з такого спору, яке судом прийнято та залучено до матеріалів справи.

Інших витребуваних ухвалою суду документів представником ПАТ «Просто страхування» надано не було.

Представником відповідача у судовому засіданні було подано відзив на позов від 12.08.2016 разом з додатками, а саме: копією регресної вимоги від 15.04.2016; копією конверту, як доказ дати отримання вимоги; копією звернення до позивача №48 від 22.04.2016; копією повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду; докази направлення відзиву на позов позивачу.

Усі вищезазначені документи судом приєднано до матеріалів справи.

Представник позивача виклав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та усних поясненнях.

Зокрема, представником позивача було пояснено суду, що обов'язок звернення особи, винної у ДТП, до страхової компанії в триденний строк прямо визначено Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів».

Оскільки позивач довідався про ДТП з регресної вимоги ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», а транспортний засіб потерпілої особи на той час вже був відремонтований, провести детальний огляд такого транспортного засобу у позивача не було змоги. Встановлення переліку пошкоджень та робіт позивачем було здійснено лише загалом по фото, які було надано страховою компанією потерпілої сторони.

Так, позивач добровільно на підставі регресної вимоги відповідно до вимог законодавства та звичайної практики страхових компаній у таких випадках виплатив страховій компанії потерпілої сторони у ДТП суму страхового відшкодування у розмірі 49490,00 грн. Розмір страхового відшкодування позивачем із зазначених вище обставини не оспорювався, а виплата такого відшкодування була здійснена у межах страхового ліміту.

Представник позивача зазначив, що Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» прямо встановлено обов'язок водія повідомити страхову компанію про ДТП, а у разі відсутності такого повідомлення страхова компанія після виплати страхового відшкодування має право на регресне стягнення такого відшкодування від страхувальника або водія забезпеченого транспортного позову, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив про настання ДТП.

Також, представником позивача було зазначено, що така позиція викладена у постанові Верховного Суду України судової палати у цивільних справах від 23.03.2016 по справі №6-2598цс15.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на обґрунтування, викладені у відзивах на позов та усних поясненнях.

Представник відповідача зазначив, що, зважаючи на відсутність повідомлення про ДТП протягом трьох днів, фактичні обставини та наслідки ДТП не змінилися, і сам механізм утворення дорожньо-транспортної пригоди, винуватець та розмір спричинених збитків не змінилися. А отже, порушення ДП «Пассервіс» Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не було, оскільки неповідомлення позивача про настання дорожньо-транспортної пригоди у триденний строк ніяких наслідків для позивача не спричинило.

Так, зазначає відповідач, наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. У даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності. Сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування. Тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі мусить базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Також, представник відповідача зауважив, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові судової палати у цивільних справах від 16.09.2016 у справі №6-284цс15.

Також, представником відповідача було заявлено суду, що до спірних правовідносин між сторонами необхідно застосовувати не положення ст. 1191 Цивільного кодексу України, а загальні положення ст. 1166 цього Кодексу. Окрім того, представником відповідача було зазначено суду щодо визнання ним наявності вини та протиправних дій у відповідача, однак щодо наявності завданої шкоди позивачу, а відтак і причинно-наслідкового звязку представник відповідача заперечив.

Як вважає відповідач, для застосування цивільно-правової відповідальності позивач повинен понести збитки у виді необґрунтованих виплат внаслідок неправомірної поведінки застрахованої особи, тобто, страховик повинен встановити та довести розмір саме необґрунтовано (або ж внаслідок неправомірного завищення розміру страхового відшкодування, або ж внаслідок неправильного визначення винуватця ДТП) здійснених виплат, а у даному випадку таких збитків позивач не поніс.

Підсумовуючи вищевикладене, представник відповідача зазначив, що наявність усіх чотирьох складових цивільно-правової відповідальності є обов'язковими для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Представником відповідача також було пояснено суду, що винний у ДТП працівник ДП «Пассервіс» ВАТ «Чернігівавтосервіс» не повідомив відповідача про ДТП, а потім був звільнений за власним бажанням.

