Рішення № 59846401, 16.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.2016Справа №910/13869/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Деревообробний комбінат № 7»доКомунального підприємства «Госпкомобслуговування»простягнення 11022 грн. 48 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Дяденчук О.Г.- представник за довіреністю № 7 від 12.01.2016;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.07.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Деревообробний комбінат № 7» з вимогами до Комунального підприємства «Госпкомобслуговування» про стягнення 11022 грн. 48 коп., з яких 9874 грн. 02 коп. основного боргу, 275 грн. 33 коп. 3% річних та 873 грн. 13 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № Ч-16 від 09.10.2014 на суму 4000 грн. 00 коп., видатковою накладною № 12-76 від 09.10.2014 на суму 9301 грн. 80 коп., видатковою накладною № 13-25 від 25.12.2014 на суму 28060 грн. 00 коп., видатковою накладною № 13-26 від 25.12.2014 на суму 10722 грн. 07 коп., видатковою накладною № 13-25а від 15.01.2015 на суму 24810 грн. 00 коп., видатковою накладною № 13-26а від 15.01.2015 на суму 7000 грн. 22 коп., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 9874 грн. 02 коп. Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 275 грн. 33 коп. за період з 16.08.2015 по 20.07.2016 та інфляційні втрати у розмірі 873 грн. 13 коп. за період вересня 2015 року по червень 2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2015 порушено провадження у справі № 910/13869/16; розгляд справи призначено на 16.08.2016.

Представник позивача у судовому засіданні 16.08.2016 подав письмові пояснення по справі, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 16.08.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 22131330 від 29.07.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що 11.08.2016 поштове відправлення було вручено представнику відповідача за довіреністю.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та будь-які клопотання зі сторони відповідача про відкладення розгляду справи відсутні, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 16.08.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

09.10.2014 Публічне акціонерне товариство «Деревообробний комбінат № 7» (постачальник) поставило Комунальному підприємству «Госпкомобслуговування» (покупець) узгоджений між сторонами товар на суму 4000 грн. 00 коп.. що підтверджується видатковою накладною № Ч-16 від 09.10.2014;09.10.2014 - товар на суму 9301 грн. 80 коп., що підтверджується видатковою накладною № 12-76 від 09.10.2014; 25.12.2014 - товар на суму 28060 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 13-25 від 25.12.2014; 25.12.2014 - товар на суму 10722 грн. 07 коп., що підтверджується видатковою накладною № 13-26 від 25.12.2014; 15.01.2015 - товар на суму 24810 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 13-25а від 15.01.2015; 15.01.2015 - товар на суму 7000 грн. 22 коп., що підтверджується видатковою накладною № 13-26а від 15.01.2015.

Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печаткою Публічного акціонерного товариства «Деревообробний комбінат № 7»; копії вказаних накладних долучено позивачем до позовної заяви.

Крім того, позивачем долучено до позовної заяви копії відповідних довіреностей на отримання матеріальних цінностей, якими було уповноважено представників відповідача на отримання товару, поставленого за вказаними видатковими накладними.

Таким чином, загальна сума поставленого позивачем товару за видатковою накладною № Ч-16 від 09.10.2014 на суму 4000 грн. 00 коп., видатковою накладною № 12-76 від 09.10.2014 на суму 9301 грн. 80 коп., видатковою накладною № 13-25 від 25.12.2014 на суму 28060 грн. 00 коп., видатковою накладною № 13-26 від 25.12.2014 на суму 10722 грн. 07 коп., видатковою накладною № 13-25а від 15.01.2015 на суму 24810 грн. 00 коп., видатковою накладною № 13-26а від 15.01.2015 на суму 7000 грн. 22 коп. становить 83894 грн. 09 коп.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оскільки видаткові накладні № Ч-16 від 09.10.2014 на суму 4000 грн. 00 коп., № 12-76 від 09.10.2014 на суму 9301 грн. 80 коп., № 13-25 від 25.12.2014 на суму 28060 грн. 00 коп., № 13-26 від 25.12.2014 на суму 10722 грн. 07 коп., № 13-25а від 15.01.2015 на суму 24810 грн. 00 коп., № 13-26а від 15.01.2015 на суму 7000 грн. 22 коп. містять найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.