На запитання суду щодо наявності доказів звільнення водія ОСОБА_4, представник відповідача зазначив, що докази звільнення ОСОБА_4 у нього відсутні, а інформація про звільнення йому відома лише зі слів юрисконсульта відповідача.

Окрім того, представник відповідача зауважив, що факт ДТП та вина ОСОБА_4 відповідачем не оспорюється, транспортний засіб постійно проходив перевірку перед виїздом, однак, наслідків ДТП виявлено не було, а про ДТП відповідач дізнався лише з листа позивача від 15.04.2016, і отримавши такі відомості про дорожньо-транпортну пригоду, на наступний день 22.04.2016 на адресу страхової компанії було направлено повідомлення про ДТП.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши надані сторонами докази, суд вбачає підстави для задоволення позову у повному обсязі з огляду на наступне.

Як встановлено судом, 31.12.2014 Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» та Дочірнє підприємство «Пассервіс» уклали поліс №АІ/7063751 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі Поліс).

Відповідно до п.4 Полісу страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 50000,00 грн.

Розмір франшизи становить 510,00 грн (п.5 Полісу).

Згідно пункту 7 Полісу забезпечений транспортний засіб Тип D1, номерний знак НОМЕР_1, модель СПВ А0482 РУТА, рік випуску 2003.

У місті Чернігові 24.12.2015 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного транспортного засобу, яким керував ОСОБА_5, та автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_6

Згідно довідки ВДАІ Чернігівського МВ УМВС в Чернігівській області №82873900 від 24.12.2015 (а.с.27-28) та постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.02.2016 (а.с. 29-30) вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення ОСОБА_4 ОСОБА_3 дорожнього руху України.

Автомобіль «Volkswagen Passat» відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить на праві власності ТОВ «Порше лізинг Україна» (а.с. 24).

Постраждалий транспортний засіб «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 був застрахований відповідно до договору страхування №2/-2828-0157, укладеного між ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» та ТОВ «Порше Лізинг Україна», 20.07.2009 року.

ТОВ «Порше Лізинг Україна» 28.12.2015 звернулось до ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надало всі необхідні документи.

На підставі розрахунку суми страхового відшкодування від 05.01.2016 ( а. с. 55) та згідно страхового акту №ДККА-48493 від 05.01.2016 і платіжного доручення №2023 від 05.02.2016 (а.с. 57) вбачається, що ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» виплатила потерпілій у ДТП компанії 62106,19 грн страхового відшкодування.

ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулась до АТ «Просто-страхування» з заявою №25464 від 14.03.2016 на виплату (страхового) відшкодування у порядку регресу.

Зазначена дорожньо-транспортна пригода позивачем була визнана страховим випадком, про що 28.03.2016 АТ «Просто-страхування» складено страховий акт №112946 та визначено страхове відшкодування у порядку регресу за ремонт автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_3, власник ТОВ «Порше Лізинг Україна» у розмірі 49490,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення №5543 від 29.03.2016 АТ «Просто-страхування» перераховано ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» 49490,00 грн страхового відшкодування за ремонт автомобіля «Volkswagen Passat».

15.04.2016 АТ «Просто-страхування» надіслало до відповідача регресну вимогу про страхове відшкодування на суму 49490,00 грн у звязку з тим, що ДП «Пассервіс» не повідомив страховика у строки, визначені у статті 33 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», про дорожньо-транспортну пригоду.

Зазначену регресну вимогу відповідачем отримано 21.04.2016.

22.04.2016 відповідачем направлено позивачу відповідь на цю регресну вимогу, у якій зазначено, що ДП «Пассервіс» вперше стало відомо про факт ДТП, яке сталося 24.12.2015, лише з листа ПАТ «Простострахування» від 15.04.2016. Разом з цією відповіддю до позивача було направлено і повідомлення про скоєну дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 117 ).

У судовому засіданні представник відповідача усі зазначені обставини визнає повністю.

Частиною 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 4, 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» субєктами обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.

У відповідності до ст.9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобовязаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Страхові виплати за договорами обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Зазначеним Законом були визначені обовязки учасників дорожньо-транспортної пригоди (стаття 33), а також підстави для звернення страховика з регресним позовом до страхувальника (стаття 38).

Згідно із п.п. 33.1.2. п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній до 7 серпня 2011 року) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди учасник такої пригоди зобов'язаний вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до абзацу «ґ» підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній до 7 серпня 2011 року) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Однак, із внесенням Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» змін у статтю 33 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було розширено перелік обовязків учасників дорожньо-транспортної пригоди, у звязку з чим обовязок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4. пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Проте, відповідні зміни до абзацу «ґ» підпункту 38.1.1. пункту 38.1 статті 38 цього Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 зазначеного Закону щодо строків та умов обовязкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Однак, виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», слід зазначити, що у звязку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обовязок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

Неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін, не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Аналогічна правова позиція щодо застосування даних статей, враховуючи неузгодженість їх змісту, зазначена у постанові Верховного Суду України № 6-1цс14 від 12.02.2014

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним свої трудових (службових) обов'язків.

Також згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 989 Цивільного кодексу України передбачено, що страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У справі, що переглядається, спір виник між страховою компанією та власником забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, щодо стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, а саме щодо застосування до таких правовідносин положень статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, у момент укладення договору обов'язкового страхування позивач узяв на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником. Сутність цього виду страхування (страхування відповідальності) полягає в прийнятті страховиком фінансових ризиків виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди, а також у згоді страховика прийняти обов'язок сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Зважаючи на викладене, правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюються саме положеннями статті 1191 ЦК та статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За змістом наведених норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі неповідомлення у встановлений строк страховика про настання ДТП в останнього виникає право на пред'явлення регресного позову до страхувальника (власника транспортного засобу), який спричинив ДТП.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України у постанові №3-135гс14 від 07.10.2014.

Підпунктом 33.1.4. пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» також унормовано, що якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати обов'язок щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, він має підтвердити це документально.

За приписами ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обовязок доказування, а отже і подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, покладено на сторони та інших учасників судового процесу.

Згідно ст.. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-яких належних доказів неможливості такого вчасного повідомлення відповідач суду не надав, а тому суд не приймає до уваги пояснення відповідача щодо несвоєчасного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду через неповідомлення ДП «Пассервіс» водієм ОСОБА_4 про скоєне ДТП у звязку із звільненням того з роботи, доказів чого суду також надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111--16 цього Кодексу, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно ч. 3, 4 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111---16 цього Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

При цьому, у Постанові Верховного Суду України від 16.09.2016 у справі №6-284цс15, на яку посилається відповідач, викладена протилежна правова позиція, ніж у врахованій судом Постанові Верховного Суду України №3-135гс14 від 07.10.2014, а відтак судом не може бути одночасно враховано два різних висновки.

Суд відступає від правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 16.09.2016 у справі №6-284цс15, та не приймає відповідні доводи відповідача з огляду на наступне.

Спірні положення ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо підстав подання регресного позову є імперативною нормою, яка є обовязковою до виконання, і застосування якої не повязане з іншими обставинами, крім документального підтвердження неможливості їх виконання. Закон прямо не повязує застосування цієї норми лише з метою надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам або лише за наявності збитків, понесених внаслідок необгунтованих виплат. Неоспорення страхового випадку страховиком, фіксування ДТП правоохоронними органами, притягнення винної особи в ДТП до адміністративної відповідальності та інші обставини, викладені у обґрунтуваннях відповідача та висновках Верховного Суду України, також не є встановленими законом підставами для незастосування спірних норм.