При цьому, з огляду на зазначення у вказаних видаткових накладних підстави поставки - основного договору, позивач у судовому засіданні 16.08.2016 подав письмові пояснення, в яких зазначив, що між сторонами не було укладено окремого договору поставки, та всі поставки здійснювались на підставі видаткових накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 09.10.2014 позивач поставив відповідачу узгоджений між сторонами товар на суму 4000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № Ч-16 від 09.10.2014;09.10.2014 - товар на суму 9301 грн. 80 коп., що підтверджується видатковою накладною № 12-76 від 09.10.2014; 25.12.2014 - товар на суму 28060 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 13-25 від 25.12.2014; 25.12.2014 - товар на суму 10722 грн. 07 коп., що підтверджується видатковою накладною № 13-26 від 25.12.2014; 15.01.2015 - товар на суму 24810 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 13-25а від 15.01.2015; 15.01.2015 - товар на суму 7000 грн. 22 коп., що підтверджується видатковою накладною № 13-26а від 15.01.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

З огляду на те, що у вказаних спірних видаткових накладних сторонами не погоджено строку оплати поставленого товару, суд керується нормою ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що свій обов'язок з оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № Ч-16 від 09.10.2014 на суму 4000 грн. 00 коп. відповідач повинен був здійснити 09.10.2014, за видатковою накладною № 12-76 від 09.10.2014 на суму 9301 грн. 80 коп. - 09.10.2014, за видатковою накладною № 13-25 від 25.12.2014 на суму 28060 грн. 00 коп. - 25.12.2014, за видатковою накладною № 13-26 від 25.12.2014 на суму 10722 грн. 07 коп. - 25.12.2014, за видатковою накладною № 13-25а від 15.01.2015 на суму 24810 грн. 00 коп. - 15.01.2015, за видатковою накладною № 13-26а від 15.01.2015 на суму 7000 грн. 22 коп. - 15.01.2015.

При цьому, судом встановлено, що позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату, а саме рахунок на оплату № 852 від 10.09.2014 на суму 9301 грн. 80 коп. (за товар, поставлений за видатковою накладною № 12-76 від 09.10.2014 на суму 9301 грн. 80 коп.), рахунок на оплату № 954 від 07.10.2014 на суму 4000 грн. 00 коп. (за товар, поставлений за видатковою накладною № Ч-16 від 09.10.2014 на суму 4000 грн. 00 коп.), рахунок на оплату № 1069 від 18.11.2014 на суму 53744 грн. 96 коп. (за товар, поставлений за видатковою накладною № 13-25 від 25.12.2014 на суму 28060 грн. 00 коп., та за товар, поставлений за видатковою накладною № 13-25а від 15.01.2015 на суму 24810 грн. 00 коп.), рахунок на оплату № 1071 від 20.11.2014 на суму 17722 грн. 30 коп. (за товар, поставлений за видатковою накладною № 13-26а від 15.01.2015 на суму 7000 грн. 22 коп. та за товар, поставлений за видатковою накладною № 13-26 від 25.12.2014 на суму 10722 грн. 07 коп.).

Копії вказаних рахунків на оплату долучені позивачем до позовної заяви.

Судом встановлено, що 17.09.2014 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 4000 грн. 00 коп. (призначення платежу - попередня оплата за доставку дверних блоків згідно з рахунком № 852); 09.10.2014 - грошові кошти у розмірі 4000 грн. 00 коп. (призначення платежу - попередня оплата за двері згідно з рахунком № 954); 09.10.2014 - грошові кошти у розмірі 5301 грн. 80 коп. (призначення платежу - попередня оплата за доставку дверного блоку згідно з рахунком № 852); 18.11.2014 - грошові кошти у розмірі 42995 грн. 97 коп. (призначення платежу - попередні оплата за дверне полотно, монтаж згідно з рахунком № 1069); 24.11.2014 - грошові кошти у розмірі 17722 грн. 30 коп. (призначення платежу - попередня оплата за дверне полотно, монтаж згідно з рахунком № 1071), що підтверджується копіями банківських виписок з рахунку позивача, які долучено позивачем до матеріалів справи.