За приписами ст. 13, 14 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

При цьому, сам позивач зазначає, що не міг детально дослідити усі обставини через тривалий збіг часу, та коли вже був відремонтований автомобіль потерпілої сторони, поклавшись у своїх висновках лише на отримані фото.

Таким чином, доводи відповідача та висновки, викладені у постанові Верховного Суду України №6-284цс15 від 16 вересня 2015, на які він посилається, суперечать нормам законодавства та фактично позбавляють страховиків права на регресний позов, яке надано їм положенням ст. 38 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідачем також викладена правова позиція про застосування до спірних відносин норм статті 1166 Цивільного кодексу України. Як зазначає відповідач, для застосування цивільно-правової відповідальності позивач повинен понести збитки у виді необґрунтованих виплат внаслідок неправомірної поведінки застрахованої особи, тобто, як вважає відповідач, страховик повинен встановити та довести розмір саме необґрунтовано (або ж внаслідок неправомірного завищення розміру страхового відшкодування, або ж внаслідок неправильного визначення винуватця ДТП) здійснених виплат, а у даному випадку таких збитків позивач не поніс.

Суд також відхиляє зазначені доводи відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. При цьому юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Як вже зазначалось, відповідач, визнаючи наявність з його боку протиправної поведінки та вини, не визнає наявність завданої шкоди та відповідного причинного звязку.

Поняття збитків, на відсутність яких посилається відповідач, визначені ст. 22 Цивільного кодексу України, згідно до ч. 2 якої, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, для застосування до спірних відносин поняття збитків необхідно дослідити правову природу страхового відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Зазначене визначення цього виду господарської діяльності узгоджується з приписами ст. 1 Закону України «Про страхування», відповідно до якої страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Особливістю страхової діяльності є те, що склад і структуру витрат страховика визначають два взаємозалежних економічних процеси: погашення зобовязань перед страхувальниками і фінансування діяльності страхової організації. Через це у страхуванні існує така класифікація витрат:

витрати, повязані з виконанням страхових зобовязань і проведенням страхових операцій (виплати страхових відшкодувань і страхових сум; відрахування до запасних фондів і резервів внесків; відрахування на попереджувальні заходи; реалізація витрат на ведення справи й ін.);

витрати на проведення інших операцій (витрати на одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів страховика, сформованих ним страхових резервів, й інших видів доходів).

Основною статтею витрат страховика є страхові виплати (виплати страхових сум і страхових відшкодувань). У результаті цих виплат виконуються фінансові зобовязання страховика перед страхувальниками за договорами страхування.

Згідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Таким чином, за своєю правовою природою страхове відшкодування є витратами страхової компанії, які здійснюються у процесі її господарської діяльності, а не збитками у розумінні Цивільного та Господарського кодексів України.

Так, Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо встановлено право страховика на регресний позов за наслідками виплати страхового відшкодування, а не за наслідками понесення збитків у виді необґрунтовано (через неправомірне завищення розміру страхового відшкодування або неправильне визначення винуватця ДТП) здійснених виплат, ця норма є безумовною, з точки зору наявності визначених Законом підстав для такого відшкодування, і не ставить в умову для регресного страхового відшкодування наявність завдання таких збитків страховику.

Закони України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними із питань правового режиму регулювання страхової діяльності, у зв'язку з чим Цивільний та Господарський кодекси України застосовуються лише в частині, що їм не суперечать.

Зазначеним вище також спростовується пояснення відповідача щодо відсутності порушення ДП «Пассервіс» Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» через відсутність наслідків для позивача.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір у відповідності до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 22, 32-35, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Пассервіс» Відкритого акціонерного товариства «Чернігівавтосервіс» (код ЄДРПОУ 30504925, вул. Борисенка 39, м. Чернігів, 14037) на користь Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» (код ЄДРПОУ 24745673, вул. Герцена, 10, м. Київ, 04050) витрати по виплаті страхового відшкодування у розмірі 49490,00 грн та витрати по оплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн.

Повне рішення складено 22.08.2016.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В. Шморгун