Таким чином, загальний розмір грошових коштів, сплачених відповідачем, становить 74020 грн. 07 коп.

При цьому, враховуючи призначення платежу, зазначене відповідачем у призначенні платежу (посилання на конкретні рахунки на оплату), суд дійшов висновку, що відповідач у повному обсязі оплатив рахунок на оплату № 954 від 07.10.2014, який був виставлений за поставку товару за видатковою накладною № Ч-16 від 09.10.2014 на суму 4000 грн. 00 коп., рахунок на оплату № 852 від 10.09.2014, який був виставлений за поставку товару за видатковою накладною № 12-76 від 09.10.2014 на суму 9301 грн. 80 коп., та рахунок на оплату № 1071 від 20.11.2014, який був виставлений за поставку товару за видатковою накладною № 13-26 від 25.12.2014 на суму 10722 грн. 07 коп. та за видатковою накладною № 13-26а від 15.01.2015 на суму 7000 грн. 22 коп., та частково оплатив рахунок № 1069 від 18.11.2014 на суму 53744 грн. 96 коп.

Отже, товар, поставлений позивачем за вказаними видатковими накладними, є оплаченим у повному обсязі.

Також, враховуючи призначення платежу, суд дійшов висновку, що відповідач частково оплатив рахунок на оплату № 1069 від 18.11.2014, який був виставлений за поставку товару за видатковою накладною № 13-25 від 25.12.2014 на суму 28060 грн. 00 коп. та за видатковою накладною № 13-25а від 15.01.2015 на суму 24810 грн. 00 коп., сплативши грошові кошти у розмірі 42995 грн. 97 коп., у зв'язку з чим несплаченою залишилась сума 9874 грн. 02 коп. (частина неоплаченого товару за видатковою накладною № 13-25 від 15.01.2015, враховуючи, що сплачені відповідачем грошові кошти були зараховані позивачем спочатку в оплату товару, поставленого за видатковою накладною № 13-25 від 25.12.2014).

Таким чином, розмір заборгованості відповідача становить 9874 грн. 02 коп.

При цьому, розмір заборгованості у сумі 9874 грн. 02 коп. визнаний відповідачем у акті звірки взаєморозрахунків від 17.02.2015 (підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача та відповідача; копія долучена позивачем до позовної заяви) та у гарантійному листі відповідача вих. № 08/11316-227 від 13.08.2015, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

Станом на дату розгляду справи у суді відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 9874 грн. 02 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Комунального підприємства «Госпкомобслуговування» у розмірі 9874 грн. 02 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 9874 грн. 02 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Деревообробний комбінат № 7» в частині стягнення з Комунального підприємства «Госпкомобслуговування» суми основного боргу у розмірі 9874 грн. 02 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 275 грн. 33 коп. за період з 16.08.2015 по 20.07.2016 та інфляційні втрати у розмірі 873 грн. 13 коп. за період вересня 2015 року по червень 2016 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Деревообробний комбінат № 7» в частині стягнення з Комунального підприємства «Госпкомобслуговування» 3% річних у розмірі 275 грн. 33 коп. та інфляційних втрат у розмірі 873 грн. 13 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1, ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Госпкомобслуговування» (01044, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6-А; ідентифікаційний код: 21465789) на користь Публічного акціонерного товариства «Деревообробний комбінат № 7» (04209, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 9; ідентифікаційний код: 30531566) суму основного боргу у розмірі 9874 (дев'ять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн. 02 коп., 3% річних у розмірі 275 (двісті сімдесят п'ять) грн. 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 873 (вісімсот сімдесят три) грн. 13 коп. та судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 22.08.2016

Суддя І.М. Отрош